Висвітлено еволюцію жанру містерії від витоків до кінця ХХ ст. З використанням теорії жанрів Л.Курбаса, М.Бахтіна розглянуто містерію у структурі театральної системи, яка включає елементи: міф, що лежить в основі будь-якого жанру, похідне від міфу свято з театральним явищем, форми громадського спілкування, що створюються навколо свята, сталі просторово-часові ознаки (хронотипи) їх побутування, похідні від форм громадського спілкування - жанр театру (план), сукупність прийомів здійснення на його сцені видовищ (принцип), а також репертуар (аспект), як систему драматургічних жанрів. На підставі застосування даних принципів вивчення історії театру визначено загальні принципи типології сценічного мистецтва, еволюції театральних форм і режисерських систем, у центрі яких знаходиться містерія, що в процесі еволюції поділяється на більш дрібні жанри. З урахуванням даної концепції, у контексті святкових форм громадського спілкування та театральності кожної доби розглянуто явища театрального життя.

На підставі структурно-функціонального принципу визначено взаємозв'язок морфологічних одиниць сценічного мистецтва (театру, театральності, системи, сценічного жанру, театральної форми) для дослідження концептуальних координат явища. З урахуванням історичного підходу розглянуто системи містерійного театру, висвітлено явища жанру містерії, а також дотичних або похідних від нього. Показано особливості жанру поетики містерії, а також похідних від нього театральних форм, що виступають у ролі імітаторів, симулякрів і двійників.

Простежено генезу Біблійного театру від його витоків до сьогодення, окреслено соціальні чинники та форми публічної поведінки, які вплинули на специфічні форми його театральності. Головну увагу приділено театрові середньовіччя, коли постали перші жанри релігійного театру, простежено деякі пізніші тенденції втілення біблійних сюжетів - до XX ст. включно. Розглянуто генетично пов'язані з впливом Біблії паратеатральні видовища та кінострічки, створені на основі Біблії.

Прослежен генезис Библейского театра от его истоков до настоящего времени, очерчены социальные факторы и формы публичного поведения, повлиявшие на специфические формы его театральности. Главное внимание уделено театру средневековья, когда возникли первые жанры религиозного театра, прослежены некоторые более поздние тенденции воплощения библейских сюжетов - до XX в. включительно. Рассмотрены генетически связанные с влиянием Библии паратеатральные зрелища и киноленты, созданные на основе Библии.

Розглянуто тезу М. Бахтіна про свято як первинну форму культури. Досліджено сакральний театр, його феномен, динаміку та внутрішню єдність, яка організує його зсередини на рівні системи жанрів, висуваючи на перший план домінантний жанр - містерію, що ініціює формування театральних систем. Театральну систему розглянуто як сукупність сценічних жанрів і прийомів втілення (інсценізації), актуальну для певної суспільної групи міфологічної події (сакрального сюжету).

Висвітлено поетику античного театру та систему його основних видовищних жанрів, зокрема, трагедію, комедію, пантоміму, навмахію, тріумф, апофеоз. Видовища античності розглянуто у широкому політичному контексті. Головну увагу приділено взаємозв'язку політики та театральної практики, ролі паратеатральних жанрів у формуванні поетики театру.

Освещены поэтика античного театра и система его основных зрелищных жанров, в частности, трагедия, комедия, пантомима, навмахия, триумф, апофеоз. Зрелища античности рассмотрены в широком политическом контексте. Главное внимание уделено взаимосвязи политики и театральной практики, роли паратеатральных жанров в формировании поэтики театра.

Наведено понад 1 500 термінів і понять, в яких зафіксована історія винаходів і відкриттів європейського театру від витоків до кінця XVIII ст. Розкрито сутність таких понять, як амвон, балаган, бенефіс, драма агіографічна, комедія сатирична, сюжет, театр літературний, театрократія, трагедія масок.

Приведено более 1 500 терминов и понятий, в которых зафиксирована история изобретений и открытий европейского театра от истоков до конца XVIII в. Раскрыта сущность таких понятий, как амвон, балаган, бенефис, драма агиографическая, комедия сатирическая, сюжет, театр литературный, театрократия, трагедия масок.

Наведено понад 570-ти термінів з найважливіших театральних систем світу - від античного до пострадянського театру. Висвітлено сутність таких понять, як театр абетки, театр буденості, театр на цвинтарі, театр однієї волі, надвірний театр, театр радіофонічний, акціонізм, театр семінарійний, театр Яро-Кабукі, театр для себе та театр для театру. Увагу приділено особливостям історичного розвитку аматорських, вуличних, дитячих театрів.

Наведено понад 500 термінів з проблем театральної діяльності та сценознавства. Увагу приділено технологічним термінам, упровадженим у театральну практику такими видатними режисерами, як К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, В. Мейерхольд, Л. Курбас. Висвітлено сутність таких понять, як авангард театральний, постмодернізм, аналіз п'єси режисерський, архітектоніка п'єси та вистави, буфонада, драматизація, жаргон театральний, мелодекламація, пратикабль, ретеатралізація театру, темпоритм, штанкет, сценаріус, спілкування акторське ремісниче, принцип економії жесту.

Наведено понад 2 000 термінів, виразів і сталих зворотів, які висвітлюють особливості театральної свідомості та сценічної практики на етнічній території України у період XVI - початку XX ст. Розкрито сутність таких понять, як абонемент, авторка, акторство, безпосередність, бенефіс, драма язичницька, драматистика, живообраз, жрець мистецтва, література псевдодраматична, психологія персонажа, театр настрою, уява колективна, художність, трагедія романтична.

Наведено основні поняття сценічного мистецтва другої половини XX ст., доби Другої реформи театра, другої хвилі авангарду (неоавангарду). Виклад головних ідей і винаходів нового театру здійснено на базі невідомих або маловідомих українському читачеві джерел. Терміни подано у хронологічній послідовності, що визначає спосіб організації матеріалу та специфічний жанр видання - хронолексикон. Висвітлено сутність таких понять, як театр авангардовий, театр абсурду, антитеатр, театр акцій, акціонізм, новітня драма, паратаксис, драма пейзажна (ландшафтна), театр панічний, театр на цвинтарі, театр нудистський, антропологія театральна, театр флешмоб.

Здійснено спробу виявити режисерські лейтмотиви М. Кропивницького на основі ремарок його п'єс. У процесі аналізу драматичних творів М. Кропивницького зафіксовано понад десять тисяч режисерських ремарок, більша частина яких систематизована. Це дозволяє виявити постійні режисерські прийоми та мотиви, створити, за виразом О. Веселовського, "словник типових схем і положень", яким супроводжувався М. Кропивницький, створюючи свої вистави. Одержані результати дозволяють визначить особливості форми вистави у театрі М. Кропивницького.

Пропонований вступ до історії театральних термінів і понять, а отже, й історії театрального мистецтва в цілому, присвячено здебільшого уявленням про театр і одиницям його виміру, існування яких важко виправдати навіть з огляду на те, що вони належать до зручних звичок. Автор намагався з'ясувати, чи перетинаються реальні факти зі звичними матрицями писаної історії, чи на правдиві дороговкази спираються наші уявлення про мистецтво та його історичний шлях, яким змістом наповнено здебільшого метафоричну лексику театрального мистецтва, чому радянська влада наполягала на сюжетному мистецтві тощо.

Розглянуто основні аспекти театрознавства: історію науки про театр, її напрями, методи та школи. Висвітлено діяльність видатних українських істориків і теоретиків театру, їх погляди. Розглянуто їх методичні принципи й основні праці.

Досліджено постановочну практику театру у "дорежисерському" театрі, до виокремлення режисуру у самостійну мистецьку професію наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Історія режисера і самого театру розглянуто від античних часів і до сучасності (давньогрецький, давньоримський, доби середньовіччя, реформації, придворний та художній театри). Охарактеризовано дорежисерський і режисерський етапи розвитку театру. Розглянуто становлення театру як самостійного виду мистецтва наприкінці ХІХ ст.

Досліджено офіційний сегмент творів радянського періоду як належних соціалістичному реалізму (СР) (художньому методу? напрямові? стилеві?) та цей процес є малоінформативним, адже недостатньо пояснює зв'язок цих явищ з тенденціями розвитку світової культури XX ст., а також вплив цих традицій на мистецький процес у пострадянському просторі. Так само малоінформативним є пояснення мистецтва доби соцреалізму тоталітаризмом (сніг пояснюється не порою року, а сукупністю метеорологічних умов, тим більше, що буває зима без снігу, а буває й сніг без зими). Соцреалізм - це не пам'ятник вождю світового пролетаріату, це релігійне ставлення до нього, тобто звичаї, звички, точки зору і культурні практики, а не самі арт-об'єкти. Отже, СР - це стиль виробництва, просування і сприйняття художнього твору, отже, формула мистецтва. У словнику СР розглянуто саме як стиль поведінки і систему культурних сценаріїв, зумовлену формулою мистецтва. З кількох тисяч термінів і сталих словосполучень, народжених культурними практиками соціалізму, відібрано базові, без яких функціонування СР як культурної практики було би неможливим.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ330 г(4УКР) я73

Рубрики:

Теорія театру

Шифр НБУВ: ВА865245 Пошук видання у каталогах НБУВ