Розглянуто приватний простір населення Донбасу в 1953 - 1985 рр., а саме проблеми, з якими стикалось пересічне населення в забезпеченні власного гардеробу. Виявлено, що головною особливістю Донбасу було те, що шахтарі та робітники заводів досить часто, що можна побачити на фотографіях тих років, ходили в спецодязі, комбінезонах, тілогрійках, куфайках, гумових чоботах. З'ясовано, що мода була простором, що контролювався державою, тому легка промисловість випускала однакову та уніфіковану продукцію. Але вже з 1970-х рр. партійне керівництво припинило заганяти людей під однакові канони, тому що не змогло стримати потяг до краси, й радянським людям було дозволено відмовитись від уніфікованості, від стандартів, виказувати власну думку, хоч і в межах власного гардеробу яка досить часто враховувалась владою. Жінки Донбасу, які були відповідальними за гардероб своєї сім'ї, знаходили різні шляхи забезпечення родини модними одягом та взуттям: шили самі, або на замовлення, їздили до великих міст чи до республіканських центрів, привозили з-за кордону.