Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За публікаціями українського часопису "Тризуб" відтворено хід тривалого судового процесу над убивцею Симона Петлюри, наведено аргументацію сторін, показано реакцію українських емігрантських організацій, світової громадськості на теракт, перебіг слухань та вирок суду присяжних.

Сформульовано та розв'язано задачу з вдосконалення методики розрахунку на втомну довговічність шестерен колісного редуктора машино-тракторного агрегату у разі його використання в режимі несиметричного навантаження. Проведено експериментальні дослідження навантаженості шестерен колісних редукторів за експлуатаційних умов під час агрегатування трактора з основними сільгоспзнаряддями. Проведено стендові дослідження ведучих мостів з урахуванням їх навантаженості, визначеної під час експлуатаційних досліджень. Проаналізовано розподіл відмов колісних редукторів залежно від їх розташування й одержано ідентичні результати в процесі теоретичного математичного моделювання та розрахунків, експериментальних досліджень та аналізу відмов. Проведено числові дослідження напружено-деформованого стану елементів ведучого моста за допомогою методу скінченних елементів.

Досліджено проблему формування в молодших школярів із тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ) граматичних знань про будову слова. Проаналізовано теоретико-методичні підходи до проблеми формування граматичних знань. Визначено її лінгвістичні, психологічні, психолінгвістичні, лінгводидактичні основи. З'ясовано передумови становлення в учнів початкових класів із ТПМ знань про будову слова. Визначено критерії та рівні сформованості морфологічних понять в учнів II - IV класів із ТПМ, труднощі, помилки та особливості їх засвоєння. З урахуванням одержаних результатів констатувального етапу дослідження теоретично обгрунтовано, розроблено й експериментально перевірено методику формування в учнів початкових класів із ТПМ знань про будову слова з урахуванням виявлених труднощів, типів помилок, їх психологічних механізмів на фоні базового мовленнєвого порушення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - порівняння функціональної активності печінки після трансплантації правої частки від живого родинного донора з серединною веною та без неї. Проаналізовано результати 75 трансплантацій правої частки печінки від живого родинного донора у двох групах реципієнтів: 1-ша група - реципієнти (37), яким трансплантовано праву частку печінки з серединною веною, 2-га група - реципієнти (38), яким трансплантовано праву частку печінки без серединної вени. Для аналізу використовували дані біохімічних показників крові в обох групах протягом першого тижня та на 10, 14, 21, 30-ту добу після трансплантації. Встановлено, що пікові рівні аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотранферази (АСТ) і загального білірубіну були вищими у 2-й групі (відповідно 384,43; 399,77 і 206,70), ніж у 1-й групі (відповідно 212,64; 285,57; 203,18). Суттєвої різниці між рівнями гамаглутамілтранспептидази (ГГТП), лужної фосфотази (ЛФ), показниками протромбінового часу (ПЧ) і міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) не було. Висновки: формування адекватного венозного відтоку від п'ятого та восьмого сегментів трансплантата правої частки печінки забезпечує ефективність його функціонування. Функція трансплантата правої частки печінки з серединною веною відновлюється більш повноцінно порівняно з трансплантатом без серединної вени за рахунок відсутності венозного застою в правій частці печінки.

Мета роботи - проаналізувати віддалені результати передопераційної емболізації гілок ворітної печінкової вени (ЕГВПВ) у пацієнтів з розповсюдженими новоутвореннями печінки і гранично малим розрахунковим залишковим об'ємом печінки (РЗОП). З 2004 по 2014 рр. обширну резекцію печінки (ОРП) виконано у 285 пацієнтів, яким застосовували ЕГВПВ (основна група), а також у 353 пацієнтів без застосування ендоваскулярної підготовки (контрольна група). В обох групах вивчено динаміку лабораторних показників, структуру ускладнень та летальність, віддалену виживаність. В основній групі констатовано достовірно нижчу частоту гострої печінкової недостатності та пов'язану з нею нижчу післяопераційну летальність - відповідно 2,3 і 4,6 % порівняно з контрольною групою - відповідно 9,3 і 8,8%. Динаміка лабораторних даних свідчила про меншу інтенсивність післяопераційного гепатоцитолізу та менший ступінь зниження синтетичної функції печінки в основній групі, що підтверджувало кращу функціональну адаптацію печінкового залишку у пацієнтів, яким застосована передопераційна ЕГВПВ. Висновки: передопераційна ЕГВПВ дозволяє знизити частоту післяопераційних ускладнень та летальність у пацієнтів з новоутвореннями печінки за рахунок кращої функціональної адаптації печінкового залишку.

Мета роботи - оцінити ранні і віддаленні результати трансплантації правої частини печінки з серединною печінковою веною і без неї. Проаналізовано післяопераційні дані 86 пацієнтів, яким виконали трансплантацію правої частини печінки за період з 2003 по 2018 рр., з метою оцінки впливу наявності серединної печінкової вени в трансплантаті на частоту розвитку ускладнень. Пацієнтів розподілено на дві групи: 1-ша група - пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінквої вени, 2-га група - пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки з серединною печінковою веною. Дослідженням виявлено вищу частоту судинних ускладнень у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени, в порівнянні з пацієнтами, яким трансплантували праву частину печінки із серединною печінковою веною. Інфекційно-септичні ускладнення розвивались частіше у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени. Неспецифічні хірургічні ускладнення розвинулись у 10 (23,3 %) пацієнтів 1-ї групи та у 8 (18,6 %) пацієнтів 2-ї групи. Частота розвитку синдрому малого печінкового трансплантата була вища в 1 -й групі. Одно -, три - і п'ятирічна виживаність у 1 -й групі становила 79, 72 і 69 % відповідно, у 2-й групі - 83, 74 і 70 % відповідно. Висновки: досвід виконання трансплантації правої частини печінки засвідчує, що наявність серединної печінкової вени в трансплантаті корелює зі зниженням частоти розвитку післяопераційних ускладнень, синдрому малого печінкового трансплантата, післяопераційної смертності і тривалості перебування в стаціонарі.

Розглянуто питання впливу начіпних систем трактора на якісні показники грунтообробних робіт. В результаті проведеного аналізу і дослідницьких робіт виявлені переваги начіпної системи трактора, в якій передні шарніри тяг начіпки і вісь задніх коліс трактора розташовані на одній лінії.

Досліджено агрегати грунтообробні сімейства ДУКАТ виробництва ТОВ "ЛКМЗ" на їх відповідність вимогам Технічного регламенту безпеки машин; за результатами оцінювання залишкових ризиків та ймовірності їх виникнення, існуючий ризик використання досліджених агрегатів грунтообробних було визнано сприйнятливим.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.435

Рубрики:

Пухлини печінки та жовчних шляхів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити безпосередні результати хірургічного лікування периферичної холангіокарциноми у пацієнтів похилого і старечого віку. З 2004 по 2018 рр. у відділенні трансплантації та хірургії печінки Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України радикально прооперовано 84 хворих з периферичною холангіокарциномою: 31 (36,9 %) хворого старше 60 років (основна група) і 53 (63,1 %) хворих молодше 60 років (контрольна група). Післяопераційні клінічно значущі (IIIa - IV ступінь за класифікацією Clavien-Dindo) ускладнення протягом 90-денного післяопераційного періоду відмічено у 29,1 % хворих основної групи та у 32,1 % хворих контрольної групи (p = 0,262), післяопераційну печінкову недостатність за критеріями Міжнародної дослідницької групи з хірургії печінки (The International Study Group of Liver Surgery) - у 16,1 і 22,6 % відповідно (p = 0,473). Повторне оперативне втручання було виконано у 9,6 і 9,4 % хворих відповідно (p = 0,973). Причинами післяопераційної смерті 2 хворих основної групи були гострий інфаркт міокарда (1) та гостра тромбоемболія легеневої артерії (1). Висновки: резекція печінки характеризується задовільними безпосередніми результатами лікування периферичної холангіокарциноми у хворих похилого і старечого віку за умов виконання її у високоспеціалізованому мультидисциплінарному центрі та ретельного відбору хворих.

Мета роботи - оцінити результати оперативного лікування альвеококозу печінки в умовах хірургічного центру неендемічного регіону. З 2004 по 2020 рр. у відділенні трансплантації та хірургії печінки Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України радикально прооперовано 13 хворих з альвеококозом печінки. Досліджено загальну характеристику пацієнтів, методи передопераційної підготовки, інтраопераційні дані, показники післяопераційних ускладнень та летальності. У 11 (84,6 %) пацієнтів захворювання діагностовано на пізніх стадіях: IIIa - IV за PNM класифікацією ВООЗ. Передопераційно черезшкірну черезпечінкову холангіостомію виконано 5 (38,5 %) хворим, рентгенендоваскулярну оклюзію гілок ворітної печінкової вени - 8 (61,5 %) хворим. У 12 (92,3 %) хворих виконано розширені резекції печінки, з них у 2 (15,3 %) - повну судинну ексклюзію печінки з гіпотермічною перфузією in situ. Частота післяопераційних ускладнень IIIa - IV ступеня за класифікацією Clavien-Dindo становила 30,7 %, післяопераційна смертність - 7,7 %. Безрецидивний період відмічено у всіх хворих на момент проведення дослідження. Висновки: агресивна хірургічна тактика щодо хворих з альвеококозом печінки дозволяє отримати хороші безпосередні результати у високоспеціалізованих центрах. Радикальне оперативне втручання на даний момент залишається єдиним методом лікування таких хворих, здатним забезпечити задовільні віддалені результати.