Висвітлено теоретичні засади граматики сучасної англійської мови. Розглянуто морфологію та синтаксис англійської мови. Наведено схеми і таблиці для полегшення розуміння тексту.

Освещены теоретические основы грамматики современного английского языка. Рассмотрена морфология и синтаксис английского языка. Приведены схемы и таблицы для облегчения понимания текста.

Досліджено конверсаційні імплікатури як спосіб трансляції емоцій мовця в сучасному англомовному емотивному дискурсі. Уточнено лінгвістичний зміст поняття імпліцитності, розмежовано пресупозицію й імплікатуру як два прагматичні прояви імпліцитності, з'ясовано роль конверсаційних імплікатур у трансляції додаткового емотивного змісту, встановлено комунікативно-прагматичну варіативність конверсаційних імплікатур. Двома аспектами даної варіативності є комунікативно-стратегічна поліфункціональність і прагматична кореферентність імплікатур. За умов поліфункціональності одна й та сама імплікатура (порушення однієї й тієї самої максими принципу комунікативної співпраці) може застосовуватися для реалізації різних комунікативних стратегій. За умов прагматичної кореферентності декілька імплікатур (порушення декількох різних максим принципу комунікативної співпраці) можуть застосовуватися для реалізації однієї й тієї самої комунікативної стратегії. Взаємодія поліфункціональності та кореферентності уможливлює імплікатурну трансляцію мовцем додаткового емотивного змісту у різних емоційних ситуаціях як за конформаційного, так і за конфронтаційного спілкування.

З'ясовано питання імплікатурної реалізації емотивного змісту як додаткового до основного фактуального, трансльованого мовцем у межах комунікативної ситуації конфлікту. Доведено, що конверсаційні імплікатури, які виникають у результаті порушення мовцем максими чи максим грайсового принципу співпраці, є дієвим комунікативно-прагматичним способом трансляції додаткової інформації емотивного змісту, що не потребує від мовця спеціального добору мовних одиниць на своє втілення.

Проаналізовано висловлення-осуд та особливості його вербалізації в сучасній англійській мові. Розмежовано два можливі способи втілення інтенційного змісту "осуд" - прямий як прагматично простий і непрямий як прагматично складний. З'ясовано чинники, що зумовлюють домінування непрямого над прямим способом вираження інтенційного змісту "осуд" у сучасній англійській мові.

Проаналізовано комунікативні стратегії і тактики мовця в межах англомовного емотивного дискурсу. Запропоновано класифікацію комунікативних стратегій і тактик, здійснених за загальною комунікативною метою мовця та за типом його мовленнєвої взаємодії з адресатом - гармонійність чи конфліктність.

Представлено прагмалінгвістичний аспект аналізу вербалізації емоцій. Емоції розглянуто як комплексний феномен, одночасно проектований у три площини: когнітивну, психологічну і лінгвальну (комунікативно-дієву). Комунікативним середовищем виявлення та вираження емоцій визначено емотивний дискурс як окремий тип дискурсу, визначення і специфічні складники якого i пропонуються.

Розглянуто два можливі способи вираження емотивного змісту: експліцитний та імпліцитний. У першому випадку має місце пряме втілення цього змісту в мовних одиницях, передовсім у лексичних і синтаксичних, а в другому - таке втілення є непрямим, що потребує наявності відповідного емотивного контексту, який і генерує імпліцитну емотивність.

Розглянуто комунікативно-функціональні характеристики висловлення мовця як мінімальної мовленнєвої одиниці, у межах якої поєднано два різні змісти: фактуальний та емотивно-оцінний. Розмежовано поняття емоційності, емотивності та експресивності, а також запропоновано поняття емотивного дискурсу як комунікативного середовища об'єктивації емоцій мовця.

Проаналізовано комунікативні стратегії і тактики, які забезпечують мовцю вираження, а адресату реакції на непряму оцінку в межах їх інтерактивної мовленнєвої взаємодії. Комунікативним середовищем такої взаємодії стає емотивно-оцінний діалогічний дискурс, а його матеріальним втіленням - текст, почергово породжуваний мовцем й адресатом. Аналіз такого тексту, укорінений на когнітивно-комунікативному підході до розуміння й опису досліджуваних явищ, дозволяє вирізнити в ньому не лише суто лінгвістичні, а й когнітивні та прагматичні його характеристики. Когнітивними характеристиками такого тексту, породжуваного мовцем й адресатом у межах емотивно-оцінного діалогічного дискурсу, є мовно представлені оцінні комунікативні стратегії й тактики, застосовані обома співрозмовниками. Різні для мовця й адресата, ці комунікативні тактики забезпечують досягнення поставленої комунікативної мети кожним співрозмовником: для комунікативно ініціативного мовця такою метою є вираження (не)прямої позитивної або негативної оцінки, а для комунікативно реактивного адресата нею є вираження своєї реакції на оцінку мовця. Встановлено корпус оцінних комунікативних тактик, застосованих обома співрозмовниками в межах зазначеного типу дискурсу, засвідчує значну перевагу тактик як на вираження, так і на реагування на непряму позитивну і негативну оцінку, із домінуванням останньої.

Проаналізовано прагматичні особливості комунікативного вияву позитивних і негативних емоцій мовця в емотивному дискурсі. Складність такого аналізу зумовлена складністю феноменологічних характеристик емоцій, адже, виявляючись і в когнітивному процесі оцінювання людиною навколишнього світу, і в психологічному процесі переживання нею здійсненої оцінки, і в комунікативному процесі вираження людиною як власної оцінки, так і співвіднесеної з нею емоції, вони проектуються одночасно в три різні площини: когнітивну (психічну), мовну (знакову) і комунікативну (діяльнісну). Доведено, що емотивне висловлення мовця як виявлений в емотивному дискурсі комунікативний реалізатор його емоцій, формально представлене актуалізованим реченням або їх сукупністю та матеріалізує мовленнєвий акт експресив. Комплексність емотивного висловлення мовця зумовлена полікомпонентністю його семантики, обов'язковими складниками якої є емоційність, емотивність, оцінність і, зазвичай, експресивність, а також типовим супроводом інгерентно представленої емотивності адгерентною її представленістю.

Розглянуто мовне вираження негативної емоції страху в сучасному англомовному художньому тексті. Проаналізована проблема є частиною більш загальної проблеми взаємодії мови та мислення. Пояснено соціальну значущість негативної емоції страху для людини та визначено її місце серед інших фундаментальних емоцій. Пояснено і непростий характер відповідності, встановлюваний між емоцією страху та її лінгвальним вираженням, а також обгрунтовано правомірність вирізнення п'яти градаційних різновидів емоції страху - це такі негативні емоції, як жах, переляк, боязливість, тривога та занепокоєння, розрізнені за ступенем інтенсивності вираженого страху. Доведено дискурсивий характер комунікативного вираження емотивного змісту та пояснюється інтегративність дискурсу як феномену, що єднає процес і результат. Наведені ілюстративні приклади показують лексико-граматичні особливості висловлень наляканого мовця - це короткі, граматично прості та, зазвичай, незакінчені речення (прямі та непрямі негативні експресиви, у термінах прагмалінгвістики).

Проаналізовано мовленнєві дії мовця, спрямовані на вираження його / її власних емоцій (на прикладі лише позитивних емоцій). Послідовно обгрунтовано комплексну природу зазначених мовленнєвих дій мовця, які розглянуто як інтеграція взаємопов'язаних та обов'язкових когнітивних, лінгвальних і комунікативно-прагматичних характеристик. Кожна з цих характеристик мовленнєвих дій мовця, віддзеркалюючи відповідну площину реалізації його мовленнєвої діяльності, варіюється за низкою різних чинників. Значне й різнобічне варіювання різнорідних характеристик мовленнєвих дій мовця у процесі трансляції ним інформації позитивно-емотивного змісту як уможливлює, так і забезпечує широкий спектр виражених мовцем позитивних емоцій, а також обов'язковий супровід такого вираження здійсненням ефективного позитивно-емоційного комунікативного впливу на адресата, результатом чого є покращення наявного в адресата емоційного стану. Лінгвальною формою вираження позитивних емоцій мовця є текст позитивно-емотивного змісту, породжуваний мовцем упродовж його мовленнєвої взаємодії з адресатом. Наявність мовленнєвої взаємодії мовця з адресатом - як процесу і наявність породженого мовцем тексту - як результату цього процесу свідчать про дискурсивну природу об'єктивації позитивних емоцій мовця. Тому комунікативним середовищем вираження позитивних емоцій мовця визнаємо позитивно-емотивний дискурс, який вважаємо окремим різновидом дискурсу, нерозривною єдністю процесу (мовленнєвої взаємодії мовця з адресатом) і результату (тексту, породженого впродовж цієї мовленнєвої взаємодії).

Проаналізовано вираження непрямої позитивної і негативної оцінки в англомовному діалогічному дискурсі. Дослідження грунтується на когнітивно-комунікативному підході до аналізу мовленнєвої діяльності та на інтегративному розумінні дискурсу як єдності процесу (цілеспрямованої розумово-комунікативної діяльності співрозмовників) і результату (тексту, породженому співрозмовниками впродовж цієї діяльності). Діалогічний дискурс визнається різновидом, котрий найповніше та найприродніше відображає цілеспрямовану мовленнєву взаємодію двох співрозмовників - мовця й адресата, кожен з яких вибудовує цей дискурс у відповідності до обраної комунікативної стратегії й тактики. Мета вираження (не)прямої оцінки в межах емотивно-оцінного дискурсу слугують оцінні комунікативні тактики: ініціативні з боку мовця та реактивні з боку адресата. Встановлений корпус оцінних комунікативних тактик, застосованих кожним із співрозмовників у межах проаналізованих діалогічних дискурсів, вказує на значну перевагу вираження та реагування на непряму позитивну й негативну оцінку, із домінуванням останньої. Загалом, дев'яти ініціативним комунікативним тактикам вираження мовцем непрямої позитивної оцінки відповідають вісім реактивних комунікативних тактик реагування адресата на таку оцінку, а десяти ініціативним комунікативним тактикам вираження мовцем непрямої негативної оцінки відповідає така сама кількість реактивних тактик реагування адресата на таку оцінку.

Проаналізовано комунікативну реалізацію експресивності та експресива в сучасній англійській мові. Пояснено різницю між прагмалінгвістичним явищем експресива та лінгвістичним явищем експресивності. Експресив - це втілений у висловлюванні мовленнєвий акт, комунікативною метою якого є вираження емоцій та здійснення емоційного комунікативного впливу на адресата. Основними властивостями експресива, як і будь-якого іншого типу мовленнєвого акту, є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціональність, що фокусує на людському факторі - мовці, який усвідомлено використовує експресив для реалізації своєї комунікативної інтенції. Експресивність - це одна із властивостей мовної одиниці, завдяки якій вона здатна вирізнятися на тлі інших, нейтральних одиниць. Така властивість може бути як інгерентною, так й адгерентною. У першому випадку експресивність константно закріплена в конотативному компоненті мовної одиниці. У другому випадку мовна одиниця набуває експресивності за конкретних комунікативно-ситуативних умов, які активують її експресивний потенціал. У комунікативному процесі практично будь-яке висловлювання мовця здатне набувати адгерентної експресивності, що текстово маркується описовою номінацією вираженої емоції та / або вербальним чи графічним позначенням паравербальних і невербальних способів її вираження.