З використанням визначення суті поняття семіотики Томаса Куна розглянуто інтелектуальну інтерпретацію людини та світу у напрямках, що стосуються загальних філософсько-теоретичних підходів; у контексті парадигми протистояння реалізму та ідеалізму охарактеризовано сліпий розвиток даних підходів. Визначено зміст поняття інтерпретанту як вчення про знаки, а також як ментальну подію. Розкрито суть контрасту між онтологічними та трансцендетальними спорідненостями. Розглянуто історію розвитку семіотики, зокрема, античний, латинський світ, Іберійське середовище, висвітлено місце Джона Локка, Фердинанда де Соссюра, Чарльза С.Пірса, Джона Поінсота, Якоба фон Ойкскюлля в становленні семіотики як науки. Наведено теорії семіотики, рівні семіозу, розглянуто критику як дослідження текстуальності.