Актуальність дослідження зумовлено практичною значущістю проблеми, недостатністю вивчення такого явища, як етнічний стереотип, зокрема, у психології українців як етносу, його місця у структурі міжособистісного спілкування та спільної діяльності. Вивчено особливості етностереотипізації як на внутрішньорегіональному рівні, так і на рівні моноетнічного міжрегіонального оцінювання у парадигмі "Схід - Захід України" та визначено специфіку процесу міжособистісного оцінювання у середовищі студентської молоді. Обгрунтовано роль етносоціальних уявлень у процесах самовизначення особистості.

На підставі вивчення науково-педагогічних джерел, етнографічних, історичних, історико-педагогічних, етнографіних праць і архівних документів зроблено теоретичний та історико-педагогічний аналіз поглядів на дослідження дитини та дитинства, що мають свою динаміку, виростають з певних суспільних і культурних контекстів, утворюючи науково-пошукові напрями. Зосереджено увагу на еволюції образу дитини та дитинства у мистецькій традиції. Акцентовано увагу на поглядах Е. Кей, М. Монтессорі, С. Шацького, І. Сікорського, З. Кузель та С. Балей. Дитиноцентризм чи педагогіка дитинства присутня на полях будь-якої з карт, які класифікують сучасні педагогічні напрями та течії незалежно від їх філософських та суспільно-політичних ідіологем. Зазначено про необхідність відстеження всього історичного шляху, який пройшла педагогіка дитиноцентризму від періоду становлення та тріумфу до занепаду, щоб відродитися знову.

Висвітлено становлення вітчизняної та зарубіжної системи виховання від XIX ст. до сьогодення. Подано короткий огляд історичних подій, які вплинули на її розвиток. Проаналізовано освітню політику та педагогічну думку у різні історичні періди (Російської імперії, Української народної республіки, радянські часи). Розкрито особливості освіти та виховання в незалежній Україні.

Розглянуто проблему становлення й розвитку поняття дитиноцентризму у зарубіжній та вітчизняній педагогіці. Розкрито зміст поняття дитиноцентризму як одного з постулатів, що є визначальними для більшості педагогічних напрямів і течій незалежно від філософських та суспільно-політичних ідеологем.

Зосереджено увагу на методологічних підходах до досліджень проблем, що пов'язані з дитиною та дитинством як окремими суспільними категоріями. Виходячи з динаміки суспільних і культурних змін контекстів дитинства, проаналізовано наукові погляди на дитину та дитинство з метою з'ясування детермінант, що зумовили парадигмальні зміни в педагогіці ХІХ та ХХ ст. Висвітлено особливості основних типів досліджень зазначеної проблеми. Розглянуто три моделі ("модель дефіцитів", модель рівності дорослого з дитиною, модель самовиховання), які окреслюють відносини між концепцією дитини й виховними завданнями. Зроблено висновок, що зі зміною моделі дитини й дитинства змінюються і концепції та методи виховання, виховна практика, методологія дослідження, а також різні нарації дитинства.

Розглянуто історичний аспект дискурсу дитинства в епоху Середньовіччя, коли, за визначеннями багатьох дослідників, не було світу дитинства. Цей період життя не був характерним для західноєвропейської культури аж до Нового часу. Особливу увагу приділено періодизації людського буття, в основі якої – християнська періодизація історичних епох та дитяча матеріальна культура досліджуваного періоду, зокрема детермінованість місця дитини в соціальній ієрархії. Констатовано, що формування сучасного образу дитини відбувалося в XVII – XVIII ст., коли світ дитинства почали визнавати як соціальну і психологічну цінність і визначати його відмінності від життя дорослих. Відзначено схоластичний характер педагогіки Середньовіччя, яка тлумачила реальні факти та закономірності психічного життя людини з фанатичних засад теології. Підкреслено актуальність даного дослідження в контексті розуміння «.особливостей сучасної концепції дитинства християнських країн».

Визначено теоретико-методологічні засади дослідження та розроблено його поняттєво-категоріальний апарат, окреслено та проаналізовано основні напрями розвитку ідей дитиноцентризму у зарубіжній та вітчизняній педагогіці другої полонини XIX - початку XX ст. Виявлено та теоретично обгрунтовано основні етапи розвитку дитиноцентризму у даний період. Охарактеризовано теоретичні основи педагогіки дитиноцентризму та визначено її соціально-економічні діапазони та гуманістичні пріоритети, визначено головні тенденції, притаманні розвитку дитиноцентризму у даний період. На основі здійсненого історико-педагогічного дослідження визначено позитивний потенціал педагогіки дитиноцентризму, який склався у даний період та його перспективне значення для подальшого розвитку української педагогічної теорії та практики.

Розглянуто засади періодизації дитинства в психолого-педагогічиіх дослідженнях відомого психолога, педагога, лікаря Степана Балея (1885 – 1952), одного з фундаторів педоцентричного руху у Європі першої половини ХХ ст. Розкрито зміст його основних виховних ідей у віковій психології та психології виховання.

Проаналізовано педагогічні погляди відомого італійського лікаря, педагога, філософа Марії Монтессорі. Доведено, що в центрі створеної нею педагогічної системи – дитина, здатна до самоформування та самотворення. Обговорено, що необхідною умовою ефективного розвитку кожного вихованця є забезпечення йому свободи у вихованні, активності й вільного вибору діяльності. Зроблено висновок: метою та результатом виховного процесу має стати вільна, самостійна, відповідальна, соціально адаптована особистість, здатна змінювати себе і навколишній світ.

Проаналізовано погляди західноукраїнських педагогів ХІХ – першої третини ХХ ст. (О. Макарушка, Г. Врецьона, П. Біланюк, Я. Кузьмів та ін.) та зміст, форми, методи та засоби виховання підростаючого покоління. Доведено, що у західноукраїнській педагогічній думці означуваного періоду вихованець трактувався не лише об’єктом, але й суб’єктом виховного процесу. Зроблено висновок: крізь праці педагогів проходить думка про гармонійне поєднання усіх напрямів виховання, що сприятиме всебічному розвитку особистості вихованця, який повинен займати статус суб’єкта власного виховання та самотворення.

Проаналізовано становище української дитини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на матеріалі етнопедагогічних традицій. Визначено, що педагогічна культура виховання виявлялася в особливому ставленні до дитини крізь систему народних цінностей; а також існувала проблема в об’єктивному дослідженні місця дитини і ролі дитинства в українській виховній традиції. Досліджено процеси трудового виховання та застосування фізичних покарань до дітей в українській родині. Розкрито значення залучення дитини до праці як завершення власне дитинства – періоду, коли особа є непродуктивною. Висвітлено особливості ставлення до дітей в українських родинах, зокрема до дітей з фізичними вадами та каліцтвом. Розглянуто становище позашлюбних дітей та дітей-сиріт: особливості ставлення громади та відповідний виховний вплив громадської думки.

Проанализировано положение украинского ребенка в конце XIX - начале ХХ вв. на материале этнопедагогических традиций. Определено, что педагогическая культура воспитания оказывалась в особом отношении к ребенку через систему народных ценностей; а также существовала проблема в объективном исследовании места ребенка и роли детства в украинской воспитательной традиции. Исследованы процессы трудового воспитания и применения физических наказаний к детям в украинской семье. Раскрыто значение привлечения ребенка к труду как завершение собственно детства - периода, когда лицо является непродуктивным. Освещены особенности отношения к детям в украинских семьях, в частности к детям с физическими недостатками и уродством. Рассмотрено положение внебрачных детей и детей-сирот: особенности отношения общества и соответствующее воспитательное воздействие общественного мнения.

Analyzed is the situation of Ukrainian child in the late nineteenth-early twentieth century material ethno pedagogical traditions. Determined is that the pedagogical culture manifested in the special education of a child through the system of people's values; and there was a problem in an objective study of the child seats and as a child in Ukrainian educational tradition. Investigated are the processes of labor education and the use of physical punishment to children in the Ukrainian family. Disclosed is the significance of the child to complete the work as their own childhood - a period when the person is unproductive. Elucidated are the peculiarities to children in Ukrainian families, including children with disabilities and deformities. Considered is the situation of illegitimate children and orphans: features and community attitudes appropriate educational influence public opinion.

Визначено чинники, що вплинули на формування дитиноцентризму як педагогічного явища. Дослідженно розвиток дитиноцентричних ідей у працях українських вчених другої половини XIX початку XX ст. Проаналізовано тогочасні педагогічні концепції, що сприяли вивченню дитини як окремої педагогічної категорії.

Определены факторы, повлиявшие на формирование детоцентризма как педагогического явления. Исследовано развитие детоцентрических идей в трудах украинских ученых второй половины XIX – начала XX вв. Проанализированы тогдашние педагогические концепции, которые способствовали изучению ребенка как отдельной педагогической категории.

Identify the factors that influenced the formation childcentrism as pedagogical phenomenon. Investigated the development of ideas in the works childcentrism Ukrainian scholars of the second half of XIX - early XX centuries. Analyzed the then pedagogical concepts that contributed to the study of the child as a separate educational category.

Уточнено змістову складову концепту "гендерна педагогіка", виокремлено основні напрями гендерної педагогіки в молодшому шкільному віці. Обумовлено гендерно-стратифікаційний характер освіти, яка відображає соціальний статус жінок і чоловіків у вітчизняному соціумі. Зазначено, що одним із пріоритетних завдань гендерної освіти є поглиблення та розширення термінологічних і візуальних меж проблеми гендерної рівноправності в усіх сферах діяльності. На основі теоретичного аналізу концепцій гендерного навчання показано необхідність створення психолого-педагогічних умов для формування ментальних та інституційних засад статевої соціалізації в школі, дотримання гендерної рівності в навчально-виховному процесі початкової школи.

Уточнена содержательная составляющая концепта "гендерная педагогика", выделены основные направления гендерной педагогики в младшем школьном возрасте. Обусловлен гендерно-стратификационный характер образования, отражающий социальный статус женщин и мужчин в отечественном социуме. Отмечено, что одной из приоритетных задач гендерного образования является углубление и расширение терминологических и визуальных границ проблемы гендерного равноправия во всех сферах деятельности. На основе теоретического анализа концепций гендерного обучения показана необходимость создания психолого-педагогических условий для формирования ментальных и институциональных основ половой социализации в школе, соблюдения гендерного равенства в учебно-воспитательном процессе начальной школы.

The article describes the main areas of modern psychological and educational research on the problem of gender socialization of children school age, the content and directions of gender socialization in primary school age have been analyzed, this feature of the campaign for gender education.

Розкрито сутність та значення соціально-комунікативної компетенції, проаналізовано вплив використання ігор для реалізації низки важливих завдань щодо формування соціально-комунікативних навичок старших дошкільників. Визначено організаційно-педагогічні умови формування соціально-комунікативної компетенції у дітей старшого дошкільного віку засобами ігрової діяльності: перцептивний, комунікативний та соціальний. Запропоновано програму тренінгів для формування означеної компетенції дітей.

Раскрыта сущность и значение социально-коммуникативной компетенции, проанализировано влияние использования игр для реализации ряда важных задач по формированию социально-коммуникативных навыков старших дошкольников. Определены организационно-педагогические условия формирования социально-коммуникативной компетенции у детей старшего дошкольного возраста средствами игровой деятельности и предложена программа тренингов для формирования данной компетенции.

The essence of social and communicative competence as well as the implementation of games on the formation of senior preschoolers’ socio-communicative skills has been considered in the article. The methods of pedagogical monitoring children’s relations in the play activity is investigated as well as the need for creating the atmosphere of children’s friendliness, mutual aid and caring attitude towards each other is emphasized.

Досліджено психологічні механізми активності особистості в соціумі. Розкрито ключові проблеми психологічних механізмів соціальної активності особистості: формування сенсовносгі буття, мотиваційних векторів, громадянської ідентичності, подолання онтологічної незахищеності тощо. Зроблено спробу визначити психологічні предиктори соціальної активності особистості та проаналізувати сучасні ризики порушення психічного здоров'я, представити психологічні практики попередження та подолання деструктивних впливів викликів сьогодення на особистість.