Аналіз морфологічних досліджень дозволяє застосовувати більш радикальну тактику хірургічного лікування у хворих з проривною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки. Важливу роль в імунній стійкості даних органів до пептичної агресії здійснює перша ланка природного захисту у лімфатичних фолікулах слизової оболонки з явищами бласттрансформації. В окремих випадках виникає генетична недостатність імунного захисту феномену Артюса з пептичним проривом виразки. Виникає локальний ДВЗ-синдром з ішемією тканин і формування перфоративного отвору. Операція спрямована на зашивання перфоративного отвору чи висічення паравиразкового інфільтрату з подальшою пілоропластикою.

Анализ морфологических исследований позволяет применять более радикальную тактику хирургического лечения у больных с прорывной язвой желудка и двенадцатиперстной кишки. Важную роль в иммунной стойкости данных органов к пептической агрессии осуществляет первое звено природной защиты в лимфотических фолликулах слизистой оболочки с явлениями бласттрансформации. В отдельных случаях возникает генетическая недостаточность иммунной защиты феномена Артюса с пептическим разрывом язвы. Возникает локальный ДВЗ-синдром с ишемией ткани и формированием перфоративного отверстия. Опереция направлена на зашивание перфоративного отверстия или отсечения параязвенного инфильтрата с дальнейшей пилоропластикой.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6-38

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Установлено й обгрунтовано причини, що призводять до виникнення параульцерозних інфільтратів і перфорації виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК). Визначено роль нейроендокриноцитів APUD-системи та кабельних нервових провідників у розвитку недостатності мікроциркуляції, гіпоксії та некрозу тканин у ділянці дна виразки та паравиразкового інфільтрату за розвитку ДВЗ-синдрому та запальних змін у навколишніх лімфатичних фолікулах, що призводить до перфорації виразки. На підставі результатів морфологічних досліджень тканин параульцерозного інфільтрату за різної відстані від перфоративного отвору, установлено розміри обсягу необхідного видалення танин паравиразкової зони. Вивчено питання порушення стану білковосинтезувальної функції печінки, окремих гастрофазних білків і ферментів цитолізу гепатоцитів, перекисного окиснення ліпідів і системи антиоксидантного захисту та вмісту окремих мікроелементів, які виникають на фоні розлитого перитоніту, унаслідок перфорації виразки на негативно впливають на клінічний перебіг захворювання.

За допомогою клініко-морфологічних методів обстежено 135 хворих з проривною виразкою гастродуоденальної зони з глибокими цитологічними змінами в імунних комплексах на тлі пептичних грануляцій зі збільшенням у 1,5 рази лімфоїдних фолікулів, тромбозом підепітеліальних капілярів власної пластинки слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки з утворенням паравиразкового інфільтрату з нейроваскулярними розладами нейрогломусних шунтів. Тут виникає локальний ДВЗ-синдром, де концентрується значна маса природних кілерів - великих гранулярних лімфоцитів, здатних виділяти протеолітичний фермент "перфорін", що ймовірно сприяє прориву виразки. Встановлено новий алгоритм хірургічного лікування перфорацій з ощадливим висіченням паравиразкових інфільтратів навколо перфоративного отвору. Все це сприяє відновленню мікроциркуляції з достатньою репарацією раневого дефекту для попередження рецидивів виразки та можливої їх малігнізації.

Проведено комплексне хірургічне лікування 161 хворого з проривною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки, в яких виявлено поряд з наростанням тяжкості перитоніту значні гемодинамічні та метаболічні зрушення, що характеризувались збільшенням кількості гострофазних білків, гуморальним імунодефіцитом, гіпопротеїнемією, зростанням індексу інтоксикації. Вибір методу оперативного втручання залежав від стадії перитоніту, метаболічних зрушень, віку хворих та наявної супутньої патології. Корекцію геодинамічних зрушень здійснювали на фоні загальноприйнятої терапії внутрішньовенним введенням лактосорбітолу. З метою попередження ускладнень під час операцій вводили 1,5 г зінацефу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.433 + Р413

Рубрики:

Пухлини шлунково-кишкового тракту

Хвороби системи травлення, печінки

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено досвід хірургічного лікування хворих з постхолецистектомічним синдромом (ПХЕС) за період 2004 - 2014 рр. Проаналізовано основні причини виникнення ПХЕС, розроблено діагностичний алгоритм у разі ПХЕС, описано методики хірургічного лікування хворих із ПХЕС. Проаналізовано найближчі та віддалені результати хірургічного лікування хворих з ПХЕС. Запропоновано основні прогностичні критерії для розвитку ПХЕС.

Застосування мінімально інвазивного діагностично-лікувального алгоритму з використанням ендобіліарного стентування та релапароскопії є ефективним методом лікування жовчотеч після холецистектомій.

Проаналізовано власний досвід лікування кіст спільної жовчної протоки (СЖП) у хворих, яким раніше було здійснено неефективні оперативні втручання з цього приводу. Висвітлено основні причини безуспішності операцій, запропоновано лікувально-діагностичний алгоритм, проаналізовано найближчі та віддалені результати оперативного лікування хворих.

Проаналізовано досвід лікування пацієнтів з приводу жовчнокам'яної хвороби (ЖКХ), поєднаної з іншими захворюваннями органів черевної порожнини (ОЧП) та заочеревинного простору. Встановлено частоту виникнення постхолеци-стектомічного синдрому (ПХЕС) у таких хворих, вивчений вплив симультанних оперативних втручань з використанням лапароскопічного та лапаротомного доступів на частоту виникнення ПХЕС. Розроблений діагностично-лікувальний алгоритм з застосуванням заходів, спрямованих на попередження ПХЕС. Встановлено, що виконання симультанних оперативних втручань за чіткими показаннями забезпечує достовірне зменшення частоти виникнення ПХЕС.

Мета роботи - визначення об'єму висічення паравиразкових інфільтратів, удосконалення якості хірургічного лікування, покращення наслідків і зменшення кількості гнійно-септичних ускладнень.

В експерименті у 20-ти кролів моделювали розлитий жовчний перитоніт (ЖП) шляхом введення у черевну порожнину суспензії лабораторної культури E. coli та медичної жовчі. Через 24 год на тлі перитоніту на виключеній за Ру петлі тонкої кишки з використанням ВЧ-електрозварювання за допомогою апарата Патонмед ЕКВЗ-300 формували однорядні евертуючі холецистоентероі (ХЕА) та ентероентероанастомози (ЕЕА). Через 6 міс після операції місце з'єднання ні ззовні, ні зсередини не виявляли, ознак стенозу не було. За умов розлитого ЖП застосування технології зварювання надало змогу накладати герметичні та спроможні біліодигестивні та міжкишкові анастомози, перебіг процесів регенерації зварювального шва після операції типовий. З використанням ВЧ-електрозварювання можливо виконувати одноетапні реконструктивні втручання за умов вираженого запалення тканин, у подальшому завдяки чіткому зіставленню слизових оболонок з'єднуваних органів уникнути стриктури анастомозу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.101.1 + Р457.465.52

Рубрики:

Перитоніти

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

В експерименті на 20-ти кролях, через 24 год після моделювання розлитого жовчного перитоніту, проводили формування біліодигестивних анастомозів. Методом ВЧ-електрозварювання апаратом "Патонмед ЕКВЗ-300" на виключеній за Ру петлі тонкої кишки формували однорядні евертуючі холецистоентеро- та ентероентероанастомози. Через 6 міс після операції місце з'єднання як ззовні, так і зсередини візуально не визначалося, ознак стенозу не спостерігали.

Висвітлено досвід хірургічного лікування пацієнтів з приводу постхолецистектомічного синдрому (ПХЕС) в період з 2010 по 2015 рр. Наведено модифіковану класифікацію ПХЕС, проаналізовано найближчі й віддалені результати лікування хворих, технічні аспекти та особливості виконання деяких оперативних втручань, фактори ризику виникнення ПХЕС.

В експерименті на 50 кролях формували холецистоентеро- (ХЕА) та ентероентероанастомози (ЕЕА) на вимкненій за Ру петлі тонкої кишки. У 35 тварин (основна група) формували однорядні евертовані анастомози за методом високочастотного (ВЧ) електрозварювання тканин, у 15 (група порівняння) - накладали однорядні шовні анастомози. Оцінено прохідність, герметичність та міцність з'єднань методами гідро- та пневмопресії, проведено пробу навантаженням на розрив. Всі анастомози, сформовані за методом ВЧ-електрозварювання, були прохідні та герметичні, мали достатню міцність. Міцність зварного шва після операції збільшувалася з часом, через 3 тиж практично досягала міцності інтактної кишки (240 - 250 мм рт. ст.).

В експерименті на 50-ти кролях, яких було розподілено на основну групу (n = 35) та групу порівняння (n = 15), проводили формування холецистоентеро- та ентероентероанастомозів на виключеній по Pу петлі тонкої кишки. В основній групі формували однорядні евертуючі анастомози за методом ВЧ-електрозварювання тканин, у групі порівняння накладали однорядні шовні анастомози. Формування зварювальних та шовних анастомозів проводили як на незапалених тканинах, так і на тлі жовчного перитоніту. У різні терміни після операції проводили макроскопічне оцінювання прохідності, внутрішнього та зовнішнього вигляду одержаних з'єднань. Встановлено, що процеси регенерації тканин у ділянці шва під час формування анастомозів за методом ВЧ-електрозварювання проходять типово, аналогічно, як і у разі їх накладання за допомогою традиційного шовного методу. Формування евертуючих анастомозів за допомогою зварювання надає змогу досягти високопрецизійного зіставлення слизових оболонок, що запобігає пролабуванню тканин стінок у просвіт анастомозів. Це запобігає як початковому звуженню анастомозів, що характерне у разі їх формування за лігатурним методом, так і подальшого стенозування та стриктуроутворення.

В гепатобіліарній хірургії актуальною залишається проблема накладання біліодигестивних анастомозів з метою відновлення магістрального жовчовідтоку. Ранні післяопераційні ускладнення, такі як неспроможність швів, формування абсцесу, жовчотеча з анастомозу, холангіт виникають у біля 20 % хворих; віддалені, в основному, у вигляді стриктур - у 10 - 30 %. У 5-и хворих проведено формування гепатикоєюноанастомозів за допомогою методу ВЧ-електрозварювання - 4 з них оперовано з причини злоякісних пухлин головки підшлункової з розвитком механічної жовтяниці, ще одна хвора з ятрогенним пошкодженням гепатикохоледоха та розлитим жовчним перитонітом. Гепатикоєюноанастомози сформовані за методом ВЧ-електрозварювання були герметичними та мали достатню міцність, як відразу після накладання, так і в подальшому післяопераційному періоді. В результаті клінічного спостереження та додаткових інструментальних досліджень (УЗД та МРПХГ) в післяопераційному періоді явищ жовчотечі та стенозування анастомозів в жодного з хворих виявлено не було. Висновки: використання ВЧ-електрозварювання надає змогу формувати надійні та безпечні гепатикоєюноанастомози, як за умов незалалених, так і запалених тканин.

Гепатикоєюноанастомоз (ГЄА) за методом ВЧ-електрозварювання формували у 14 хворих з приводу порушення магістрального жовчовідтоку, з них у 8 - внаслідок злоякісних пухлин періампулярної зони, у 6 - стриктури загальної печінкової протоки, раніше накладеного ГЄА, гнійного холангіту, ятрогенного пошкодження жовчних проток. В усіх хворих накладені зварні евертуючі однорядні термінолатеральні або латеролатеральні ГЄА. Зварні анастомози були герметичними, достатньо міцними, як відразу після накладення, так і в подальшому.

Наведено сучасні тенденції та особливості інноваційних технологій 3-D моделювання та інтерактивні методи навчання основ черезкісткового остеосинтезу лікарів-інтернів зі спеціальності "Ортопедія і травматологія". У програмі Autodesk Inventor 11 створено імітаційні комп'ютерні тривимірні моделі систем "гомілка - апарат зовнішньої фіксації". Особливістю розроблених моделей є можливість візуалізації м'якотканинних структур сегмента, що наближує умови навчання до реальних та забезпечує можливість проведення передопераційного планування остеосинтезу. Використання методу 3-D моделювання під час навчального процесу забезпечує підвищення ефективності засвоєння умінь, навичок і фахових маніпуляцій в оволодінні методом черезкісткового остеосинтезу, зокрема сприяє розвитку клінічного мислення, допомагає у прийнятті правильного рішення щодо обрання найбільш раціонального, для кожного конкретного клінічного випадку, типу та компонування апарата зовнішньої фіксації.