Розглянуто застосування васкуляризованих апікально зміщених клаптів, їх переваги та особливості втручання. Більшість клініцистів підтверджують клінічну важливість кератинізованих прикріплених ясен. У деяких ситуаціях цього морфогенетичного типу тканин недостатньо: після тривалої адентії, проведення кістково-аугментаційних заходів, у дистальних відділах верхньої та нижньої щелеп та ін. Відсутність зони прикріплених кератинізованих ясен веде до надмірної рухомості м'яких тканин навколо імплантату, утворення ясенних кишень, ясенної гіперплазії, утворення нориць, знижує опір до інфекційного процесу, утруднює проведення самостійних гігієнічних процедур, крім того, некератинізовані ясна легше травмуються. Збільшення зони прикріплених кератинізованих ясен підвищує комфорт, полегшує проведення самостійної та професійної гігієни, знижує вірогідність та ступінь рецесії м'яких тканин, покращує естетику, сприяє утворенню опуклості яка імітує контур коренів природних зубів.

Нині імплантологічне лікування стало повсякденною процедурою, яку проводять майже в кожній стоматологічній клініці. І якщо ще декілька років тому стоматологу доводилось розповідати пацієнту про альтернативний вид відновлення втрачених зубів - імплантологічний, то зараз щоразу частіше пацієнт сам запитує лікаря про імплантологічне лікування. Нині показання до імплантації постійно розширюються. Цьому сприяє впровадження нових технологій та методик в імплантології, поява тонких довгих або коротких імплантатів великого діаметра, розробка імплантатів різноманітного дизайну та з різною обробкою поверхні, нових форм кістково-пластичних матеріалів тощо. Однак, незважаючи на це, імплантологу часто трапляються випадки дефіциту кісткової тканини в ділянці імплантації, неестетичний контур альвеолярного відростка в ділянці адентії, відсутність зони кератинізованих ясен, мілкий присінок порожнини рота тощо. Однією з методик, яка може вирішити такі проблеми, є методика розщеплення альвеолярного гребеня.

На сьогодні дентальна імплантація зайняла свою нішу в реабілітації пацієнтів і стала повсякденним втручанням. Є достатньо методик встановлення дентальних імплантатів, які можна умовно поділити на: методики, які потребують відшарування клаптя (повного або розщепленого), і ті, які не потребують клаптевих маніпуляцій (так звані безкровні); дентальну імплантацію, яку проводять одночасно з кістковою чи м'якотканинною аугментацією або окремо (поетапно); одноетапну або двоетапну імплантацію; з негайним або з відтермінованим навантаженням та ін. Усі вони спрямовані не тільки на заміщення дефекту зубного ряду та відновлення функції, але й на забезпечення естетики. Нині вкрай важливо відтворити, завдяки ортопедичній конструкції, не тільки відповідний колір, текстуру, форму природного зуба, а й забезпечити адекватний контур м'яких тканин та "рожеву естетику" навколо штучних коронок, що є важливим завданням для лікаря-імплантолога.

На сьогодні існує багато суперечок про необхідність прикріплених кератинізованих ясен навколо імплантату. Більшість клініцистів підтверджують важливість такого біотипу м'яких тканин. Відсутність ділянки кератинізованих ясен веде до надмірної рухомості м'яких тканин навколо імплантату, утворення ясенних кишень, нориць, гіперплазії ясен, зниження опірності до інфекційного процесу, утруднене проведення самостійних гігієнічних процедур, крім того, некератинізовані ясна легше піддаються травмам. Збільшення ділянки кератинізованих прикріплених ясен під час імплантації знижує загальну тривалість реабілітації та вартість лікування, підвищує комфорт, полегшує проведення самостійної та професійної гігієни порожнини рота, знижує ймовірність та ступінь рецесії м'яких тканин, покращує естетичний вигляд.

Рецесія ясен навколо природних зубів спотворює естетику, збільшує ймовірність появи карієсу кореня, призводить до резорбції кісткової тканини, яка оточує зуб, може бути причиною гіперестезії та спричиняти дискомфорт. Планування усунення рецесій ясен є складним завданням через багатогранність різновидів рецесій, методик їх усунення, високих естетичних очікувань пацієнта. Методики, які застосовують для усунення рецесій, можна поділити на одношарові (латерально зміщений клапоть, подвійний сосочковий клапоть, клапоть у вигляді півмісяця та ін.) та двошарові (методики, які передбачають комбінацію вільних трансплантатів та клаптевих операцій). Увагу приділено показанням до усунення рецесій та наведено приклади двошарових методик.

Мета роботи - дослідити використання вільних клаптів для усунення естетичних дефектів та визначити покази для використання ясенних, сполучнотканинних, комбінованих трансплантатів. У дослідженні, яке проводили з березня 2008 до квітня 2010 року, взяли участь 115 пацієнтів. Термін спостереження - від 2,5 до 4,5 роки. Згідно з показаннями до трансплантації м'яких тканин, пацієнтам пересаджували вільні клапті для усунення дефектів з вестибулярного або оклюзійного боку альвеолярного відростка. Для проведення м'якотканинної аугментації застосовували методики onlay, кисету, inlay та комбіновану методику (onlay-inlay). Покращено стан тканин навколо усіх встановлених імплантатів. Під час використання методики onlay для усунення дефекту після видалення зуба досягли ступеня компенсації 96,30 %. Під час пересадки за методикою кисета ступінь компенсації малих та середніх дефектів становив 100 % та 77,33 % відповідно. За допомогою методики inlay компенсували малі, середні та значні дефекти. Застосовуючи комбіновану методику, досягнуто достатнього збільшення кератинізованих прикріплених ясен у всіх випадках і компенсовано малі та середні дефекти. Висновки: однією з найбільших переваг застосування м'якотканинних трансплантатів є можливість компенсувати значні дефекти, за певних методик, що дозволяють збільшити ділянку прикріплених кератинізованих ясен. Недоліком описаних методик є наявність донорської ділянки.

Зазначено, що практикуючому лікареві часто трапляються естетичні дефекти в ділянці майбутнього протезування. Дефекти твердих тканин можна компенсувати кістково-аугментаційними методиками. Але не завжди потрібне збільшення кісткової тканини. Часто обсягу кістки може бути достатньо для встановлення імплантату необхідного діаметра та довжини, проте наявність вестибулярного дефекту не дозволяє досягти бажаної естетики. Саме в такій ситуації можна використовувати методики м'якотканинної аугментації. Більшість з них запозичена з пластичної пародонтологічної відновної хірургії та має значний термін дослідження. Деякі застосовуються в імплантології майже без змін, інші були значно модифіковані, або на їх основі запропоновано нові. Аугментаційні втручання на м'яких тканинах умовно можна поділити на ті, де використовуються місцеві тканини та ті, де застосовуються вільні клапті. У першій частині розглянуто найпоширеніші методики, які передбачають використання місцевих тканин для компенсації дефектів, у другій - вільних клаптів.

Мета роботи - за даними літератури та комп'ютерної томографії дослідити локалізацію судинних анастомозів як обмежувального фактора при проведенні операції синус-ліфту. З'ясувати можливі способи зупинки кровотечі при ушкодженні судин латеральної стінки верхньощелепної пазухи. З травня 2008 року по квітень 2012 року проведено 36 операцій синус-ліфту за показаннями. У дослідженні брали участь 28 пацієнтів, термін спостереження становив від 2,5 до 4,5 років. Для діагностики наявності судин великого розміру аналізували дані КТ. У 15-ти випадках виявили судини латеральної стінки верхньощелепної пазухи понад 1 мм. Для остеотомії у всіх випадках використовували п'єзотом. У 3-х випадках артерія проходила крізь кісткову стінку та зовні від стінки з'єднувалася з окістям. Лігування здійснювали у двох випадках - при великому (близько 2 мм) діаметрі судин та неможливості провести аугментацію без їх ушкодження. Використовували шовний матеріал Neosorb (термін резорбції 56 - 70 днів). Дослідження охоплювало пацієнтів із показаннями до проведення відкритого синус-ліфту. У 15-ти випадках (41,6 %) виявили анастомози, локалізовані у латеральній стінці верхньощелепного синуса; у 4-х випадках під час операції була ушкоджена артерія. Кровотечу зупиняли методом м'якого притискання та із застосуванням гемо статичних засобів. У 2-х випадках у післяопераційному періоді виявили великі гематоми м'яких тканин, які після медикаментозної терапії зникали, не спричинивши ускладнень. Одну з гематом спостерігали у випадку, коли значних артеріальних анастомозів не виявили як при діагностиці, так і під час операції. Висновки: останніми роками методики кісткової аугментації дедалі більше удосконалюють. Методику синус-ліфту вже не вважають складною, достатньо широко застосовують та наслідки проведення якої достатньо прогнозовані. Використовуючи цю методику, слід враховувати наявність ряду анатомічних утворень, що можуть бути обмеженням до застосування синус-ліфту, наприклад, судин великого діаметра. Зважаючи на особливості локалізації судин, тактику роботи і ліквідації кровотечі, у більшості випадків численним ускладненням, що пов'язані з розривом судин латеральної стінки верхньощелепної пазухи, можна запобігти.