Згідно з концепцією "сторожового лімфовузла" (СЛ) для кожної злоякісної пухлини існує детермінований шлях лімфогенного метастазування. Метастатичні клітини насамперед локалізуються в першому лімфовузлі, розміщеному на їх шляху до регіонарного лімфоколектора. Селективна біопсія цього СЛ з наступним патоморфологічним дослідженням дозволяє уточнити діагноз (pTNM), вирішити питання доцільності регіонарної лімфаденектомії, а також подальшого застосування поліхіміотерапії і біотерапії. Діагностична цінність цієї біопсії становить 98-99 за умови використання лімфосцинтиграфії, детекції гамма-зондом і візуалізації патентованою синькою СЛ. На основі літературних джерел проведено аналіз результатів біопсії СЛ у 934 хворих на меланому шкіри.

В статті подано загальну інформацію стосовно клінічних випробувань в онкології на принципах досконалої клінічної практики (GCP). GCP - це міжнародний етичний і правовий стандарт проведення клінічних досліджень, прийнятий Європейською організацією наукових досліджень та лікування раку (EORTC). Запровадження в Україні принципів GCP дасть змогу українським вченим інтегруватись в мультицентрові європейські і світові випробування з використанням сучасних інформаційних комп'ютерних технологій (Teleform, CITMAS).

Висвітлено історичні, методологічні, методичні та прикладні аспекти застосування штучної мови есперанто у різних сферах суспільного життя. Наведено інформацію про життя та творчість відомих есперантистів XX ст., зокрема, М.Юрківа, О.Кузьми, В.Єрошенка. Розкрито можливості популяризації у світі української мови та культури через есперантські літературні видання.

Освещены исторические, методологические, методические и прикладные аспекты применения искусственного языка эсперанто в разных сферах общественной жизни. Приведена информация о жизни и творчестве известных эсперантистов XX в., в частности, М.Юркива, О.Кузьмы, В.Єрошенко. Раскрыты возможности популяризации в мире украинского языка и культуры через эсперантские литературные издания.

Вивчено особливості перебігу ранового процесу у разі застосування ліофілізованих ксенодерматотрансплантатів для тимчасової пластики операційних ран. Порівняно два способи ведення ран після електровисічення злоякісних пухлин шкіри: в основній групі (32 хворих на меланому - меланому шкіри (МШ) і 15 - на рак шкіри) операційні рани закривали ксеношкірою, у хворих контрольної групи (40 і 11 відповідно) використовували мазеві пов'язки. Встановлено, що тимчасову ксенопластику ран доцільно застосовувати у разі місцево-поширених МШ і раку шкіри, коли площа операційної рани перевищує пластичні можливості прилеглих тканин. Хронічний рановий процес - один із факторів ризику розвитку рецидивів і метастазів МШ. Активна хірургічна тактика щодо ліквідації ранового процесу протягом одного місяця з моменту видалення МШ збільшує тривалість безрецидивного періоду, покращує якість життя та віддалені результати лікування пацієнтів.

Висвітлено сучасні клінічні погляди на роль невусу у виникненні меланоми. Обгрунтовано основні положення діагностично-лікувального алгоритму превентивної хірургії меланоми шкіри. Розглянуто способи хірургічних втручань, варіанти морфологічних висновків і тактики лікування після операції. Підкреслено особливу роль онколога та патоморфолога у встановленні діагнозу та виборі правильної тактики лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-56

Рубрики:

Пухлини шкіри та слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.865.5

Рубрики:

Хірургічна патологія гомілки

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - проаналізувати у порівняльному аспекті (1995 і 2005 рр.) стан діагностики та лікування хворих на рак товстої кишки для визначення і планування ефективних регіональних і загальнодержавних протиракових заходів. Зроблено висновок, що в Україні захворюваність на колоректальний рак (КРР) і смертність неухильно зростають. КРР займає 2-гу позицію в структурі захворюваності й 3-тю в структурі смертності серед чоловічого населення, серед жіночого - 3-тю за захворюваністю і 2-гу за смертністю. Аналіз даних розкрив ряд проблем: невпорядкована статистика КРР, несвоєчасна діагностика, висока смертність, незначна 5-річна виживаність, відсутність державної програми скринінгу. Дані наведеного порівняльного аналізу стану діагностики та результатів лікування хворих на КРР в Україні свідчать, що необхідно вирішувати проблему КРР в комплексі з акцентом на своєчасну діагностику, яка можлива лише за умови загальнодержавного впровадження ефективних скринінгових програм.

  Скачати повний текст

Мета роботи - дослідити можливий зв'язок між особливостями ранового процесу в онкохворих та клінічним перебігом захворювання на прикладі пацієнтів із меланомою шкіри. Проаналізовано перебіг ранового процесу після радикальних хірургічних втручань у 472 хворих на меланому шкіри, з них у 157 (33,3 %) хворих застосовано лише хірургічне видалення меланоми, у 170 (36,0 %) - комбінацію променевої терапії з хірургічним втручанням, у 145 (30,7 %) - неоад'ювантну хіміопроменеву терапію та операцію. За способами пластики операційної рани пацієнтів розподілили на групи: Р1 (165 хворих) - звичайне зведення країв операційної рани, Р2 (62) - невідкладна або відстрочена автодермопластика, Р3 (120) - транспозиційна пластика шкірно-жировими клаптями, Р4 (125) - відкриті рани із самостійним загоюванням під мазевими пов'язками з пізньою автодермопластикою. Висновки: патофізіологічні механізми загоєння ран в онкохворих мають складний взаємозв'язок на клітинному і молекулярному рівнях, на яких практично нівелюється межа між фізіологічним і патологічним процесами - репарацією рани, з одного боку, та ініціацією неоплазії - з другого. За допомогою клінічних та морфологічних досліджень установлено, що існує опосередкований зв'язок між розміром рани, характером її загоєння, внутрішньорановими метаболічними процесами і розвитком локорегіонарних рецидивів меланоми. Наявність хронічного ранового процесу належить до важливих чинників ризику виникнення рецидиву захворювання. Локорегіонарні рецидиви меланоми виникають у 2,5 разу частіше у пацієнтів з хронічним рановим процесом, ніж при звичайному загоєнні ран.

Проведено моніторинг частоти захворюваності на злоякісні пухлини щелепно-лицевої ділянки мешканців Тернопільській області за попередні 10 років. На основі статистичного методу дослідження проведено ретроспективний аналіз 423 історій хвороб. Надано характеристику поширеності на злоякісні пухлини щелепно-лицевої ділянки даного регіону за статевими та віковими характеристиками.

Проаналізовано результати онкопластичних операцій у 62 хворих на злоякісні пухлини шкіри голови (54 - рак шкіри на стадії Т2-4; 8 - меланома шкіри Т4М0-2М0). Первинну пластику операційної рани виконано в 47 пацієнтів (76,0 %), відстрочену - у 15 осіб (24,0 %). Клінічно оцінено способи онкопластичних операцій і визначено оптимальні методи пластики. Місцеві ускладнення спостережено у 21,9 % осіб, в яких післяопераційні рани велися традиційним способом, і в 10,0 % пацієнтів, у котрих застосовували TIME-концепт лікування ран. Бактеріальні дослідження з виразкової поверхні злоякісних пухлин показали нетипову для шкіри голови колонізацію мікроорганізмів кишкової та синьо-гнійної паличок. Дійшли висновку, що вибір методу пластики після радикальних онкологічних операцій залежать від локалізації, величини і глибини післяопераційного дефекту. Застосуванням способів транспозиційної пластики, ротаційної і мостоподібної пластик, автодермопластики досягаються оптимальні умови повноцінного закриття операційної ранн із задовільними функціональними і косметичними наслідками. Визначення мікробного спектра на виразковій поверхні злоякісної пухлини напередодні хірургічного втручання є необхідним дослідженням для цілеспрямованого вибору антибактеріальної терапії під час онкопластичних операцій.

Представлено спосіб пластики великого круглого дефекту шкіри двома зустрічними еліпсоподібними шкірно-жировими клаптями. Показано, що запропонований метод транспозиційної пластики забезпечує повноцінне закриття операційної рани з хорошими функціональними та косметичними наслідками в ході збереження радикалізму оперативного втручання у хворих на злоякісні пухлини шкіри. Спосіб рекомендовано застосовувати під час хірургічного лікування меланоми, раку, променевих виразок і деформуючих рубців шкіри тулуба.

Розглянуто еволюцію класифікації TNM в історичному аспекті. Подано характеристику основних (T, N, M, G), додаткових (m, r, y, a) і факультативних (L, V, Pn C, R) класифікаційних критеріїв, показано прогностичне значення пухлинних маркерів (в тому числі молекулярних), ізольованих пухлинних клітин (ITC) та мікрометастазів (mi). З клінічних позицій оцінено TNM-стадіювання злоякісних пухлин та застосування шкали ECOG і RECIST. Встановлено, що під егідою класифікаційної системи ТNМ об'єднується більшість необхідних параметрів для адекватної інтерпретації ступеня поширення злоякісної пухлини в організмі.

Розглянуто проблемні питання діагностики та хірургічного видалення меланоми шкіри (МШ), які виникли під час зіставлення методичних підходів школи вітчизняних онкологів-хірургів з настановами NCCN і рекомендаціями дерматологічних клінік Європи. На Заході товщина МШ - це єдиний визначальний критерій для прийняття рішення про межі її хірургічного видалення, яке відбувається у 2 етапи: спочатку діагностична ексцизійна біопсія, через 4 - 8 тиж повторна операція і широке висічення післябіопсійного рубця. З урахуванням патофізіології ранового процесу в онкохворих і ролі пухлинної строми в розвитку метастазів з критичних позицій осмислено такі нерадикальні операції й маніпуляції, як ексцизійну біопсію, трепанобіопсію, "вузьке" висічення, Mohs операцію, кріодеструкцію МШ тощо. Зроблено висновки, що дерматоскопія, ультразвукове вимірювання товщини і об'єму пухлини, цитоморфологічна верифікація - це необхідний доопераційний діагностичний комплекс для планування радикального висічення МШ. Хірургічне видалення МШ має бути одноразовим, в радикальному обсязі з дотриманням принципів абластики й антибластики, за загального знеболення пацієнта.

Проведено аналіз різних методів пластичного усунення дефектів верхньої і нижньої губи, кута рота та щоки, показано переваги того або іншого методу. Обгрунтовано доцільність одномоментного комплексного хірургічного лікування значних дефектів обличчя. На основі власного досвіду запропоновано новий метод пластики великого післяопераційного дефекту тканин верхньої і нижньої губи, кута рота та щоки.

Проведен анализ разных методов пластичного устранения дефектов верхней и нижней губы, угла рта и щеки, показаны преимущества того или иного метода. Обоснована целесообразность одномоментного комплексного хирургического лечения значительных дефектов лица. На основе собственного опыта предложено новый метод пластики большого послеоперационного дефекта тканей верхней и нижней губы, угла рта и щеки.

На основі даних із 15 обласних канцер-реєстрів України проведено аналіз обліку хворих на саркоми грудної залози (СГЗ), зареєстрованих під шифрами 3227, 3332 і 3235 (МКХ-10, С50). За період 2000 - 2015 рр. взято на облік 383 пацієнти, із них 379 (99,0 %) жінок і 4 (1,0 %) чоловіки. Середній показник захворюваності становив 0,20 випадку на 100 тис. жіночого населення (для порівняння: у Білорусі - 0,11, у США - 0,45). Хірургічне лікування було проведено у 281 (73,4 %) хворого, у тому числі операція Холстеда - у 19 (6,8 %), мастектомія за Пейті - 47 (16,7 %), за Мадденом - 54 (19,2 %), мастектомія (без уточнення методики) - 116 (41,3 %), ампутація грудної залози - 19 (6,8 %), органозбережні операції - у 26 (9,2 %) пацієнток. Регіонарні лімфаденектомії у 80,0 % випадків виявилися профілактичними. За морфологічною структурою частка ангіосарком становила 49,9 %, фібросарком - 24,0 %, сарком без уточнення гістотипу - 22,2 %, лейоміосарком - 2,6 %, інших - 1,3 %. Згідно з ретроспективним аналізом баз даних обласних канцер-реєстрів виявлено значну дисоціацію статистичних показників захворюваності та переважання окремих гістотипів у певних областях, що зумовлено як недосконалістю обліку, так і наявністю суб'єктивного фактора при встановленні діагнозу, - все це було причиною як гіпо-, так і гіпердіагностики СГЗ. На основі цього вважаємо, що для верифікації СГЗ і впорядкування статистичного обліку таких пацієнтів необхідно запровадити єдиний діагностичний алгоритм із поєднанням гістологічних та імуногістохімічних методів і використанням однієї клініко-морфологічної класифікації.

Описано і критично проаналізовано онкохірургічний (вітчизняний) і дерматологічний (західноєвропейський) алгоритми лікування хворих на меланому шкіри. Методика онкохірургічного підходу полягає у комплексній передопераційній діагностиці, яка включає клінічний огляд, дерматоскопію, ультразвукове вимірювання товщини і об'єму меланомоподібної пухлини, цитологічну верифікацію. Після встановлення діагнозу виконують радикальну операцію - широке вирізання меланоми шкіри. Дерматологічний підхід складається з таких етапів: клінічний огляд, дерматоскопія, ексцизійна біопсія меланомоподібного утворення. Після гістологічної верифікації меланоми проводять повторну операцію - радикальне висічення післябіопсійного рубця шкіри та діагностичне видалення сторожового лімфатичного вузла. Гістологічно у свіжій рубцевій тканині ознак меланоми невиявляють, що й створює ілюзію того, що межі видалення меланоми не мають значення. При цьому майже у чверті хворих відмічено метастатичне ураження лімфатичних колекторів, що свідчить про те, що ексцизійна біопсія ініціює механізми метастазування меланоми. Проведене зіставлення діагностично-лікувальних алгоритмів показало доцільність з клінічної точки зору одномоментного радикального видалення меланоми порівняно з двохетапним хірургічним втручанням.

Описано клінічний випадок хірургічної ліквідації хілотораксу шляхом перев'язки грудної лімфатичної протоки у пацієнта із лімфомою Ходжкіна з ураженням середостіння. Трирічне спостереження за хворим, який після операції отримав хіміотерапію за схемою ABVD (6 циклів) і променеву терапію (у сумарній вогнищевій дозі 40 Гр), показало доцільність вибраної хірургічної та терапевтичної тактики щодо усунення хілореї та лікування пацієнтів з лімфомою Ходжкіна. Зроблено висновок, що у хворих онкологічного профілю слід дотримуватися активної хірургічної тактики з метою якнайшвидшої ліквідації хілотораксу.

Наведено 8-му редакцію TNM-клacифiкaції раку товстої кишки (UICC, AICC, 2017), в якій внесено зміни до категорій T, N і M, котрі відображують сучасні погляди на клінічне (cTNM) і патогістологічне (pTNM) прогностичне групування хворих на рак товстої кишки. Основні зміни у класифікації прокоментовано з клінічних позицій.