Ключ. слова: окисление, мицеллярный катализ, пероксид водорода, пероксогидрокарбонат-анион
Індекс рубрикатора НБУВ: Г252.82-271.5

Шифр НБУВ: Ж29112 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено закономірності формування та властивості епоксидно-силоксанових нанокомпозитів ангідридного тверднення, одержаних під час використання золь-гель методу для синтезу полісилоксанових частинок. Одержано гомогенні нанокомпозити на основі триепоксиду 1,1-диметилол-3-циклогексену або діепоксидного олігомеру дигліцидилового етеру дициклогексилолпропану, тверднені ізо-метилтетрагідрофталевим ангідридом. Формування золів первинних полісилоксанових частинок (ПСЧ) на основі суміші тетраетоксисилану та 3-гліцидоксипропілтриетоксисилану (ГПТЕС) проводили у присутності та за відсутності епоксидної смоли. Показано, що збільшення вмісту ПСЧ у композшах приводить до пластифікації, більш суттєвої за підвищення кількості ГПТЕС у системі. За одержання золів первинних ПСЧ за відсутності епоксидного олігомеру пластифікація полімерної матриці композитів зменшується. В області концентрацій ПСЧ до 3 мас % спостерігається збільшення ефективної густини зшивання композитів порівняно з немодифікованим епоксидним полімером внаслідок формування просторової сітки з частинок наповнювача в епоксидно-ангідридній матриці. Встановлено, що в області малих домішок ПСЧ відбувається збільшення когезійної міцності матеріалів, а також підвищення адгезійної міцності за рівномірного відриву клейових з'єднань алюмінієвого сплаву Д16. Використання діепоксидного олігомеру дозволяє одержувати менш крихкі порівняно з системами на основі триепоксиду матеріали з високою термостабільністю та стійкістю до дії агресивних середовищ.

Золь-гель методом получены эпоксидно-силоксановые нанокомпозиты ангидридного отверждения. Формирование золей полисилоксановых частиц (ПСЧ) на основе глицидоксипропилтриэтоксисилана, а также его смеси с тетраэтоксисиланом проведено в присутствии и отсутствие эпоксидной смолы. Оптимальные характеристики имеют образцы с содержанием наполнителя до 3 % масс., полученного при формировании золей ПСЧ на основе смеси этоксисиланов в отсутствие эпоксидной смолы.

Показано, что при получении золь-гель методом эпоксидно-полисилоксановых нанокомпозитов при малых концентрациях силоксанового компонента (0,5 - 1,5 % мас.) формируется структура, неоднородная по молекулярно-динамическим свойствам. Наличие в композитах структурных элементов с повышенной молекулярной подвижностью способствует увеличению на 30 - 40 % адгезии к алюминиевому сплаву Д-16. При концентрации 1,5 - 4,5 % мас. полисилоксановых частиц в системе обеспечивается высокая прочность клеевых соединений при равномерном отрыве и деформационная теплостойкость композитов.

Досліджено стійкість епоксидно-силоксанових композитів ангідридного твердіння, одержаних за допомогою золь-гель методу, до дії агресивних середовищ. Визначено вплив епоксидного олігомера, кількості наповнювача й умов формування золів полісилоксанових частинок на водо-, кислото- та лугостійкість синтезованих гібридних матеріалів. Установлено, що композити є стійкими до дії води та мінеральних кислот, проте за присутності 10 % NaOH із підвищенням вмісту наповнювача в системі відбувається руйнування гібридів, одержаних у процесі формування частинок наповнювача за відсутності епоксидної смоли. Лугостійкими є композити з невисоким вмістом наповнювача (нижче 3 мас. %).

С использованием золь-гель метода получены эпоксидно-силоксановые композиты ангидридного отверждения. Показано, что увеличение продолжительности выдерживания золей и использование стехиометрического количества воды для гидролиза этоксисиланов способствуют повышению плотности сшивания эпоксидно-силоксановых композитов, при этом наблюдается относительное повышение температуры стеклования.

Індекс рубрикатора НБУВ: Л719.943

Рубрики:

Пластмаси з металевими наповнювачами

Шифр НБУВ: Ж16871 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлены результаты исследований теплофизических характеристик, термомеханических и механических свойств эпоксидно-полисилоксанового нанокомпозита с разным содержанием модифицирующих добавок в присутствии высокодисперсных антифрикционных наполнителей. Показано, что совместное влияние модификатора (полисилоксановых частиц) и наполнителя (графита) на формирование структуры композита в процессе отверждения приводит к существенному улучшению его физико-механических свойств. Определен оптимальный состав композита для применения в качестве антифрикционной твердой смазки для холодного пластического деформирования титановых сплавов.

С помощью метода малоуглового рассеяния рентгеновских лучей установлено, что с повышением содержания полисилоксановых частиц (ПСЧ) происходит изменение фрактальной организации эпоксидно-полисилоксановых композитов и количества уровней самоподобия. В полимерной матрице композитов формируются структуры фрактального типа из первичных ПСЧ размером 4 - 14 нм, которые при увеличении содержания ПСЧ агрегируют с образованием поверхностных фракталов размером ~35 - 40 нм.

С помощью метода малоуглового рассеяния рентгеновских лучей исследованы структурные особенности эпоксидно-полисилоксановых нанокомпозитов катионной полимеризации. Показано, что с увеличением содержания неорганической фазы в системе усиливаются процессы агрегации полисилоксановых частиц. Структура таких систем хорошо описывается в рамках модели с многоуровневой фрактальной агрегацией. С помощью фрактального анализа идентифицирован тип фрактальных агрегатов каждого структурного уровня и определены их размеры. Установлено, что на первом структурном уровне образуются агрегаты со средним размером 10 - 13 нм, на втором уровне полисилоксановые частицы формируют агрегаты со средним размером 55 - 67 нм, а размеры агрегатов третьего уровня составляют более 250 нм.

Методами малокутового розсіювання рентгенівських променів та електронної мікроскопії досліджено структурні особливості епоксидно-силоксанових нанокомпозитів. Показано, що при формуванні золів полісилоксанових наночастинок у присутності та за відсутності епоксидного олігомеру в системі істотно змінюються процеси їх агрегації. З використанням фрактального аналізу ідентифіковано тип фрактальних агрегатів кожного структурного рівня та визначено їх розміри. Встановлено, що для систем, сформованих у присутності епоксидного олігомеру, спостерігається переважно дворівнева фрактальна організація, на першому рівні якої утворюються масово-фрактальні агрегати із середніми розмірами 10 - 23 нм, а на другому рівні, залежно від концентрації наночастинок, можуть формуватися як масові, так і поверхневі фрактальні агрегати із середніми розмірами 35 - 55 нм.

З використанням методів малокутового розсіювання рентгенівських променів та електронної мікроскопії досліджено структурні особливості епоксидно-полісилоксанових нанокомпозитів ангідридного тверднення, синтезованих за золь-гель методом. Показано, що під час формування золів полісилоксанових наночастинок (ПСЧ) із використанням 3-гліцидоксипропілтриетоксисилану (ГПТЕС) за присутності або за відсутності епоксидного олігомеру в системі суттєво змінюються процеси їх агрегації. За допомогою фрактального аналізу ідентифіковано тип фрактальних агрегатів кожного структурного рівня та визначено їх розміри. Встановлено, що для золів на основі ГПТЕС, сформованих за присутності епоксидного олігомеру, залежно від вмісту ПСЧ спостерігається дворівнева та трирівнева фрактальна організація. При цьому на першому структурному рівні утворюються агрегати із середнім розміром 10 - 11 нм, на другому рівні ПСЧ формують агрегати із середнім розміром 65 - 70 нм, а розміри агрегатів третього рівня становлять понад 250 нм.