Розглянуто питання історії міста Кременчука від заснування - (з середини XVI ст. до 1630-х рр.) до періоду ліквідації козацької адміністрації та підпорядкування більшості регіону Новоросійській губернії у 1764 р. Проаналізовано місцеву спадщину прикордонного регіону доби козацької України, її вплив на розвиток міста та краю.

Рассмотрены вопросы истории города Кременчуга от основания (с середины XVI ст. до 1630-х гг.) до периода ликвидации казаческой администрации и подчинения большей части региона Новороссийской губернии в 1764 г. Проанализированы местное наследие пограничного региона эпохи казаческой Украины, её влияние на развитие города и края.

З використанням маловідомих джерел відтворено біографію вітчизняного мислителя-гуманіста Ст. Оріховського-Роксолана (1513 - 1566 рр.). Проаналізовано основні праці вченого, в яких висвітлено проблеми історії та політики. Визначено місце письменника-гуманіста в інтелектуальній історії України, зокрема, в українському історіографічному процесі та розвитку вітчизняної суспільно-політичної думки. Проаналізовано розуміння Оріховським ідеалів правителя, монарха-"сторожа" та звичайної людини, громадянина, шляхтича-землевласника.

Висвітлено історію Кременчука та його округи в період революційних подій 1917 - 1920 рр. Особливу увагу приділено конфлікту між національно-демократичним та соціально-тоталітарним шляхами суспільної модернізації.

Освещена история Кременчуга и его окраин в период революционных событий 1917 - 1920 гг. Особое внимание уделено конфликту между национально-демократическим и социально-тоталитарным путями общественной модернизации.

Висвітлено проблеми трактування України та специфічно українських сюжетів у історіографії Речі Посполитої XVI - середини XVII ст. Увагу приділено дослідженню еволюції річпосполитської україніки, генеалогії ідей і концептів, а також реальним можливостям їх поширення. Проаналізовано малознані українському науковому загалу праці (та їх фрагменти) таких польських авторів, як Й.Л. Децій, Я.А. Красінський, С. Сарницький, С. Оржельський, Б. Папроцький, С. Любинський, П. Пясецький. У другому томі вміщено оригінальні тексти даних праць, а також їх давні та сучасні переклади.

Освещены проблемы трактования Украины и специфично украинских сюжетов в историографии Речи Посполитой XVI - середины XVII вв. Уделено внимание исследованию эволюции речьпосполитской украиники, генеалогии идей и концептов, а также реальным возможностям их распространения. Проанализированы малоизвестные украинской научной общественности труды (и их фрагменты) таких польских авторов, как Й. Деций, Я. Красинский, С. Сарницкий, С. Оржельский, Б. Папроцкий, С. Любинский, П. Пясецкий. Во втором томе помещены оригинальные тексты данных работ, а также их давние и современные переводы.

Проаналізовано маловідомий публіцистичний твір середини XVI ст. ("Зем'янин, або Розмова батька із сином про справи польські"), тісно пов'язаний з творчою спадщиною Станіслава Оріховського-Роксолана.

Проаналізовано твір історика Й. Л. Деція (бл. 1485 - 1545 рр.) про битву війська Великого князівства Литовського під проводом князя К. І. Острозького із кримськими татарами під Ольшаницею 27 січня 1527 р. Зазначено, що це рідкісний випадок опису зимової військової кампанії на території України.

Досліджено питання трактування України та специфічно українських сюжетів у історіографії Речі Посполитої XVI - середини XVII ст. Констатовано ренесансну природу цієї історіографії та значення для цілого вітчизняного (українського) історіографічного процесу. Висвітлено еволюцію річпосполитської можливості їх поширення. Проаналізовано малознані праці та їх фрагменти Й.Л. Деція, М. Рея, Я.А. Красінського, М. Кромера, С. Сарницького , С. Оржельського, Р. Гейденстейна, Й. Бєльського, Б. Папроцького, С. Любенського, Я. І. Петриція, Я. Собеського, Ш. Староворльського, П. Пясецького, А. М. Фредра. Досліджено уявлення річпосполитських істориків про географію та історичне минуле Русі-України, про боротьбу з турецько-татарською загрозою на українській ділянці Великого кордону християнської Європи та про феномен українського козацтва.

Висвітлено діяльність і творчий доробок у царині історіографії та суспільно-політичної думки вітчизняного мислителя-гуманіста Ст.Оріховського-Роксолана (1513 - 1566). На основі маловідомих джерел відтворено біографію письменника. Проаналізовано основні праці вченого, присвячені проблемам історії та політики. Визначено місце гуманіста в інтелектуальній історії України, зокрема, в українському історіографічному процесі та розвитку вітчизняної суспільно-політичної думки.

Висвітлено історію міста Кременчука та його округи (включно з такими історичними містечками, як Власівка, Говтва, Городище-Градизьк, Келеберда, Крилів, Круків, Переволочна, Потоки, Омельник, Чигирин-Діброва та ін.) від заснування - процес якого розтягнувся майже на століття з середини XVI ст. до 1637 р. - до часу ліквідації тут козацької адміністрації та підпорядкування більшості Кременчуччини Новоросійській губернії у 1764 р. Приділено увагу долі локальної спільноти, місцевої спадщини прикордоння ("українності") доби козацької України, її впливу на розвиток міста та згуртованого навколо нього краю.

Проаналізовано наративні джерела битви під Білою Церквою 1626 p., зокрема малознаний твір Я. Доброцеського "Реляція правдива...". Зауважено його неабиякий потенціал щодо відтворення помітної події першої половини XVII ст. в Україні.

Стаття присвячена діячеві Козацької революції середини XVII ст. - полковникові Михайлові Крисі. Зауважено, що цей старшина репрезентував тип козака-автономіста, готового в обмін на особисті/станові привілеї до послуг Речі Посполитій.

Розглянуто маловідомий анонімний твір 1650 р. "Катафалк рицерський", який містить оповідання про початок Козацької революції середини XVII ст. Проаналізовано представлення його автором історії козацько-польського конфлікту, котрий поданий як міжнаціональний, та хроніку подій кампанії 1648 p., яка містить чимало досі незнаних фактів.

Розглянуто найрезонансніший епізод у житті С. Оріховського-Роксолана - справа зі шлюбом цього католицького священика в 1551 р. Реконструйовано події за 1541 - 1552 pp., коли захоплений ідеями Реформації він вступив у конфлікт із церквою. Причому завдяки таланту полеміста та за підтримки впливових шанувальників Роксоланові вдалося змусити офіційну владу визнати (бодай тимчасово) законність його дій.

Висвітлено історіописання та суспільну свідомість у Гетьманщині XVII - XVIII ст. Розглянуто українське романтичне історіописання в контексті сучасного костомаровознавства. Проаналізовано проект соціологізації минувшини в українській історіографії 1920-х рр. Досліджено давньоруське історіописання у виданнях ВУАН 1920 - 1930-х рр. Охарактеризовано стан історичної науки в Україні періоду "застою", досліджено проблему взаємин істориків і влади. Розглянуто сучасну українську історіографію в контексті світових тенденцій. Подано хроніку успішного татарського нападу на Західну України 1575 р. (Б. Папроцького віршована "Історія жалісна"). Досліджено консервативно-аристократичну течію українського історіописання кінця ХІХ - початку ХХ ст. у контексті інтелектуальних біографій братів А. та М. Стороженків.

Уперше в історіографії проаналізовано віршовану хроніку про похід князя Самійла Кароля Корецького у Степове Побужжя впродовж серпня - жовтня 1644 р. Наведено чимало цікавих фактів з історичної географії, історії військового мистецтва та магнатських кланів України. Розглянуто проблематику так званого магнатського козакування.

Представлено найбільш значущі пам'ятки річпосполитської історіографії XVI - першої половини XVII ст., присвячені темі війн на татарському прикордонні України. Зокрема, йдеться про тексти щодо зимової битви під Ольшаницею 1527 р., "жалісну історію" про успішний татарський набіг 1575 р., життєпис видатного прикордонника - князя М. Вишневецького (1529 - 1584 рр.), міжнародну реляцію про відбиття татарського набігу 1589 р., авантюрну оповідь про життя рядового запорожця кінця XVI - початку XVII ст., тріумф козацько-шляхетської співпраці - битву під Білою Церквою 1626 р., опис "навчальної" експедиції до Дикого Поля юного князя С.-К. Корецького 1644 р. Подано також нарис розвитку татарознавчих студій в Речі Посполитій XVI - середині XVII ст.

Проаналізовано "початковий" дискурс (формування наративного образу) про українське козацтво, творчість у цьому напрямі інтелектуалів покоління Люблінської унії 1569 р. та пізніше. Розглянуто характеристики козаків із тогочасних творів. Зауважено інтеграцію образів подільського (легкокінно-татаризованого) та запорізького (піхотно-піратського й уходницького) козацтва, як і загальний оптимізм міркувань про козаччину авторів 1560 - 1570-х рр. Загалом цілий "козацький сюжет" початково був здебільшого прив'язаний до Поділля, і надалі ця подільська призма стала дуже важливою для сприйняття-освоєння образу козаччини історіографією Речі Посполитої (наприклад, перенесення на Запоріжжя русько-подільського образу "військової школи" чи сприйняття козацтва як явища відносно невеликого формату). Були навіть вагання щодо поширення терміна "козаки" на запорожців-"низовців". Узагалі поняття "за-порогу" та "низу" підходили для акцентування на маргінальності козаччини в річпосполитському суспільстві й на ваганнях Вітчизни щодо визнання, спорідненості з цими своїми занадто орієнталізованими, "потатареними" дітьми. Тож автори, які почали вдивлятися в деталі, були схильні шукати "екзотику" - і знайшли її передусім у козацькому море- та річкоплавстві. Козак-пірат - це нова риска образу низовця з кінця 1570-х рр. (причому вельми респектабельна для європейця доби Великих географічних відкриттів і морських мандрівок). Вона акцентувала на новизні феномену (козаки - це "відповідь" Сигізмунда Августа на турецьких берберів-піратів Сулеймана Пишного). Утім "великолитовська реакція" (М. Стрийковський та ін.) лобіювала представлення козацтва як явища "одвічного" для литовсько-руського суспільства (козаки - це рід легкоозброєного вояцтва, органічна частина збройних сил Великого князівства Литовського).

Опубліковано специфічну історіографічну пам'ятку середини XVIII ст. (близько 1758 р.) у жанрі так званого козацького літописання, щойно віднайдену у фондах Інституту рукопису НБУВ. Документ походить із Гадяча і є витвором канцеляристів Гадяцького козацького полку. Текст має чимало пов'язань із "Літописом Грабянки", тож може вважатися його своєрідним продовженням (екстрактом-продовженням). Виклад обіймає період 1654 - 1742 рр. і містить окремі факти, досі невідомі історіографічній традиції. Твір також представляє собою оригінальну форму поширення історичних знань в Україні доби Просвітництва ("відомість" про військові походи).

Представлено результати дослідження історії столиці історичної Новоросії - м. Кременчук. Висвітлено історію міста та його околиць у 1764 - 1796 рр., зокрема подано інформацію про зовнішні виклики, з якими стикалися давні кременчужани (стихії, епідемії, міждержавні війни та локальна державна політика), а також про творення-конструювання місцевого соціуму та конкретні історії примітних городян. Вміщено опис архівного фонду Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), а саме фонду 2069 Кременчуцьке купецьке правління (1773 - 1776).

Опубліковано наукові розвідки українських і польських дослідників, присвячені вивченню історіографічних образів Речі Посполитої. Показано, як залежно від епохи, політичних умов, ідеологічного клімату та теоретико-методологічних уподобань дослідників, цивілізаційна спадщина Речі Посполитої трактувалася по-різному, а наукові дискусії нерідко переростали в емоційні обговорення, до яких залучалися широкі громадські кола. Розглянуто концепт Люблінської унії в українській історіографії доби позитивізму. Увагу приділено образу героя та антигероя Речі Посполитої середини XVII ст. в творчості Л. Кубалі, образам Речі Посполитої на сторінках польських історичних часописів Львова XIX - поч. XX ст., Хмельниччині в дослідженнях львівських учнів М. Грушевського.