Ключ. слова:
Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(2)414-53 + Т3(4УКР)4-53

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)41-53 + Т211(2)41

Рубрики:

Історія

Джерелознавство

Шифр НБУВ: Ж14441 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На базі джерелознавчого аналізу "Повісті временних літ" і додаткових до неї текстів здійснено спробу реконструкції біографії князя Володимира Мономаха за хронологічний період 1093 - 1100/1101 рр.

Розглянуто два сюжети про охрещення та почернечення литовського князя Войшелка за часів Данила Романовича. Два описи охрещення (1255 та 1262 рр.) розглянуто в контексті роботи авторів і редакторів Галицько-Волинського літопису.

Досліджено історію давньоруського віча та рецепцію цього явища в літописах XI - XIII ст. Проаналізовано літописні записи, які грунтуються на концепції побудови історичного наративу хронікального типу. Встановлено, що записи про віче відбивають безпосередньо факти соціального та політичного життя, містять наративні схеми. На підставі визначених нормативних моделей і системного аналізу давньоруської соціальної термінології реконструйовано соціальну природу та компетенцію віча. З'ясовано, що віче було зібранням соціальної верхівки, а склад його найчастіше ототожнювався з усією дружиною князя. Визначено основні напрямки його діяльності. Розкрито характерні риси уявлень про віче, які у своїй більшості були складовою частиною уявлень про князя.

Висвітлено текстологічне дослідження одного з фрагментів "Хроніки" Георгія Амартола - "Входження в Єрусалим", що зберігся в давньослов'янському перекладі грецького роману про Александра Македонського - "Александрії Хронографічній". "Хроніка" Амартола справила великий вплив на давньоруські світські твори й аналіз її версій дає певний матеріал для обговорення ранньої історії літописів і хронографів. В "Александрії" знайдено "контрольний текст", який дозволяє коригувати традиційні схеми дослідників хронографії й літописання.

Чимало свідчень про язичницьке минуле в давньоруських літописах і хронографах пов'язані з перекладними грецькими пам'ятками. Уміщена в "Іудейському хронографі" другої половини XIII ст. легенда про Совія, яка оповідає про звичаї дохристиянської Литви, у цьому сенсі не становить винятку. Судячи з усього, Совій та весь епізод про язичницькі литовські звичаї з'явився завдяки переосмисленню укладачем хронографа декількох текстів: фрагментів хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали, Книги Буття й "Збірника 16 слів" Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського.

Досліджено наявні в "Повісті временних літ" та давньослов'янському Восьмикнижжі такі соціальні терміни, як "старьци" та "старъишины". Традиційно вважається, що згадки про старійшин указують на певні додержавні реалії. Однак ми маємо у "ПВЛ" лише одну оповідь зі згадкою старійшин формативного періоду Русі - про данину полян хозарам, - тоді як решта свідчень походить уже від князівського "київського періоду", зокрема інтенсивно використовується в описі князювання Володимира Святославича. І сюжет про хозарську данину, і літописні статті часів князя Володимира відзначено сильним впливом біблійних нарацій та деяких інших книжних джерел. Тим часом детальний розгляд усіх випадків уживання обраних термінів у слов'янському Восьмикнижжі дає дуже заплутану картину, якою завдячуємо довгій історії передачі біблійної традиції. Утім, загальне враження складається таке, що старійшини та князі існували завжди, принаймні вони відомі вже з Книги Буття. Намагаючись описати давню історію Русі, літописець застосував біблійні взірці, що демонструють дуже складну, проте водночас статичну картину політичних і соціальних відносин.

Розглянуто приклади цитування біблійних книг Восьмикнижжя в давньоруських літописах - такі вирази, як "мужі мудрі та смислені", "Руси есть веселие пити" та ін. Дослідники давньоруської доби під час вивчення біблійного впливу на середньовічне історієписання часто покладаються на пізні версії давньослов'янської Біблії, що призводить до не цілком коректних висновків. Тим часом точна текстуальна форма біблійних цитат важлива для розуміння імплікацій хроністів та самого смислу історичних повідомлень. Відповідно, запропоновано залучати ранні біблійні тексти - більш-менш подібні тим, що були доступними в ХI - ХIII ст. Під цим кутом зору порівняно та проаналізовано фрагменти ранніх літописів і слов'янського Восьмикнижжя.

На початку XX ст. О. О. Шахматов та В. М. Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, аж вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглянуто виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця XI ст. та "Хронографа за великим викладом" і полеміку навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з "Хронографа за великим викладом"; обидва тексти начебто мають бути давнішими за "Повість временних літ". Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хронографи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники користувалися повними перекладами візантійських хронік.

Досліджено ранні київські літописи та давньоруські хронографічні твори. Розглянуто, зокрема, Повість временних літ, Київський літописний звід початку XIII ст., Новгородський перший літопис молодшої редакції (точніше, київську складову цього зводу), а також давньослов'янські переклади хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали, Александрія Хронографічна, так званий "Хронограф по великому ізложенію" та ін. Оскільки два різновиди історичних творів середньовічної Русі, літописи та хронографи слугували "контрольними текстами" одні для других, проведене в роботі зіставлення цитат, сюжетних паралелей, манери запозичень та ідейних перегуків дозволяє вирішити проблеми, про які фахівці дискутують віддавна, переглянути деякі усталені на сьогодні концепції та уточнити висловлені раніше судження. Увагу надано тим свідченням, що прояснюють датування літописних і хронографічних пам'яток.

Вперше доведено, що у Повісті временних літ (ПВЛ) використані тільки повні переклади візантійських хронік, а не давньоруські компіляції-хронографи. Спростовано твердження попередньої історіографії про використання у Початковому літописі так званого "Хронографа по великому ізложенію". Проаналізовано комплекс хронографічних запозичень у Київському літописному зводі початку ХІІІ ст., що включає запозичення з Александрії Хронографічної, Хроніки Георгія Амартола, "Історії Іудейської війни" Йосифа Флавія. Досліджено текстологічні зв’язки між літературно опрацьованими текстами Київського зводу з хронографічними запозиченнями та іншими шарами цього літопису. Проаналізовано версії старозавітних книг Восьмикнижжя у хронографах та ПВЛ. Простежено пізні складові у "Хронографі по великому ізложенію", Еллінському літописці та інших хронографічних компіляціях, доведено пізнє походження хронографів як жанру. Розширено комплекс хронографічних запозичень у ПВЛ. комплекс літописних запозичень у хронографічних збірках. Розвинено проблеми співвідношення текстів ПВЛ та Новгородського першого літопису більш ранньої редакції за IX - початок XII ст. Досліджено вплив хронографічної книжності на ідеологію та стилістику раннього київського літописання. Проаналізовано співвідношення запозичень у літописах із повних перекладів хронік та історій та збірок їх ексцерптів-хронографів.

Похід Русі на Константинополь 941 р. відображений у кількох джерелах. Зокрема, у Початковому літописі ("Повісті временних літ" ("ПВЛ")) під вірним 6449/941 р., і в Новгородському першому літописі молодшої редакції та кількох компіляціях кола "Хронографа по великому ізложенію" - під 6428/920 р. Видатний учений О. Шахматов запропонував пояснення для розбіжностей у датуванні та вписав цей сюжет у створену ним теорію, де обидві хроніки мають спільне ядро, на яке вплинув хронограф. Згідно з його концепцією, "ПВЛ" фактично є не "початковим", а вторинним стосовно до Новгородського літопису. Текстологічний аналіз скомплікований, оскільки в основу всіх повідомлень покладено текст "Хроніки" Георгія Амартола, і версії часом відрізняються одна від одної дрібними деталями. Утім, зіставлення всіх даних надає змогу відновити картину взаємин текстів. Виявляється, що в Новгородському першому літописі проведена контамінація фрагментів "Хронографа по великому ізложенію" та окремих запозичень власне з "ПВЛ", а відтак, новгородський літопис виник пізніше за свої джерела.

Проаналізовано нові матеріали до історії текстів одного з перекладних візантійських джерел - "Doctrina Jacobi nuper baptisati", у давньослов'янській версії з XI ст. відомого як "Книга Іаков Жидовин" - та кількох давньоруських пам'яток; наголос зроблений на Тихонравовському хронографі. Підвалини студій складені завдяки нещодавнім розробкам О. Пересветова-Мурата, в яких простежено запозичення з "Книги Іаков" у "Слові про закон та благодать" київського митрополита Іларіона та старшого літопису - "Повісті временних літ". Метою студій є розширити базу порівняння "Doctrina Jacobi" з давньоруськими пам'ятками, залучаючи нове джерело, а також з'ясувати характерні риси компіляцій. Застосовано методи переважно з царини джерелознавства й текстології, що включають текстуальну та літературну критику. Наукова актуальність. Уперше виявлено всі цитати із "Doctrina Jacobi" в Тихонравовському хронографі. Хоча останню компіляцію укладено у XVI ст., у ній наявні ранні складові, що зумовлює її значення для історії давньоруської книжності. Тихонравовський надає надійний матеріал, оскільки містить найбільше цитат із "Книги Іаков", понад 90, тоді як у київського митрополита Іларіона таких близько 10, а у старшому руському літописі - до 20. Висновки: судячи з аналогічних перекомпоновок біблійних цитат у Тихонравовському та "Повісті временних літ", невідомий укладач XI ст. зробив вибірку з "Книги Іаков" і переробив фрагменти, поєднуючи їх в інший ланцюжок. Він створив простору "біблійну колекцію", що послуговувала посередником між перекладним візантійським та оригінальними давньоруськими текстами. Ураховуючи нові матеріали, схему взаємин наших текстів потрібно уявляти собі таким чином: від "Книги Іаков" до просторої "біблійної колекції", та від останньої - до твору митрополита Іларіона, "Повісті временних літ" і далі. У кінцевому підсумку Тихонравовський хронограф, пізньосередньовічний твір XVI ст., дозволяє пролити нове світло на заплутані проблеми писемних пам'яток Київської Русі.

Викладено результати багаторічного проєкту текстологічного обстеження визначної пам'ятки літописання XIII ст. - Галицько-Волинського літопису. Зазначено, що методичне прочитання та пофрагментне тлумачне коментування її тексту з'ясовує та обгрунтовує основні віхи в історії пам'ятки: походження нинішньої структури тексту; етапи його формування та їх послідовність; хронологію "редакторських епізодів"; приурочення різних фрагментів тексту до певних "редакторських епізодів"; джерела тексту. В книзі наведено дослідження, систематичний коментар, словопокажчики до тексту Галицько-Волинського літопису (за найстарішим Іпатіївським списком), а також бібліографічний покажчик праць про Галицько-Волинський літопис.

Зводи Новгородсько-Софійської групи, тобто, Новгородсько-Карамзинський 1-й, Софійський 1-й, Новгородський 4-й, є складними компіляціями початку XV ст., що поєднують роботу володимиро-суздальських та новгородських літописців. Володимиро-суздальський вплив традиційно відносять до "Зводу Андрія Боголюбського" (не пізніше 1174 р.) або "Володимирського зводу доведеного до 1185 р.". Разом із тим, Новгородсько-Софійські зводи вважають важливим свідком раннього літописання. Науковці твердять навіть про формування їх віддаленого протографа в XI ст. і в ньому вбачають одне зі свідчень так званого "Початкового зводу 1090-х рр.". Хоча їх рукописи містять чимало тексту тотожного або близького до "Повісті временних літ", їх недостатньо використовують у дискусіях з її текстології. Мета студій - розширити базу даних щодо впливу Лаврентіївської суздальської версії "Повісті временних літ" на Новгородсько-Софійську групу. Наукова новизна полягає у систематизації Лаврентіївських вторинних читань у межах Початкового літопису, що перейшли до Новгородсько-Софійської групи. Обстеження текстів провадилося текстологічними методами. Висновки: виявлено до 300 вузлів різночитань, з яких у даній статті розглянуто близько 20 різночитань, які доказово або з високою вірогідністю вторинні. По-перше, можна з певністю твердити, що Новгородсько-Софійські зводи наслідують численні інноваційні читання суздальської гілки. По-друге, матеріал дозволяє визначити, яку саме групу суздальських літописів застосовано. На особливе значення заслуговує те, що в нас зустрічаються два різновиди читань. Такі, коли Новгородсько-Софійські зводи наслідують версію Лаврентіївську, і такі, коли до неї приєднується Радзивіллівська (Лавр=Радз). Акумулює обидва види читань протограф Лаврентіївського рукопису. Отже, інновації виникали як на стадії єдиної володимиро-суздальської гілки, так і пізніше, коли протографи Лаврентіївського та Радзивіллівського літопису розділилися. Таким чином, потрібно переглядати і стему руху рукописів, і уявлення про те, що протограф Новгородсько-Софійських зводів виник перед 1174 чи 1185 рр. Суздальський вплив на цю групу однозначно відбувся на стадії, коли Лаврентіївська та Радзивіллівська групи розійшлися. Певні деталі дозволяють припускати, що інновації формувалися пізніше за 1190-ті рр. і вірогідно, навіть після початку XIII ст.

Загальна концепція пропонованої праці передбачає формування бачення процесів становлення в Україні в реаліях античності, за доби середньовіччя та раннього нового часу динамічних багаторівневих суспільних систем, спроможних запропонувати національні інструментальні моделі та способи врегулювання взаємозв’язків між суб’єктами та об’єктами історичної взаємодії. Зазначено, що матеріал структуровано за окремими тематичними блоками, у яких різноманітні нарисові конфігурації демонструють необмежені пошукові можливості щодо висвітлення складної і далеко не однозначної проблематики. Висвітлено тематики: рабовласницькі відносини в ольвійському суспільстві VI—III ст. до н.е; ординський "рубікон" Вітовта в контексті політичного права та впливів географічного фактора; українські князівсько-шляхетські роди у соціально-економічному і політичному житті Великого князівства Литовського (друга половина ХV-ХVІ ст.); професійна медицина та фармація в Україні (друга половина XVI - перша половина XVII ст.); суспільно-політичні відносини в Криму після його анексії Росією (остання чверть XVIII ст.) тощо. Визначено, що від узгодженості, збалансованості "персонального, суспільного і державного інтересу", визначених рівнем "розвитку взаємоспрямованих зв’язків держави і суспільства", залежать весь перебіг, всі складні повороти історичного процесу.