Прослежена идейная борьба в Чехословакии после поражения Пражской весны. Проанализирован феномен чехословацкого оппозиционного движения после августа 1968 г. и определены векторы его идейных разломов. Клинч социалистов-нормализаторов и оппозиционеров - приверженцев идеи "социализма с человеческим лицом" - побуждал искать новые формы протеста уже не в рамках социалистической парадигмы, а в контексте диссидентского движения с его "неполитической политикой".

Охарактеризовано концепти Вацлава Гавела "влади безвладних" та "неполітичної політики", а також форми його політичної активності - провідна участь у створенні та функціонуванні Хартії 77 та Громадянського форуму. У цілому, фігура Гавела репрезентує політика принципово нового типу, ще не дослідженого повною мірою. Наведено полярні точки зору на його дисидентську діяльність та роль у формуванні Хартії 77, виявлено риси унікальності Гавела-політика як провісника революцій нового типу, простежено його шлях від дисидентства до президентства.

Характер социальных сдвигов отражается на динамике и на способе подачи языковых выражений, в то же время сами эти выражения и нарративы выступают побудителями указанных сдвигов или их ускорителями. Опыт "революций с определениями" ("бархатной" в Чехословакии и др.) может служить доказательством справедливости этого тезиса.

Проаналізовано взаємини чехословацької держави і церкви в Словаччині в період нормалізації. Перше післясерпневе десятиліття (1969 - 1979 рр.) ознаменувалося формуванням ліній протестного характеру, на провідні позиції в якому виходила релігійна складова, у першу чергу організація структур "таємної" церкви, що протистояла Об'єднанню католицького духовенства Пацем ін Терріс (ОКД ПіТ), що патронувалося державою. Повною мірою це протистояння виявилося вже в наступному десятилітті (1979 - 1989 рр.) історії протестних течій у Словаччині.