Розглядаються такі поширені принципи постмодерної поетики як фрагментарність, еклектика, полістилізм, інтертекстуальність, єдність масового й елітарного. Звертається увага на основну особливість поетики Андруховича, що полягає у глибокій закоріненості в національній традиції українського бароко і бурлескно-травестійної поетики.

Розглянуто проблему нейроендокринних взаємовідносин між гормонами гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи (ГГНС) і ангіотензиновою системою (АС), відомою своїми серцево-судинними та ендокринними ефектами. Узагальнено результати досліджень участі АС в нейроендокринній регуляції секреції гормонів ГГНС. Проаналізовано дані літератури та результати власних досліджень про характер змін різних компонентів центральної та периферичної АС за умов стресу та гіпо- та гіперкортицизму. Особливу увагу приділено АС мозку та гіпофіза. Обговорено питання про залучення АС у регуляцію кортикотропної функції гіпофіза за умов стресу та різних порушень ГГНС.

Рассмотрена проблема нейроэндокринных взаимоотношений между гормонами гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой системы (ГГНС) и ангиотензиновой системой (АС), известной своими сердечно-сосудистыми и эндокринными эффектами. Обобщены результаты исследования роли АС в нейроэндокринной регуляции секреции гормонов ГГНС. Проанализированы данные литературы и результаты собственных исследований о характере изменений различных компонентов центральной и периферической АС в условиях стресса, а также гипо- и гиперкортицизма. Особое внимание уделено АС мозга и гипофиза. Обсужден вопрос о вовлечении АС в регуляцию кортикотропной функции гипофиза при стрессах и различных нарушениях ГГНС.

The present review is dealing with the problem of neuroendocrine relationships between the hormones of hypothalamic-pituitary-adrenal axis (HPAA) and angiotensin system (AS) known for its cardiovascular and endocrine effects. The results of investigations of the role of AS in neuroendocrine regulation of hormonal secretion by HPPA are summarized. An analysis of literature data and results of own investigations of the character of changes in different links of central and peripheral AS under stress and hypo- and hypercorticoidism are given. A special attention is paid to brain and pituitary AS. The issue of AS involvement in the regulation of pituitary corticotrophic function in the presence of stress and different disorders of HPAA is discussed.

Вивчено вплив гострого іммобілізаційного стресу (1 година) на активність ангіотензинперетворювального ферменту - ферменту протеолітичного процесингу ангіотензину ІІ в гіпоталамусі, гіпофізі, надниркових залозах і крові інтактних щурів. Досліджено також особливості змін стрес-реактивності кори надниркових залоз і активності ангіотензинперетворювального ферменту в структурах гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи за умов передстресорного введення специфічного інгібітора цього ферменту каптоприлу та синтетичного аналогу лейцин-енкефаліну - даларгіну. Згідно з отриманими даними, важливу роль у реакції ангіотензинової системи на іммобілізаційний стрес відіграє ангіотензинперетворювальний фермент, підвищення активності якого виявлено відразу після гострого стресу в аденогіпофізі, а через 4 години після закінчення стресу - в гіпоталамусі. На участь ангіотензинової системи і, зокрема, ангіотензинперетворювального ферменту в реакції гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи на стрес вказують досліди з застосуванням каптоприлу. Іммобілізація щурів, в яких центральна та периферична ангіотензинові системи гальмувались попереднім введенням каптоприлу, викликала менш виразне підвищення рівня кортикостероїдів, ніж іммобілізація інтактних тварин.

Ключ. слова: естрадіол, РНК, ДНК, кора надниркових залоз, аденогіпофіз, гіпоталамус
Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*737.121-642 + Е60*739.177.32-642 + Е60*737.132-642

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж15058 Пошук видання у каталогах НБУВ 

В експериментах in vivo на щурах-самцях вивчено вплив естрадіолу на активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) - ферменту біосинтезу ангіотензину ІІ в різних структурах гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи (ГГАС). Активність АПФ визначено в мембранній фракції гіпоталамуса, гіпокампа та у гомогенатах аденогіпофіза і коркової речовини надниркових залоз за допомогою флуоресцентного методу, використовуючи як субстрат Benzoyl-Gly-His-Leu ("Sigma", СШA). За умов значних змін рівня естрадіолу (ін'єкції гормону в дозі 100 мкг протягом 3 діб) спостерігається підвищення активності АПФ в корковій речовині надниркових залоз щурів-самців. Стимулюючий ефект естрадіолу на активність АПФ виявлено в центральних ланках ГГАС щурів-самців - в аденогіпофізі після тридобового введення естрадіолу в дозі 100 мкг та в гіпокампі за умов дії гормону протягом 3 діб в дозах 50 і 100 мкг. У разі суттєвого підвищення вмісту білків в аденогіпофізі (100 мкг естрадіолу одноразово) і в гіпоталамусі (100 мкг протягом трьох діб) активність АПФ в цих структурах не змінюється, а в розрахунку на білок - знижується. Отже, естрогени модулюють активність ангіотензинової системи в різних ланках ГГАС щурів-самців, стимулюючи активність АПФ в корі надниркових залоз, аденогіпофізі і гіпокампі. Ці зміни можуть бути важливим чинником активації ГГАС, спричиненої естрадіолом.

В экспериментах in vivo на крысах-самцах изучено влияние эстрадиола на активность ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) - фермента биосинтеза ангиотензина II в различных структурах гипоталамо-гипофизарно-адренокортикальной системы (ГГАС). Активность АПФ определяли в мембранной фракции гипоталамуса, гипокампа, а также в гомогенатах аденогипофиза и коркового вещества надпочечников с помощью флуоресцентного метода, используя в качестве субстрата Benzoyl-Gly-His-Leu ("Sigma", СШA). В условиях значительных изменений уровня эстрадиола (инъекции гормона в дозе 100 мкг на протяжении 3 суток) наблюдается повышение активности АПФ в корковом веществе надпочечников крыс-самцов. Стимулирующий эффект эстрадиола на активность АПФ выявлен в центральных звеньях ГГАС крыс-самцов - в аденогипофизе после трехсуточного введения эстрадиола в дозе 100 мкг и в гипокампе при условии действия гормона на протяжении 3 суток в дозах 50 и 100 мкг. В случае существенного повышения содержания белков в аденогипофизе (100 мкг эстрадиола однократно) и в гипоталамусе (100 мкг на протяжении трех суток) активность АПФ в этих структурах не изменяется, а в расчете на белок - снижается. Таким образом, эстрогены модулируют активность ангиотензиновой системы в различных звеньях ГГАС крыс-самцов, стимулируя активность АПФ в коре надпочечников, аденогипофизе и гипокампе. Эти изменения могут быть важным фактором активации ГГАС, вызванной эстрадиолом.

The aim of the work is to study estradiol effect on the activity of angiotensinconverting enzyme (ACE) - enzyme of angiotensin-II biosynthesis - in different structures of hypothalamo-pituitary-adrenocortical system (HPAS) in experiments on male rats in vivo. ACE activity was determined in the membrane fraction of the hypothalamus, the hippocamp and also in homogenates of the adenohypophysis and cortical substance in the adrenals by fluorescent method using Benzoyl-Gly-His-Leu ("Sigma", USA) as the substrate. The increased ACE activity in the cortical substances of male rat adrenal glands was observed under significant changes in estradiol level (hormone injections of 100 mkg doses during 3 days). Stimulating estradiol effect on ACE activity was revealed in the central link of male rat HHAS (in the adenohypophysis - after 3 day administration of estradiol in the 100 mkg dose and in the hippocamp - under hormone effect during 3 days in the 50 and 100 mkg doses). While a significant increase of protein level in the adenohypophysis (a single 100 mkg hormone dose) and in the hypothalamus (100 mkg during 3 days) was noted, no changes in ACE activity were revealed in these structures but a decrease - concerning protein. Thus, estrogens modulate the activity of angiotensin system in different links of HHAS of male rats, stimulating ACE activity in the adrenal cortex, the adenohypophysis and the hippocamp. These changes may be an important component of HHAS activity provoked with estradiol.

Вивчено дію різних стрес-факторів (іммобілізації та плавання) на активність компонентів ангіотензинової (АС) і калікреїн-кінінової систем (ККС) мозку та надниркових залоз у щурів з експериментальною патологією гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи (ГГАС). Показано, що за умов пригнічення функції цієї системи після багаторазового введення гідрокортизону щурам реакція ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і калікреїну гіпоталамуса й аденогіпофіза на гострий стрес істотно відрізняється від тієї, яку спостережено в інтактних тварин. У щурів, яким багаторазово вводили гідрокортизон, установлено також значне зниження реакції кори надниркових залоз на іммобілізаційний стрес. Активація енкефалінергічних опіоїдних механізмів у щурів з пригніченою функцією ГГАС шляхом передстресового введення стабільного аналогу лейцин-енкефаліну - даларгіну - викликає підвищення активності АПФ в гіпоталамусі та посилення адренокортикальної реакції на стрес. Істотні зміни реакції АПФ і калікреїну за дії стрес-факторів можуть бути зумовлені порушеннями активності ендогенних пептидергічних систем (АС, ККС) та енкефалінергічної опіоїдної системи у тварин з експериментальним гіперкортицизмом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*739.177

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено впливи стресу, зумовленого дією різних факторів (іммобілізації та примусового плавання), на активність ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ, фермент протеолітичного процесінгу ангіотензину II) у структурах гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи (ГГАС) геміадреналектомованих щурів. Характер стресіндукованих змін активності АПФ залежав від виду стресу; істотніші зміни відбувалися під час застосування жорсткої іммобілізації щурів протягом 1 години. Зміни активності АПФ у структурах ГГАС після іммобілізаційного стресу в геміадреналектомованих щурів (у гіпоталамусі яких знижена базальна активність ендогенної ангіотензинової системи) відрізнялися від стресіндукованої реакції ферменту в інтактних щурів. У геміадреналектомованих щурів спостерігалося також гальмування активності глюкокортикоїдної ланки стрес-системи у порівнянні з такою в інтактних тварин. Здатність інгібітора АПФ каптоприлу та стабільного аналога лейцин-енкефаліну (даларгіну) за умов їх передстресового введення зменшувати стресіндуковану АПФ-реакцію в гіпоталамусі й аденогіпофізі, а також обмежувати прояв реакції надниркових залоз на іммобілізацію розглянуто як свідчення причетності компонентів ангіотензинової та енкефалінової систем до формування реакції ГГАС на стрес у геміадреналектомованих щурів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-3 + Р410.030-5

Рубрики:

Цукровий діабет

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж14793 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Исследованы половые особенности изменений активности сывороточного ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) у больных сахарным диабетом (СД) II типа пожилого возраста на разных этапах развития заболевания в зависимости от андрогенного обеспечения организма. Установлено, что активность АПФ сыворотки крови более высокая у мужчин, больных СД II типа, с впервые выявленным заболеванием, а также имеющих дефицит инсулина, по сравнению с контрольной группой. У женщин такие изменения не отмечены. Долговременное назначение инсулиносенситайзеров в течение одного года не влияло на активность сывороточного АПФ у лиц обоих полов. Результаты, полученные в процессе исследования, свидетельствуют о существовании половых особенностей в функционировании циркулирующей формы АПФ, которые предопределяются у мужчин инсулинемией и уровнем тестостерона в крови.

Досліджено прозу Ю.Андруховича на основі теорій постмодернізму (Ж.-Ф.Ліотара), постструктуралізму (Ж.Дерріди), формалізму (В.Шкловського) та їх методологічних підходів. Значну увагу приділено особливостям індивідуального творчого переломлення постмодерністської філософії у текстах письменника. Філосовські засади постмодернізму розкрито на ідейно-образному та жанрово-композиційному рівнях у романах "Рекреації", "Московіада" та "Перверзія" у контекстах слов'янських, а також євро-американських постмодерністських літератур. Детально проаналізовано специфіку поетики та стилю романістики митця.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*725.381.8 + Р252.51

Рубрики:

Загальна зоологія

Адаптаційний синдром (стрес)

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*725.111.314

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено вплив насиченого N-ацилетаноламіну - N-стеароїлетаноламіну (NSE) на активність ангіотензинперетворювального ензиму (АПЕ, 3.4.17.23) у структурах головного мозку щурів із стрептозотоциніндукованим цукровим діабетом (СІЦД). Показано, що у тварин із 8-тижневим СІЦД активність АПЕ знижується в гіпоталамусі, зростає в аденогіпофізі та залишається незмінною у гіпокампі та плазмі крові. Введення інтактним тваринам перорально суспензії NSE в дозі 50 мг/кг маси тіла протягом 10 днів спричиняло вірогідне зменшення активності досліджуваного ензиму в гіпокампі, аденогіпофізі та плазмі крові. Застосування суспензії NSE у щурів із цукровим діабетом спричинювало зменшення активності АПЕ тільки в гіпоталамусі та плазмі крові тварин. Відомо, що найбільша кількість АПЕ у структурах мозку і гіпофізі знаходиться в мембранозв'язаному стані. Отже, виявлені зміни активності АПЕ у контрольних і тварин з індукованим діабетом можуть бути пов'язані зі здатністю NSE до модуляції ліпідного профілю клітинних мембран. Зміни активності АПЕ за дії N-ацилетаноламінів можуть бути одним із механізмів реалізації гіпотензивної та протизапальної дії цих сполук.

Мета – дослідження терапевтичних ефектів генної терапії цукрового діабету 1-го типу за рахунок введення експериментальним тваринам рекомбінантних молекул ДНК, що містять цільовий ген препроінсуліну людини (ДНК-ЦГППІЛ). Досліджено ефект введення ДНК-ЦГППІЛ у паренхіму печінки мишей і щурів із різною тривалістю стрептозотоциніндукованого діабету (СТД) – два та п'ять тижнів. Глюкозу у крові визначали глюкозооксидазним методом. Визначення інсуліну та С-пептиду в сироватці крові проводили імуноферментним методом. Дослідження ефекту введення різних концентрацій препаратів ДНК-ЦГППІЛ у паренхіму печінки щурів (25 - 60 мкг) і мишей (10 - 15 мкг) дозволили визначити оптимальні дози ДНК, які забезпечують суттєве та тривале (понад два місяці) зниження гіперглікемії у діабетичних тварин. Зниження глікемії у мишей зафіксовано через два тижні після одноразової ін’єкції ДНК-ЦГППІЛ, що тривало 5 - 9 тижнів. Найбільш виражене зниження глікемії після одноразового ін’єкційного введення ДНК-ЦГППІЛ мало місце у щурів із нетривалим (два тижні) СТД і нижчою вихідною глікемією. Експерименти на інтактних щурах свідчать про триваліше зниження рівня глюкози у крові після одноразового введення гена препроінсуліну (52 тижні). Ін’єкційне введення ДНК-ЦГППІЛ щурам із СТД (два тижні) сприяє появі в крові тварин значущих рівнів інсуліну людини в певні терміни після одноразової процедури генної терапії. Виявлено високу позитивну кореляцію між показниками інсуліну людини та С-пептиду в сироватці крові щурів із СТД у різні терміни після введення ДНК-ЦГППІЛ. Висновки: за результатами дослідження умов ефективної експресії гена препроінсуліну у мишей і щурів показано, що вираженість і тривалість зниження глікемії залежить від терміну стрептозотоциніндукованого діабету, вихідної глікемії у діабетичних тварин і концентрації ДНК у трансфекційному препараті.

Цель – изучение терапевтических эффектов генной терапии сахарного диабета 1-го типа за счет введения экспериментальным животным рекомбинантных молекул ДНК, содержащих целевой ген препроинсулина человека (ДНК-ЦГППИЧ). Исследован эффект введенияДНК-ЦГППИЧ в паренхиму печени мышей и крыс с разной продолжительностью стрептозотоцининдуцированного диабета (СТД) – две и пять недель. Глюкозу в крови определяли глюкозооксидазным методом. Определение инсулина и С-пептида в сыворотке крови проводили иммуноферментным методом. Исследования эффекта введения различных концентраций препаратов ДНК-ЦГППИЧ в паренхиму печени крыс (25 - 60 мкг) и мышей (10 - 15 мкг) позволили определить оптимальные дозы ДНК, которые приводят к существенному и продолжительному (более двух месяцев) снижению гипергликемии у диабетических животных. Снижение гликемии у мышей зафиксировано через две недели после однократной инъекции ДНК-ЦГППИЧ, и оно сохранялось 5 - 9 недель. Наиболее выраженное снижение гликемии после однократного инъекционного введения ДНК-ЦГППИЧ установлено у крыс с непродолжительным (две недели) СТД и более низкой исходной гликемией. Опыты на интактных крысах свидетельствуют о более длительном снижении уровня глюкозы в крови после однократного введения гена препроинсулина (52 недели). Инъекционное введение ДНК-ЦГППИЧ крысам с двухнедельным СТД приводит к появлению в крови животных значимых уровней инсулина человека в определенные сроки после однократной процедуры генной терапии. Выявлена высокая позитивная корреляция между показателями инсулина человека и С-пептида в сыворотке крови крыс с СТД в различные сроки после введения ДНК-ЦГППИЧ. Выводы: при исследовании условий эффективной экспрессии гена препроинсулина у мышей и крыс показано, что выраженность и продолжительность снижения уровня гликемии зависит от срока диабета, исходной гликемии у животных с СТД и концентрации ДНК в трансфекционном препарате.

Aim is to study the therapeutic effects of gene therapy for type 1 diabetes mellitus by the administration of recombinant DNA molecules containing the target gene of human preproinsulin (DNA-TGHPPI) to experimental animals. Methods. The effect of administration of recombinant DNA molecules containing the target gene of human preproinsulin (DNA-TGHPPI) into the liver parenchyma of C57BL/6j mice and Wistar rats with different duration (two and five weeks) of streptozotocin-induced diabetes (STD) was studied. Blood glucose was tested using glucose oxidase method, serum insulin and C-peptide – by immunoenzymic method. Results. The studies of the effect of administration of different concentrations of DNA-TGHPPI into rats (25 to 60 mcg) and mice (10 to 15 mcg) liver parenchyma allowed to determine the optimal doses of DNA that led to a significant and prolonged (more than two months) decrease in hyperglycemia of diabetic animals. A decrease in glycemia in mice was noted two weeks after a single injection of DNA-TSHPPI, and this decrease lasted 5 - 9 weeks. The most marked decrease in glycemia after a single DNA-TGHPPI injection was established in rats with a short (two weeks) STD and lower baseline glycemia. Experiments on intact rats suggest a more prolonged decrease in blood glucose after a single injection of preproinsulin gene (for 52 weeks). The administration of DNA-TSHPPI to rats with two-weeks STD results in the appearance of significant levels of human insulin in the animal blood within a specified time after a single procedure of gene therapy. A strong positive correlation was found between the indicators of human insulin and C-peptide levels in blood serum of rats with STD at different periods after DNA-TSHPPI administration. Conclusions. A study of the conditions of effective expression of preproinsulin gene in C57BL/6j mice and Wistar rats shows that expression and duration of the decrease in glycemia depend on streptozotocin diabetes duration, baseline glycemia in animals with STD and DNA concentration in transfection preparation.