Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-335

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)6-4 + Ш401.453

Рубрики:

Література

Ліричні жанри <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено поезію А.Казки, висвітлено роль поета у літературному процесі. Розглянуто світоглядну концепцію автора. Визначено такі особливості його лірики, як споглядальну філософічність, активізацію деструктивно-трагедійного дискурсу, новий ракурс кордоцентризму, поліальтернативність сфер перебування ліричного героя.

Исследована поэзия А.Казки, освещена роль поэта в литературном процессе. Рассмотрена мировоззренческая концепция автора. Определены такие особенности его лирики, как созерцательная философичность, активизация деструктивно-трагедийного дискурса, новый ракурс кордоцентризма, полиальтернативность сфер пребывания лирического героя.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі висвітлення контексту доби, компаративного аналізу текстів А. Казки та тогочасних поетів визначено специфіку творів автора і доведено приналежність його лірики до філософської. Зазначено, що базуючись на цьому твердженні можна говорити про натурфілософські онтологічні критерії існування світу в текстах, створення особливого типу ліричного героя - філософа - спостерігача, ідею всезагальної гармонізації, виокремлення сфер реального та уявного існування, специфіку образної домінанти. Запропонована концепція аргументується логікою дослідження лірики А.Казки. Принцип вибору творів та їх аналізу зумовлений не хронологією їх написання, а відповідністю у послідовності висвітлення аспектів творчості поета. Відбір компаративного матеріалу відбувався за принципом подібності, що дозволило визначити константні особливості поезії А.Казки. Зауважено щодо зосередженості поета на індуктивному сприйнятті оточуючого, що безпосередньо реалізується у новому погляді на прості та буденні речі, прагненні мандрів без просторово-часових обмежень, ідеї внутрішніх шукань. Шляхом дослідження текстової структури світу зроблено висновки про особливості лірики Аркадія Казки, основні з яких - споглядальна філософічність, активізація деструктивно-трагедійного дискурсу, створення нового ракурсу кордоцентризму, поліальтернативність сфер перебування ліричного героя, спрямованість діючих структур на досягнення гармонії, чітка формальна організація текстів.

Охарактеризовано типи автора у сучасній українській ліриці. Акцент зроблено на нереферентній ліриці. Виділено 2 типи авторів: автор-трікстер та автор-художник. Визначено їх спільні та відмінні риси.

Проаналізовано концепт смерті як детермінанту немімезисної лірики. Простежено його особливості у творчості В. Стуса та проаналізовано навколоядерні зони цього концепту, а також зони ближньої та дальньої периферії.

Розглянуто особливості української референтної лірики. Дослідження базунтується на традиційному у соцреалістичній традиції принципі тотожності. Визначено особливості уявної референції та проаналізовано принципи зображення світу реального та ідeального у поетичних творах означеного періоду.

Розглянуто особливості філософської лірики у контексті референтної. Проаналізовано принципи зображення світу у філософській референтній ліриці. Визначено її особливості за умов "заблокованості".

Охарактеризовано тип автора, властивий поетам Київської школи. Це тип автора-художника, для якого є властивими бажання впорядкувати світ, створити інший, змінити первісні значення понять, а також визначити основи світобудови за допомогою слова.

Висвітлено питання дефініції концепту та художнього концепту. Розглянуто поняття "гріх" у міфологічній, релігійній і морально-етичній парадигмах. Визначено специфіку функціонування цього поняття у соціумі. З'ясовано, що концепт "гріх" у творах Б. Томенчука варто розглядати саме у морально-етичній парадигмі. Поет акцентує на зміні ціннісних орієнтирів світу, підміна понять, коли гріхом названо те, що насправді є сакральним і справжнім.

Розглянуто поняття "свого" і "чужого" в контексті ситуації (не)війни, що змінила проекцію "свій-чужий" із мультикультурної площини. (Не)війна і поняття, яке найточніше означує теперішню українську ситуацію. Проаналізовано розуміння "своєї" території, "своєї" війни, "свого" тіла, а також розмежування "свого" і "чужого" та трансформації "свого" в "чуже" в ситуації (не)війни.

Розглянуто статус речі в поезії Б. Томенчука з позицї ліричного героя - річ, художній простір - річ, художній час - річ. Визначено частотність вживання назв окремих речей. З'ясовано змістове навантаження та функціональну роль речей у поетичних текстах, а також характеристики речей, опри явлених чи ні у текстах. Світ (не) речей представлений на двох рівнях: світ речей і світ без речей. Ліричний герой визначає свою екзистенцію в обох.

Проведено дослідження тілесного в поезії Б. Томенчука. Розглянуто такі вияви тілесності: біологічне тіло, тілесні відчуття людини, зовнішня тілесність. Проаналізовано вірші, в яких наявне усвідомлення власної тілесності та тілесності іншого (рідне тіло, вороже тіло, національне тіло, героїчне тіло). Розглянуто живе тіло, травмоване тіло, мертве тіло. З'ясовано, що для автора є важливим поєднання душевного і тілесного, пожертва власного тіла заради Батьківщини. Паралельно виведено світ любові, в якому існують тільки закохані, і світ війни та боротьби, в якому присутні історичні постаті минулого та постаті-символи.

Розглянуто особливості locus amoenus в сучасній українській романістиці на прикладі роману М. Ткачівської "Тримайся за повітря" (2019). Локус визначено як замкнений фізичний простір, а також як набір закритих просторових образів. Locus amoenus пояснюється як місце благоденства, що має свої особливості: дерева, квіти, вода, затишок, затінок. Таке місце благоденства зустрічається ще в античній і середньовічній літературі. У сучасному художньому просторі автори теж вдаються до змалювання такого простору. У романі М. Ткачівської виокремлено 2 ключові локуси: локус дому та locus amoenus. У творі присутній як рідний дім, так і чужий. Рідний сповнений спогадів, а також розчарувань і втрат. Зрештою, він і сам ледь не стає втраченим. Чужий - небезпечний, знаходиться на чужій землі (Іспанія, Італія, Португалія). Головна героїня залишає рідний дім і опиняється в домі чужому, сповненому зневаги та ненависті. Вона шукає locus amoenus, що неодмінно пов'язаний у неї з любов'ю. Коли ж не знаходить, пробує створити сама, при чому в чужому домі (малюнок на стіні кімнати Патриції). У місці благоденства вона опиняється теж на чужині, а шлях туди їй показує її коханий. І саме це місце в романі стає символом вірної та щирої любові, а також дарує героїні спокій і гармонію. Місце благоденства зберігає в романі всі характеристики, властиві такій місцині: вода, затінок, весна, квіти, дерева, затишок, любов, вмиротворення. Особливістю ж locus amoenus у творі М. Ткачівської є його прив'язаність до чужого простору.

Вперше в українському літературознавстві системно досліджено українську лірику другої половини XX ст. Розглянуто лірику означеного періоду в контексті стильових систем. Виявлено їх провідні особливості, встановлено проблемно-тематичні блоки, що презентують окремі стильові системи. Відстежено динаміку їх розвитку, а також з'ясовано взаємозв'язок певних тенденцій у творчості окремих авторів, виявлено типологічні схожості між ними. Виділено три стильові системи: референтна лірика, ейдологічна, неориторична. Цю послідовність можна уявити у вигляді синхронних зрізів, розташованих один за одним, тому їх варто розглядати окремо, а вже згодом зіставити та синтезувати результати. Діахронний зріз передбачає можливість дослідження змін, що супроводжують еволюційні процеси. Основні принципи поділу на системи в аналізованому періоді - типологічний та хронологічний. Головним принципом визначення стильових систем стало уявлення про художній текст як про знак та, відповідно, про зв'язок плану вираження та плану змісту, проте стильові системи не існували ізольовано. Звернено увагу на перехідні, проміжні етапи у їх розвитку та на вкраплення однієї стильової системи в іншу.

Висвітлено проблему людини самотньої в новелістиці В. Стефаника. Зазначено, що про страх і самотність письменник згадує не лише у новелах, а й у своїх листах, і визначено їхню природу: страх необлаштованого побуту, голоду, холоду, страх втрати близьких людей, страх самотності, страшні сни, трагедія буття маленької людини. Визначено, що часто персонажі Стефаника самотніми стають вимушено, під тиском зовнішніх обставин. Здебільшого причиною самоти є старість і хвороба. Такі герої не раз опиняються за кілька кроків від страшної фантасмагоричної смерті та зустрічаються з нею у рідній хаті, де вони більше не почуваються захищеними. Рідна хата стає місцем небезпеки, загрози, тривоги, виконуючи функцію місця жаху. Там до героїв приходять страшні передсмертні візії, дехто намагається вибратися з цього локусу, проте зазнає поразки. Комусь вдається, і він сподівається на краще. Зроблено висновки, що homo solitarius у новелах В. Стефаника - це здебільшого старші люди, які самотність сприймають як один із неминучих етапів їхнього життя. Вона часто нерозлучна зі смертю. Нomo solitarius переважно мовчазні або ж розмовляють із тваринами, самими собою, предметами в хаті, занурюються в минуле. Самотність-смерть для них є неминучою та невідворотньою. Вони не протестують, не опираються, розуміючи безсенсовість опору та глибину фатуму. Згадано такі новели: "Новина", "Сама-Саміська", "Майстер", "Лесева фамілія", "Осінь", "Похорон", "Скін", "Шкода", "Ангел", "Діти", "Святий вечір", "Палій", "Вона - земля", "Марія". Основний акцент зроблено на творах першого періоду В. Стефаника (1897 - 1901 рр.).