Наведено мудрі рекомендації святих і подвижників про можливість спасіння та гріхопадіння засобами слова. Охарактеризовано прислів'я та приказки як джерело вивчення родинно-виховного досвіду українців. Висвітлено мовні традиції української родини, викладено фольклорні правила риторичного спілкування.

Приведены мудрые рекомендации святых и подвижников о возможности спасения и грехопадения средствами слова. Охарактеризованы пословицы и поговорки как источник семейно-воспитательного опыта украинцев. Освещены языковые традиции украинской семьи, изложены фольклорные правила риторического общения.

Досліджено проблему підготовки студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання. Розглянуто дефініцію "родинне виховання" у контексті професійної підготовки даних студентів, зокрема, його суть і функції, стан і особливості виховного процесу у сучасній вищій школі та українській родині. Акцентовано увагу на організаційно-педагогічних засадах підготовки студентів-філологів до родинного виховання, зокрема, теоретико-методичній підготовці, їх позаурочній роботі у даній галузі. Прослідковано динаміку формування готовності даних студентів до родинного виховання, визначено її критерії та рівні (високий, середній, низький, критичний). Розроблено й експериментально перевірено модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання, згідно з якою до програмового матеріалу вищого педагогічного навчального закладу, зокрема, до навчальних планів спеціальних курсів "Українські елітарні родини кінця XIX - початку XX ст.", "Український дитячий фольклор", "Українське дитинознавство" введено родинно-виховний компонент.

Зазначено, що з метою виконання положень Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст. розроблена програма навчальної дисципліни "Українське дитинознавство", яка має виняткове значення у підготовці майбутніх учителів до педагогічної діяльності. Наведено структуру залікового кредиту зазначеної дисципліни. Наголошено, що під час вивчення передбачених програмою тем варто застосовувати комплексний підхід, який полягає в поєднанні етнографічних матеріалів з мистецтвознавчими та фольклорними, у використанні поезії, музики, танцю, гри та обрядових дійств, різних видів наочності. Наголошено на впровадженні національної системи виховання, широкому використанні надбань народної педагогіки і культури.

Здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано новий підхід до вирішення важливої й актуальної проблеми, що полягає у виявленні й розкритті тенденцій розвитку образу героя в художніх творах, що вивчалися в середніх навчальних закладах упродовж ХХ століття, його інтерпретації в шкільних підручниках окресленого періоду та визначенні перспектив упровадження виховного потенціалу національного героя української літератури в сучасний освітній процес. Розкрито міждисциплінарний характер дослідження еволюції образу героя в українській літературі та його інтерпретації в шкільних підручниках ХХ століття, адаптовано методологічний інструментарій історії, філософії, культурології, літературознавства, мовознавства та інших наук. З’ясовано передумови творення образу героя в українській писемній літературі та педагогічній думці ХІ – ХХ століть у контексті розвитку поглядів на досконалу особистість (через образи позитивних героїв-добротворців українських народних казок, звитяжців билин, героїв народних дум та історичних пісень, ідеал людини у літописних джерелах та повчаннях ХІ – ХІV століття, у педагогічних теоріях і літературних творах ХVІ – ХVІІІ століття, концепції героїв у творах І. Котляревського, Лесі Українки, Г. Сковороди, П. Куліша, І. Франка, Т. Шевченка та інших українських письменників, ідеалізованих героїв "доби соцреалізму" (жовтенята-герої, комсомольці-герої, комуністи-герої, герої праці та ін.), образ героя-сучасника – захисника суверенітету України тощо). У дослідженні обгрунтовано періодизацію розвитку образу героя в шкільних підручниках з української літератури ХХ століття у єдності 5 періодів: 1-й період – 1900 – 1917 рр.; 2-й період – 1917 – 1920 рр.; 3-й період – 1920 – 1960-і рр.; 4-й період – 1970 – 1980-і рр.; 5-й період – 1991 – 1999 рр. Розкрито сутність образу героя та його інтерпретацію в шкільних підручниках з української літератури на сучасному етапі (2000 – 2017 рр.); Визначено причини, що впливали на концепцію героя: внутрішньодержавні (правові, освітні, методичні), особистісні (рівень сформованості національної свідомості, громадянської відповідальності, соціальної активності), ідеологічні (вплив державної ідеології, наявність у громадян сформованих політичних переконань); зміст формування героїчної особистості у спадщині українських педагогів (Г. Ващенка, В. Сухомлинського та ін.). Уточнено ключові поняття дослідження ("герой"– це пасіонарна особистість, яка втілює моральні чесноти й етичні ідеали народу, серед яких – боротьба за певні ідейно-світоглядні цінності, переконання, у його вчинках і прагненнях відображається дух нації, епохи; "образ героя" – створення в художньому творі цілісної, національно-свідомої особистості, діяння якої спрямовані на боротьбу за рідну землю, народ, його незалежність, що набуває науково-ілюстративних, фактографічних та художніх ознак, істотні для автора; "підручник з української літератури" – багатофункціональна модель певного досвіду, що передусім залежить від педагогічної системи та державної політики конкретної історичної доби, є її своєрідним відображенням і впливає на принцип добору авторів та їх творів, на аналіз їх змісту, способи інтерпретації, а також на методичне забезпечення вивчення навчальної дисципліни). Подальшого розвитку у дослідженні набули: аналіз історіографії проблеми та джерельної бази дослідження; історико-педагогічні рефлексії щодо образу героя у контексті шкільного курсу української літератури; концепція героя пасіонарного типу (поєднує кращі людські особистісні якості з цінностями суспільства, що втілено в художніх творах українського народу); ідеї застосування досвіду патріотичного виховання молоді засобами української літератури, що здійснюється на прикладі вивчення образів героїв за допомогою технології розвитку критичного мислення та застосовується для інтерпретаційного аналізу художнього твору.