Проаналізовано діяльність товариства "Просвіта" у Західній Україні в міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), зокрема, внесок у формування національної свідомості українців, культурно-освітню діяльність. Висвітлено організаційну діяльність філій та читателень "Просвіти", реалізацію програми ліквідації неписьменності. Розглянуто фінансові аспекти розвитку товариства "Просвіта", а також питання розвитку видавничої справи, функціонування бібліотечної сфери, становлення аматорсько-театрального мистецтва.

Проанализирована деятельность общества "Просвита" в Западной Украине в межвоенный период (1919 - 1939 гг.), в частности, вклад в формирование национального сознания украинцев, культурно-образовательная деятельность. Освещены организационная деятельность филиалов "Просвиты", реализация программы ликвидации неграмотности. Рассмотрены финансовые аспекты развития общества "Просвита", а таже вопросы развития издательского дела, функционирования библиотечной сферы, становления аматорско-театрального искусства.

Висвітлено проблеми історії діяльності товариства "Просвіта", основні етапи його становлення, напрямки діяльності, відносини з іншими організаціями. Проаналізовано видавничу діяльність "Просвіти" за 1868 - 1914 рр. Описано вплив даного товариства на становлення української культури Закарпаття 1920 - 1939 рр. Показано участь Є. Храпливого у діяльності товариства "Сільський господар", роль К. Левицького у діяльності товариства "Просвіта". Охарактеризовано постать М. Голубця як діяча та дослідника "Просвіти", Б. Лепкого та В. Антоновича як його почесних членів. Увагу приділено історичному розвитку "Просвіти" у Манітобі.

Освещены проблемы истории деятельности общества "Просвита", основные этапы его становления, направления деятельности, взаимоотношения с другими организациями. Проанализирована издательская деятельность "Просвиты" за 1868 - 1914 гг. Описано влияние данного общества на становление украинской культуры Закарпатья 1920 - 1939 гг. Показано участие Е. Храпливого в деятельности общества "Сельский хозяин", роль К. Левицкого в деятельности общества "Просвита". Охарактеризована личность М. Голубца как деятеля и исследователя "Просвиты", Б. Лепкого и В. Антоновича как почетных его членов. Внимание уделено историческому развитию "Просвиты" в Манитобе.

Проаналізовано основні аспекти й особливості реалізації "Просвітою" програми ліквідації неписьменності у міжвоєнний період, висвітлено зміст і форми освітньої праці, їх значення та роль у контексті культурно-просвітнього руху.

Розглянуто організаційні засади, господарське становище та культурно-просвітницьку діяльність товариства "Просвіта" у Західній Україні в міжвоєнний період. Показано значення, місце і роль товариства в активізації культурно-просвітнього руху, формуванні національної свідомості, самоствердженні та консолідації українців у досліджуваний період. Визначено структуру й особливості функціонування Головного відділу "Просвіти" та галузевих комісій, охарактеризовано їх кадровий потенціал, зміст і основні форми діяльності. Обгрунтовано цілісну систему об'єктивних критеріїв, ідейно-теоретичних чинників та практично-організаційних принципів функціонування товариства. Доведено, що домінуючу роль у процесі діяльності товариства "Просвіта" відігравала орієнтація на консолідацію суспільства й реалізацію національних прагнень українців.

Розглянуто постать І. Калиновича як відомого бібліографа культурно-просвітнього руху на Західній Україні у міжвоєнний період. Досліджено особливості укладеної І. Калиновичем української просвітянської бібліографії, що містила твори українських письменників, дитячу, наукову та сільськогосподарську літературу, довідкові видання. Висвітлено бібліографію культурно-просвітнього руху "Просвіти". Вивчено програму розвитку читалень товариства. Викладено організаційно-практичні питання функціонування просвітніх осередків, зокрема членства й освіти дорослого населення, які І. Калинович розглядав крізь призму гармонійного та всебічного формування особи.

This article analyzes the figure of John Kalynovycha known bibliographer cultural and educational movement in Western Ukraine in the interwar period. The features concluded I. Kalynovychem Ukrainian prosvita bibliography, which included works of Ukrainian writers, children’s, scientific and agricultural literature, reference books. Elucidates the bibliography of cultural and educational movement «Prosvita», a program of reading clubs company, organizational and practical issues in the functioning of educational centers, including membership and education of the adult population that I. Kalynovych viewed through the prism of the harmonious and comprehensive entity formation.

Рассмотрена фигура И. Калиновича как известного библиографа культурно-просветительного движения в Западной Украине в межвоенный период. Исследованы особенности сформированной И. Калиновичем украинской просветительской библиографии, включающей произведения украинских писателей, детскую, научную и сельскохозяйственную литературу, справочные издания. Освещена библиография культурно-просветительного движения "Просвиты". Изучена программа развития библиотек общества. Изложены организационно-практические вопросы функционирования просветительских центров, в частности членства и образования взрослого населения, которые И. Калинович рассматривал в контексте гармоничного и всестороннего формирования личности.

Досліджено сутність студентської організації "Профорус", визначено чинники, що сприяли її становленню та популяризації серед студентства західноукраїнських земель. Висвітлено внесок товариства у загальноукраїнський студентський суспільно-політичний та культурно-просвітницький процес. Розкрито значення організації у моральній та матеріальній підтримці західноукраїнського студентства, покращенні культурно-освітнього розвитку населення Західної України, охарактеризовано її господарсько-фінансовий напрям діяльності.

У контексті етнонімічних характеристик розкрито особливості національної ідентифікації галицьких українців у XIX - першій половині XX ст., які віддзеркалювали соціально-політичну й етнокультурну ситуацію в краї. Проаналізовано дискурс щодо вибору назви для означення українського народу в середовищі різних політичних течій, духовенства, наукових кіл, молодіжних товариств тощо. Показано, як зі зростанням національної самосвідомості терміни "русин", "руський", "руский", котрі протягом XIX ст. вживалися стосовно представників українства на галицьких теренах, напередодні та в роки Першої світової війни, а ще більше - української революції 1917 - 1921 pp. поступово витісняються етнонімом "українець", що й стає назвою сучасної української нації. Поступову заміну терміна "русин" відповідником "українець" в означенні українців Галичини допомагають розкрити назви, отримані від інших народів - поляків, німців, євреїв та ін., котрі також населяли цей край.

Мета дослідження - аналіз окупаційної політики російської влади в генерал-губернаторстві Галичина (на прикладі Тернопільської губернії) впродовж серпня - грудня 1914 р. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об'єктивності. Одним із провідних став метод локальної історії, орієнтований на вивчення тієї чи іншої території з позиції становлення й формування політики окупаційної адміністрації, формування на "новоприєднаних" теренах адміністративно-територіального устрою, притаманного Російській імперії. Розкрито процес становлення й формування окупаційної політики російської влади в Тернопільській губернії в окреслений період. Висновки: досліджено насильницьку адаптацію до російського адміністративно-територіального устрою, висвітлено складне становище населення в нових умовах. З'ясовано, що однією з важливих функцій адміністративних органів було наповнення бюджету шляхом накладення штрафів за невиконання розпоряджень, конфіскація майна, виселення. Доведено, що заходи окупаційної влади на Тернопільщині впродовж серпня - грудня 1914 р. мали загарбницький характер, призвели до реалізації самодержавної політики в ліквідації місцевих органів самоуправління, нав'язуванні загальноімперських стереотипів, руйнуванні самобутнього суспільно-політичного, соціально-економічного й культурно-освітнього розвитку краю.

Мета дослідження - аналіз використання російською окупаційною армією транспортних комунікацій у Тернопільській губернії в умовах Першої світової війни. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, локальної історії, модерних теоретико-методологічних засадах, комплексному аналізу архівних джерел російських окупаційних військових структур і цивільних адміністрацій. Охарактеризовано використання російськими військами транспортних комунікацій у Тернопільській губернії під час Першої світової війни. Висновки: використання російською окупаційною армією транспортних комунікацій у Тернопільській губернії в умовах Першої світової мало надзвичайно важливе значення, поєднуючи інтереси фронту й тилу, забезпечуючи масове перевезення військ, продовольства, фуражу, боєприпасів, вугілля тощо. Від злагодженої та дієвої транспортної інфраструктури залежало своєчасне задоволення потреб фронту, відповідно й результати бойових дій. Загалом усітранспортні комунікації перебували у задовільному стані, однак при масовому переміщенні обозів та артилерії, без постійного нагляду, вони виходили з ладу. У зв'язку з обмеженням контингенту дорожніх служб, не було змоги відремонтувати всі шляхи сполучення одночасно. Відновлювальні роботи проводили відповідні дорожні загони, військовополонені й місцеві жителі, контрольовані поліцією, на умовах кругової поруки. Залучення місцевого населення до підтримки комунікацій у належному стані призводило до зловживань як повітової, так і губернської влади, пов'язаних із кількістю працівників, обсягом виконаних робіт, виплатою коштів тощо.

комплексно проаналізовано організаційні засади жіночих монас¬тирів ЧСВВ у Східній Галичині наприкінці XIX - першій половині XX ст., їхнє ста¬новлення, структуру та розвиток. Розкрито зміст і значення ключових реформ монастирів сестер-василіанок. Досліджено основні напрями діяльності сестер ЧСВВ окресленого періоду. Висвітлено роль чернечих осередків у творенні системи освіти, розвитку при¬ватного шкільництва, духовному вихованні та формуванні морально-етичних пріоритетів української молоді. З'ясовано, що діяльність сестер ЧСВВ була важ¬ливим засобом християнського і водночас національного виховання українства. Значною частиною пропонованого видання є публікація документів та світлин з історії сестер-василіанок. . ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 15 1.1. Історіографічний огляд 15 1.2. Джерельна база 28 1.3. Методологічні засади .f?. 39 РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ МОНАСТИРІВ СЕСТЕР ЧСВВ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ 61 2.1. Йосифінські реформи та їхній вплив на жіночі унійні обителі 65 2.2. Монастирі сестер-василіанок у XIX ст. 73 2.3. Реформа сестер ЧСВВ 1897-1909 рр 81 2.4. Перша світова війна та її вплив на жіночі обителі 93 2.5. Організаційна структура монастирів сестер ЧСВВ у міжвоєнний період XX ст. 99 2.5.1. Капітули сестер-василіанок (1923 р., 1931 р.) 104 2.5.2. Апостольські візитації монастирів о. Йосифом Схрейверсом і о. Йосифом Бароном (1933-1935 рр.] 110 РОЗДІЛ 3. БОГОСЛОВСЬКО-РЕЛІГІЙНА І ПЕДАГОГІЧНО- ВИХОВНА ПРАЦЯ 133 3.1. Богословсько-релігійна діяльність 133 3.2. Початкові, середні й фахові школи 147 3.3. Українська приватна дівоча гімназія у Львові (1906-1939 рр.) 163 3.4. Учительські семінарії 174 ВСТУП В історії України чернечі осередки стали центрами духовнос¬ті, освіти, культури. Вони сприяли збереженню та збагаченню іс¬торичних і духовних цінностей. Упродовж століть василіанське чернецтво було важливою складовою релігійного життя у Східній Галичині, оскільки їхні монастирі були першими та єдиними мо- нашими осередками УГКЦ. Програма діяльності ґрунтувалася на християнських засадах і була спрямована на культурне виховання нації, піднесення рівня освіти. Тому вивчення досвіду їх функціо¬нування актуальне і сьогодні, оскільки пріоритети розвитку освіт¬ньої галузі в українському суспільстві є визначальними. Чин* Святого Василія Великого (далі - ЧСВВ] - це міжнародний Чин Папського права Східної Католицької Церкви, історичні вито¬ки якого сягають перших століть християнства. Дотримуючись вчення свого засновника, св. отця Василія Великого, наслідуючи приклад св. матері Макрини, сестри-василіанки живуть у спільноті взаємної допомоги та любови. Харизмою Чину є прослава Бога через молитву й активне служіння ближньому. Наприкінці XIX - у першій половині XX ст. богословсько-релігійна, педагогічно-виховна та соціальна діяльність сестер ЧСВВ була най¬більш активною. Сповідуючи християнські морально-етичні засади, черниці своїм служінням сприяли піднесенню духовного й освітнього рівня української нації. Варто зауважити, що отці ЧСВВ і сестри-василіанки - це юридично дві різні спільноти й незалежні структури, які в духовно-суспільній праці служать Церкві й народові. Між ними є певні відмінності, що, на¬самперед, стосуються історії розвитку й діяльності впродовж їхнього існування. Вивчення досвіду сестер-василіанок становить науковий інте¬рес не тільки для історика релігійних студій, а й служить об’єктом * Чин - це спільнота, заснована компетентною церковною владою (Кан. 412, § 1-§ 2; Кан. 413; Кан. 504, § 1 ККСЦ. Рим: В-во 00. Василіян, 1993]; синонімічний термін чину - орден (Релігієзнавчий словник / за ред. А. Колодного і Б. Лобо- вика. Київ: Четверта хвиля, 1996. С. 52]. культурологічних, релігієзнавчих, педагогічних досліджень учених. Аналіз діяльності монастирів дає можливість, з одного боку, розкри¬ти історичні обставини та особливості становлення і практичного досвіду сестер ЧСВВ у кінці XIX - першій половині XX ст., з іншого - продемонструвати важливість функціонування власне Чину. Історію чоловічих василіанських монастирів досліджено досить де¬тально, водночас діяльність сестер-василіанок залишилася поза ува¬гою науковців. Особливо потребує комплексного вивчення роль чер¬ниць у творенні педагогічно-виховної системи кінця XIX - першої половини XX ст., зокрема в розвитку приватного шкільництва та духовно-морального виховання молодого покоління у Галичині. У монографії аналізуємо діяльність сестер ЧСВВ у Східній Гали¬чині окресленого періоду, виконуючи такі основні завдання: • з'ясувати рівень висвітлення проблеми в історіографії, дослі¬дити джерельну базу та методологічні принципи; • проаналізувати організаційні засади монастирів сестер ЧСВВ означеного періоду, їхнє становлення, структуру і розвиток; • розкрити зміст ключових реформ сестер-василіанок, їхній вплив на життя черниць; • виокремити основні напрями діяльності сестер ЧСВВ напри¬кінці XIX - у першій половині XX ст.; • висвітлити роль чернечих обителей у розвитку освіти і духов¬ному вихованні української молоді. * Об'єкт дослідження - функціонування ГКЦ у Східній Галичині в окреслений період. Предметом дослідження є особливості діяльності сестер ЧСВВ та їхня роль у творенні системи освіти, розвитку приватного шкіль¬ництва, духовному вихованні й формуванні морально-етичних прі¬оритетів української молоді Східної Галичини означеного періоду. Хронологічні рамки праці охоплюють часовий відтинок кінця XIX - першої половини XX ст. Нижня хронологічна межа досліджен¬ня пов'язана з проведенням у 1897-1909 рр. реформи сестер-васи- ліанок галицькими митрополитами Сильвестром Сембратовичем та Андреєм Шептицьким. Оновлені після реформи жіночі черне¬чі обителі посідали важливе місце в духовному житті населення Східної Галичини й активно проводили богословсько-релігійну, педагогічно-виховну і соціальну діяльність. Ґрунтовно проаналі¬ зувати історію жіночих монастирів ЧСВВ у Східній Галичині кінця XIX - першої половини XX ст. можливо тільки в контексті суспіль¬но-політичного та церковного життя регіону. Верхня межа визна¬чається завершенням Другої світової війни, ліквідацією ГКЦ та її монастирів. Географічні межі окреслюють територію Східної Галичини, що 1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, відійшла до Австрійської (з 1867 р. - Австро-Угорської) імперії, а після Вер- сальського договору 28 червня 1919 р. її успадкувала відновлена Річ Посполита. У міжвоєнний період Східна Галичина, поділена на Львівське, Тернопільське і Станиславівське воєводства, була частиною Польської Республіки. Від 17 вересня 1939 р. ці терени захоплено Червоною армією і вони, відповідно до нового облас¬ного адміністративного поділу, увійшли до складу УРСР і СРСР. З червня 1941 р. до жовтня 1944 р. перебували під німецькою оку¬пацією, а з жовтня 1944 р. - знову в складі СРСР. В основу методології дослідження покладено принципи істо¬ризму, наукової об'єктивності, термінологічного, когнітивного та системного підходу до вивчення історичних і культурних явищ у процесі розвитку і взаємозв’язку. У праці використано методи ак¬туалізації, історіографічного аналізу і синтезу, проблемно-хроно- логічний, біографічний, аналітичний, діахронний, герменевтич- ний, статистичний. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на ос¬нові різноманітних джерел та літератури: • розкрито історичні обставини, суспільно-політичні, церков¬но-релігійні передумови розгортання освітньо-виховної і соціаль¬ної праці сестер-василіанок; • проаналізовано провідні напрями діяльності монастирів сестер ЧСВВ кінця XIX - першої половини XX ст. у Східній Галичині; • досліджено специфіку розвитку чернечого життя наприкінці XVIII—XIX ст.; з’ясовано, що найвагоміше значення мали Йосифінські реформи (1780-1790 рр.), які спричинили активізацію педагогіч- но-виховної та соціальної праці черниць; • встановлено, що реформа монастирів, проведена 1897-1909 рр. митрополитами С. Сембратовичем та А. Шептицьким, зумовила трансформаційні процеси в структурі й організаційних засадах функ¬ ціонування монастирів сестер ЧСВВ та посилення їхнього впливу на культурний і духовний розвиток українства Східної Галичини; • визначено роль жіночих василіанських монастирів як осеред¬ків поширення освіти, розвитку духовності й морально-етичних засад християнства серед дітей і молоді у Східній Галичині; • вивчено специфіку служіння сестер ЧСВВ в умовах Другої світо¬вої війни й до часу ліквідації ГКЦ. З'ясовано і поглиблено: • зміст навчальних програм та особливостей удосконалення педа¬гогічної майстерності черниць; • дані про динаміку кількості учнів, котрі здобували освіту в на¬вчальних закладах під опікою сестер ЧСВВ, конкретизовано їхній соціальний стан та суспільну належність; • знання про механізм реалізації збільшення кількості класів у народ¬них і виділових школах, а також заснування інших типів навчально-вихов- них закладів: сиротинців, фахових шкіл, учительських семінарій, гім¬назій, інтернатів, захоронок (дошкільних навчальних закладів); • висновки вітчизняних учених щодо важливості місії сестер ЧСВВ у розвитку приватного шкільництва, духовному вихованні й просвіті української молоді. Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібраний фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагаль¬нення можуть стати основою для подальших наукових розвідок і навчальних посібників з історії України, історії культури, історії Церкви, зокрема історії УГКЦ та чернецтва ЧСВВ, підготовки лек¬ційних курсів з аналогічної тематики. *- Наукова праця прислужиться для експозицій у музеях відповід¬ного профілю, а також може бути цікавою для широкої громадськос¬ті, усіх небайдужих до вивчення історії краю, ЧСВВ і Церкви. Історія монашества, зокрема ЧСВВ, стала темою моїх наукових студій ще під час навчання на історичному факультеті Тернопільського націо¬нального педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Завдяки цьому була написана магістерська робота, присвячена діяльності ЧСВВ в Галичині. Вивчаючи історію чернецтва, я глибше зацікавилася освіт- ньо-виховною і соціальною діяльністю сестер-василіанок. Під науковим керівництвом професора Івана Степановича Зуляка в березні 2021 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Діяльність сестер ЧСВВ у Східній Галичині наприкінці XIX - у першій половині XX століть».