Досліджено художню прозу М. Хвильового в контексті пошуків "нової сакральності" 1920-х рр. Вперше в українському літературознавстві прозовий доробок письменника розглянуто як сферу топосів сакрального. Визначено сутність священного, основні аспекти сприйняття цього феномену в гуманітаристиці кінця ХІХ - початку ХХІ ст. Окреслено зв'язок сакрального з літературними творами та охарактеризовано основні якості священного як топосу творчості митця. Виявлено специфічність рецепції автором сучасності в аспекті сакральної топології. Комплекс загальних точок вираження та особливості проникнення у сферу священного у прозі М. Хвильового розглянуто в контексті загальноєвропейської та української літературної спадщини доби модернізму.

Висвітлено питання поліжанрового характеру творів Б. Коломійчука з серії "Ретророман". З'ясовано, що в його повістях і романах, окрім детективної інтриги та стилізації оповіді під відповідну епоху, що надає можливість їх визначати як ретро-детективи, наявні також риси шпигунського роману, містичного детективу та нуару. Це реалізується на рівні детективної інтриги, змалювання атмосфери Львова початку ХХ ст., як містичної, так і кримінальної, образної системи творів тощо.

Проаналізовано образи головних персонажей-шпигунів у романі С. Постоловського "Ворог, або Гнів Божий". Акцент зроблено на авторському обігруванні традиційних уявлень про типовий образ шпигуна, виведених у творах про Джеймса Бонда (І. Флемінг), Джорджа Смайлі (Дж. Ле Карре) та Штірліца (Ю. Семенова) та оновленні цих образів відповідно до реалій сучасності. Визначено, що учасники операції "Гнів божий", змальовані в романі С. Постоловського, є досить колоритними фігурами, людьми, готовими до боротьби, але в основі бажання помститися ворогам своєї країни у кожного з них лежать особисті причини: прагнення отримати вищу посаду, з'ясувати правду про роботу розвідників-диверсантів і визначити власне місце в битві за свою країну, встановити справедливість тощо. Письменник вдало поєднує суперечливі риси героїв і злочинців у своїх персонажах, підкреслюючи їх неоднозначність, що робить їх правдоподібними, живими людьми, а не ідеологічно витриманими фігурами. З'ясовано, що найбільш ідеологізованим постає у творі образ капітана І. Принципа, улюбленого героя С. Постоловського, який уже зустрічався в попередніх творах митця. Прізвище цього персонажа повністю відповідає його внутрішнім якостям: він чесний, справедливий, користується увагою жінок, у своїх діях завжди керується законом і вважає, що засоби не завжди виправдовують мету. Автор намагався вивести новий образ шпигуна, сучасного героя, який міг би стати зразком для молодого покоління. Виявлено також, що в образах інших служителів Контори, які брали участь в організації операції "Гнів Божий", - генерала Бульдога, полковника Мирона та капітана Нечипайла - письменник змалював типових представників свого часу, які здатні на високі прагнення та мужні вчинки, але при цьому є типовими виконавцями будь-яких наказів, часто злочинного характеру, коли це співпадає з їхніми уявленнями про справедливість та обов'язок. Таким чином, С. Постоловський надав власне бачення долі України в "гібридній війні" з Росією і тих людей, від яких залежить безпосередньо результат цієї війни. Оскільки він не може наразі передбачити майбутнє, автор залишає своїм протагоністам долю трагічну, як саме життя.

Розкрито основні формально-змістові домінанти творчості харківського письменника В. Родіонова. Проаналізовано його художні тексти російською мовою та україномовні переклади його творів. Висвітлено послідовність культурних і літературних традицій у поезії та прозі митця, їх тематико-проблематичні вектори, особливості часопростору, побудови образної системи тощо.