Розглянуто вплив низькоінтенсивного лазерного випромінювання на структурно-функціональний стан щитоподібної залози, стан імунної системи у хворих на гіпертрофічну форму автоімунного тиреоїдиту з еутиреозом. Встановлено, що терапія низькоінтенсивним лазерним випромінюванням за розробленою та апробованою методикою призводить до зменшення розмірів зоба у хворих з еутиреозом. У процесі дослідження імунного статусу хворих під час лазерної терапії засвідчено позитивні зміни, що включали зростання рівня Тч Е-РУК, зменшення вмісту в крові В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, Іg G та зменшення кількості антитіл до тиреоглобуліну. Cпостереження у віддалений період не виявили негативних наслідків лазерного лікування. Розміри щитоподібної залози, вміст тиреоїдних гормонів та показники імунного статусу через 6 та 9 міс. залишались на рівні, досягнутому в результаті лазерної терапії.

The іnfluence of low-іntensіve laser radіatіon on the structural and functіonal status of the thyroіd gland іn patіents wіth hypertrophіc form of autoіmmune thyroіdіtіs and euthyroіdіsm іs consіdered іn thіs paper. After the conducted laser therapy accordіng to the developed and tested method іt was determіned that the low-іntensіve laser therapy resulted іn the reductіon of goіter sіze іn % of patіents. The posіtіve changes consіstіng іn the іncrease of the level of theophyllіne sensіtіve cells, reductіon of b-lymphocytes іn blood, cіrculatіng іmmune complexes and reductіon of the quantіty of antіbodіes to thyroglobulіns were revealed durіng the research of autoіmmune status of patіents іn the process of laser therapy. The negatіve dynamіcs was notrevealed durіng the follow-up. The sіze of the thyroіd gland, levels of thyroіd hormones and іndіces of the іmmune status 6 and 9 months after treatment remaіned at the level reached as a result of laser therapy.

На підставі результатів проведеної терапії за розробленою та апробованою методикою (низькоінтенсивним лазерним випромінюванням) хворих на гіпертрофічну форму аутоімунного тиреоїдиту з різним функціональним станом щитовидної залози встановлено, що ця терапія призводить до зменшення розмірів зобу в 66,26 % випадків серед хворих на еутиреоз та в 100 % випадків серед хворих на субклінічний та явний гіпотиреоз, до нормалізації рівня тиреотропного гормону гіпофізу в пацієнтів, хворих на субклінічний і явний гіпотиреоз, а також нормалізації рівня тиреоїдних гормонів у хворих на гіпотиреоз. Під час дослідження імунного статусу хворих у процесі лазерної терапії виявлено позитивні зміни - зменшення вмісту в крові В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, Ig G зменшення кількості антитіл до тиреоглобуліну тощо.

Вивчено динаміку рівнів антитіл до рецептора ТТГ (Ат рТТГ) у пацієнтів із дифузним токсичним зобом (ДТЗ) та ендокринною офтальмопатією впродовж терапії тиреостатиками. Обстежено 147 пацієнтів із ДТЗ, серед яких 112 пацієнтів не мали проявів офтальмопатії, а 35 пацієнтів - з офтальмопатією. Визначали рівні ТТГ, тиреоїдних гормонів і АТ рТТГ впродовж тиреостатичної терапії. АТ рТТГ у сироватці крові визначали за методом імуноферментного аналізу. У ході медикаментозної терапії зафіксовано зниження рівнів АТрТТГ в обох групах пацієнтів. За результатами аналізу динаміки змін рівнів АТ рТТГ впродовж тиреостатичної терапії виявлено, що їх рівень у пацієнтів із ДТЗ і офтальмопатією вірогідно перевищував показники хворих без офтальмопатії як на початку лікування, так і через 6 міс. після нього.

Изучена динамика уровней антител к рецептору ТТГ (Ат рТТГ) у пациентов с дифузным токсическим зобом (ДТЗ) и эндокринной офтальмопатией в процессе терапии тиреостатиками. Для выполнения поставленной цели обследовано 147 пациентов с ДТЗ, среди которых было 112 пациентов без проявлений офтальмопатии и 35 пациентов с ДТЗ и офтальмопатией. Определяли уровни ТТГ, тиреоидных гормонов и АТ рТТГ в процессе тиреостатической терапии. Для иследования АТ рТТГ в сыворотке крови использовали метод иммуноферментного анализа с помощью стандартних наборов фирмы Medizim (Англия). В процессе медикаментозной терапии зафиксировано снижение уровней АТ рТТГ в обеих группах пациентов. При анализе динамики изменений уровней АТ рТТГ в процессе тиреостатической терапии было выявлено, что их уровень у пациентов с ДТЗ и офтальмопатией достоверно превышал показатели группы без офтальмопатии как в начале лечения, так и через 6 мес. после него.

The purpose of the research was to study the dynamics of the levels of antibodies to TSH receptor (AB rTSH) among patients with diffuse toxic goiter (DTG) and endocrine ophthalmopathy during the antithyroid therapy. With this purpose 147 patients withdiffuse toxic goiter were followed up, including 112 ones without manifestations of ophthalmopathy and 35 patients with DTG and ophthalmopathy. The levels of TSH, thyroid hormone and AB rTSH were determined during antithyroid therapy. The method of immunoenzyme analysis was used for testing AB rTSH in the blood serum by means of standard kits from Medizim (England). In the process of pharmacotherapy, a decrease of AB rTSH levels in both groups of patients was reported. An analysis of the dynamics of changes in AB rTSH levels has shown that their levels among patients with DTG and ophthalmopathy significantly exceeded the indices for the group without ophthalmopathy at the beginning of therapy and after 6 months.

Мета дослідження - систематизувати результати ультразвукових досліджень щитоподібної залози (ЩЗ), тонкоголкової аспіраційної пункційної біопсії в комплексі обстежень і зіставити їх з результатами морфологічних досліджень. У Київському центрі ендокринної хірургії, що працює на базі 3-ї клінічної лікарні протягом 2008 - 2013 рр. проведено детальне обстеження 220-ти хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ) з подальшим виконанням оперативного втручання. У 63-х пацієнтів було виявлено вогнищеві утворення на фоні ДТЗ та проведено тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) з цитологічним дослідженням пунктату. Встановлено 3 види ехографічної картини, що вказують на ультразвукові зміни у тканині ЩЗ у процесі медикаментозного лікування. У 28,6 % пацієнтів під час довготривалого медикаментозного лікування було виявлено об'ємні утворення. У 4-х (6,3 %) хворих встановлено гістологічно папілярний рак ЩЗ. Ультразвукове дослідження ЩЗ у поєднанні з ТАПБ і цитологічним дослідженням є високоінформативними методами обстеження хворих на ДТЗ, що надає змогу об'єктивізувати структурний стан органа у процесі перебігу захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.120.26-5

Рубрики:

Зоб

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено аналіз медичної наукової літератури та ретроспективний аналіз медичної документації хворих, які перебували в клініці ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України" з метою дослідження тиреоїдної патології у хворих на акромегалію. За даними міжнародних досліджень, найбільшу частку в структурі тиреоїдної патології хворих на акромегалію становить багатовузловий зоб, а частота випадків раку щитоподібної залози (ЩЗ) перебуває в межах від 3 до 12,5 %. Серед хворих на акромегалію, які лікувались у клініці інституту, патологія ЩЗ спостерігалась у 97,7 % пацієнтів, при цьому частка багатовузлового зоба дорівнювала 51,2 %, автоімунного тиреоїдиту - 13,9 %, раку ЩЗ - 4,6 %. З цього випливає висновок щодо необхідності постійного моніторингу стану ЩЗ у хворих на акромегалію для своєчасної діагностики та лікування, особливо це стосується ризику розвитку раку ЩЗ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.120.2 + Р457.261.202.6

Рубрики:

Хірургічне лікування зоба

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Викладено та прокоментовано основні положення нових рекомендацій щодо обстеження й лікування хворих з аміодарон-асоційованою патологією щитоподібної залози. Їх текст розбитий тематично на підрозділи (клінічні дослідження, діагностика, підходи до корекції). При цьому спочатку йде текст з літературними посиланнями, що підводить до рекомендацій, які викладені за рівнем доказовості.

У 2017 р. були опубліковані настанови Американської тиреоїдної асоціації (АТА) щодо діагностики й лікування захворювань щитоподібної залози під час вагітності й у післяпологовому періоді. Це перший перегляд аналогічних рекомендацій АТА, які вперше були опубліковані в 2011 р. У зв'язку зі швидким збільшенням кількості друкованих праць на цю тему на початку проекту були заплановані перегляди рекомендацій кожні 4 - 5 років. Президентом АТА за згодою правління було створено робочі групи за участю компетентних фахівців у галузі дорослої й дитячої ендокринології, акушерства, перинатології (материнської й фетальної медицини), ендокринної хірургії, йодного споживання й епідеміології. Задля широкої спеціалізації й географічного представництва, а також забезпечення свіжих поглядів близько третини робочої групи замінювалось для кожної версії/етапу настанов згідно з політикою АТА.

В останнє десятиліття точиться активна дискусія щодо ролі нестачі селену в патогенезі тиреопатій, а також доцільності й ефективності використання селеновмісних препаратів у їх лікуванні. На сьогодні в Україні надзвичайно мало даних про наявність/відсутність селенодефіциту в населення загалом і хворих із патологією щитоподібної залози (ЩЗ) зокрема. Тому питання доцільності використання селеновмісних препаратів надзвичайно цікавить як науковців, так і практикуючих лікарів. Мета дослідження - вивчити ставлення лікарів-ендокринологів України до застосування селеновмісних препаратів при лікуванні патології ЩЗ, а також дослідити вміст селену в сироватці крові хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ) під час антитиреоїдної терапії в поєднанні з тривалим використанням селеновмісних препаратів. Матеріали та методи. Проведено онлайн-анкетування 100 лікарів-ендокринологів з різних областей України, у якому ставилось 6 питань: 1. Чи знаєте Ви про роль нестачі селену у розвитку патології ЩЗ? 2. Чи призначаєте Ви препарати селену хворим з патологією ЩЗ? 3. При якій патології ЩЗ Ви зазвичай призначаєте препарати селену? 4. Яким дозам препаратів селену Ви віддаєте перевагу? 5. Яку тривалість лікування селеновмісними препаратами Ви рекомендуєте? 6. Чи контролюєте Ви рівень селену до та після курсу терапії препаратами селену? Також у клініці ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України" протягом 2018 - 2019 рр. тривало дослідження вмісту селену в крові у хворих із тиреопатіями до та після лікування препаратами селену для оцінки їх ефективності й визначення часу, необхідного для ліквідації селенодефіциту. Групу обстежених пацієнтів становили 35 пацієнтів: 34 жінки і 1 чоловік (середній вік 48,2 +- 5,2 року), які хворіли на ДТЗ. За даними анамнезу, тривалість захворювання становила від 6 місяців до 5 років (у середньому 2,8 +- 2,0 року). На момент початку обстеження всі хворі були в стані еутиреозу. Визначення селену проводилось флуориметричним методом на спектрофлуориметрі Hitachi MPF-4 з необхідною чутливістю (приблизно 0,0004 мкг/мл селену) і незначною похибкою вимірювань (2 %). Встановлено, що 98 % лікарів знають про роль дефіциту селену в розвитку патології ЩЗ, але 33 % з них зауважили, що хотіли б мати більше інформації. Інформованість лікарів не впливає на частоту призначень селеновмісних препаратів. Так, завжди при тиреопатіях призначають селеновмісні препарати 47 % опитаних, інколи призначають - 35 %, не призначають ніколи - 18 %. Переважно призначають препарати селену при автоімунному тиреоїдиті (АІТ) з еутиреозом чи субклінічним гіпотиреозом (77 %), при дифузному еутиреоїдному зобі - 10 %, при ДТЗ - 7 %, при тиреоїд-асоційованій офтальмопатії - 5 % і при багатовузловому нетоксичному зобі - 6 % лікарів. З'ясовано, що більшість лікарів (55 %) призначають селеновмісні препарати в дозі від 50 до 100 мкг на добу, 30 % опитаних зазвичай призначають від 100 до 200 мкг на добу і лише 15 % лікарів призначають 200 мкг і більше. Тривалість курсу лікування, якому лікарі віддають перевагу, становить 3 місяці (70 %), на один місяць призначають селеновмісні препарати 12 % опитаних, на 6 місяців - 18 %. Визначено вміст селену в крові хворих до/після курсу лікування завжди тільки 5 % опитаних, інколи - 6 % опитаних, не визначають - 89 %. При дослідженні вмісту селену в сироватці хворих на ДТЗ його рівень в досліджуваній групі становив 17,80 - 2,59 мкг/л; медіана - 13 мкг/л (норма 80 - 100 мкг/л). Усім хворим призначено селеновмісні препарати в добовій дозі 200 мкг, після чого здійснено контрольне дослідження вмісту селену в крові через 3 і 6 місяців безперервного лікування. Через 3 місяці лікування рівень селену вірогідно збільшився до 63,88 +- 6,61 мкг/л (медіана - 58,5 мкг/л). При контролі цього показника через 6 місяців зафіксовано рівень 75,02 +- 9,78 мкг/л (медіана - 78 мкг/л), що вірогідно перевищувало початкові показники. Отже, тримісячний курс споживання селеновмісних препаратів (із добовою дозою 200 мкг) може бути недостатнім для відновлення нормального рівня селену у хворих із ДТЗ і селенодефіцитом, що потребує продовження лікування ще на наступні три місяці з індивідуальним контролем рівня селену чи призначення більших добових доз препарату. Висновки: кількість лікарів-ендокринологів, які знають про роль нестачі селену в розвитку патології ЩЗ, становить 98 %, разом з цим 33 % опитаних бажають мати більше інформації стосовно доцільності призначення й ефективності селеновмісних препаратів. Призначено селеновмісні препарати при захворюваннях ЩЗ 47 % лікарів, з цієї кількості 77 % - тільки при автоімунному тиреоїдиті. При тиреоїд-асоційованій офтальмопатії призначають селеновмісні препарати лише 5 % лікарів. Перевага надається призначенню невеликих доз селеновмісних препаратів (55 %) із тривалістю лікування не більше від трьох місяців (70 % опитаних).

В останнє десятиліття точиться активна дискусія щодо ролі нестачі селену в патогенезі тиреопатій, а також доцільності й ефективності використання селеновмісних препаратів у їх лікуванні. На сьогодні в Україні надзвичайно мало даних про наявність/відсутність селенодефіциту в населення загалом і хворих із патологією щитоподібної залози (ЩЗ) зокрема. Тому питання доцільності використання селеновмісних препаратів надзвичайно цікавить як науковців, так і практикуючих лікарів. Мета дослідження - вивчити ставлення лікарів-ендокринологів України до застосування селеновмісних препаратів при лікуванні патології ЩЗ, а також дослідити вміст селену в сироватці крові хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ) під час антитиреоїдної терапії в поєднанні з тривалим використанням селеновмісних препаратів. Матеріали та методи. Проведено онлайн-анкетування 100 лікарів-ендокринологів з різних областей України, у якому ставилось 6 питань: 1. Чи знаєте Ви про роль нестачі селену у розвитку патології ЩЗ? 2. Чи призначаєте Ви препарати селену хворим з патологією ЩЗ? 3. При якій патології ЩЗ Ви зазвичай призначаєте препарати селену? 4. Яким дозам препаратів селену Ви віддаєте перевагу? 5. Яку тривалість лікування селеновмісними препаратами Ви рекомендуєте? 6. Чи контролюєте Ви рівень селену до та після курсу терапії препаратами селену? Також у клініці ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України" протягом 2018 - 2019 рр. тривало дослідження вмісту селену в крові у хворих із тиреопатіями до та після лікування препаратами селену для оцінки їх ефективності й визначення часу, необхідного для ліквідації селенодефіциту. Групу обстежених пацієнтів становили 35 пацієнтів: 34 жінки і 1 чоловік (середній вік 48,2 +- 5,2 року), які хворіли на ДТЗ. За даними анамнезу, тривалість захворювання становила від 6 місяців до 5 років (у середньому 2,8 +- 2,0 року). На момент початку обстеження всі хворі були в стані еутиреозу. Визначення селену проводилось флуориметричним методом на спектрофлуориметрі Hitachi MPF-4 з необхідною чутливістю (приблизно 0,0004 мкг/мл селену) і незначною похибкою вимірювань (2 %). Встановлено, що 98 % лікарів знають про роль дефіциту селену в розвитку патології ЩЗ, але 33 % з них зауважили, що хотіли б мати більше інформації. Інформованість лікарів не впливає на частоту призначень селеновмісних препаратів. Так, завжди при тиреопатіях призначають селеновмісні препарати 47 % опитаних, інколи призначають - 35 %, не призначають ніколи - 18 %. Переважно призначають препарати селену при автоімунному тиреоїдиті (АІТ) з еутиреозом чи субклінічним гіпотиреозом (77 %), при дифузному еутиреоїдному зобі - 10 %, при ДТЗ - 7 %, при тиреоїд-асоційованій офтальмопатії - 5 % і при багатовузловому нетоксичному зобі - 6 % лікарів. З'ясовано, що більшість лікарів (55 %) призначають селеновмісні препарати в дозі від 50 до 100 мкг на добу, 30 % опитаних зазвичай призначають від 100 до 200 мкг на добу і лише 15 % лікарів призначають 200 мкг і більше. Тривалість курсу лікування, якому лікарі віддають перевагу, становить 3 місяці (70 %), на один місяць призначають селеновмісні препарати 12 % опитаних, на 6 місяців - 18 %. Визначено вміст селену в крові хворих до/після курсу лікування завжди тільки 5 % опитаних, інколи - 6 % опитаних, не визначають - 89 %. При дослідженні вмісту селену в сироватці хворих на ДТЗ його рівень в досліджуваній групі становив 17,80 - 2,59 мкг/л; медіана - 13 мкг/л (норма 80 - 100 мкг/л). Усім хворим призначено селеновмісні препарати в добовій дозі 200 мкг, після чого здійснено контрольне дослідження вмісту селену в крові через 3 і 6 місяців безперервного лікування. Через 3 місяці лікування рівень селену вірогідно збільшився до 63,88 +- 6,61 мкг/л (медіана - 58,5 мкг/л). При контролі цього показника через 6 місяців зафіксовано рівень 75,02 +- 9,78 мкг/л (медіана - 78 мкг/л), що вірогідно перевищувало початкові показники. Отже, тримісячний курс споживання селеновмісних препаратів (із добовою дозою 200 мкг) може бути недостатнім для відновлення нормального рівня селену у хворих із ДТЗ і селенодефіцитом, що потребує продовження лікування ще на наступні три місяці з індивідуальним контролем рівня селену чи призначення більших добових доз препарату. Висновки: кількість лікарів-ендокринологів, які знають про роль нестачі селену в розвитку патології ЩЗ, становить 98 %, разом з цим 33 % опитаних бажають мати більше інформації стосовно доцільності призначення й ефективності селеновмісних препаратів. Призначено селеновмісні препарати при захворюваннях ЩЗ 47 % лікарів, з цієї кількості 77 % - тільки при автоімунному тиреоїдиті. При тиреоїд-асоційованій офтальмопатії призначають селеновмісні препарати лише 5 % лікарів. Перевага надається призначенню невеликих доз селеновмісних препаратів (55 %) із тривалістю лікування не більше від трьох місяців (70 % опитаних).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.120.26 + Р569.452

Рубрики:

Зоб	Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених ролі селену в патогенезі автоімунних захворювань щитоподібної залози (ЩЗ), це питання залишається актуальним і сьогодні. Так, опитування ендокринологів України у 2019 р. показало, що третина лікарів хотіли б мати більше інформації стосовно цієї проблеми. Вплив дефіциту селену на перебіг автоімунної офтальмопатії (АО) при хворобі Грейвса (ХГ) останнім часом також привертає увагу дослідників і практикуючих лікарів. Існують повідомлення про негативний кореляційний зв'язок між рівнями селену й концентрацією антитіл до рецептора тиреотропного гормону гіпофіза (АТ-рТТГ) і більш швидке відновлення стану еутиреозу при поєднанні антитиреоїдної терапії з препаратами селену. У той же час інші дослідження не підтверджують наявність такого зв'язку і вказують на відсутність зниження антитиреоїдних антитіл на тлі лікування селеновмісними препаратами. Такі протиріччя стали підставою для проведення дослідження. Мета дослідження - вивчити вміст селену, АТ-рТТГ і їх кореляційні зв'язки в пацієнтів із ХГ, ускладненою автоімунною офтальмопатією. У дослідження включено 124 пацієнти із ХГ і АО (110 жінок і 14 чоловіків), середній вік яких становив 48,62 +- 10,26 року, а тривалість хвороби - 3,1 +- 2,2 року. Усі пацієнти були розподілені на дві групи: перша група - 47 пацієнтів із ХГ без АО; друга група - 77 пацієнтів із ХГ і АО. Контрольну групу становили 30 здорових жінок віком від 28 до 56 років (середній вік 45,90 +- 3,42 року). У всіх хворих було досліджено вміст селену, ТТГ, АТ-рТТГ. Висновки: селенодефіцит різного ступеня спостерігається в 72,58 % обстежених пацієнтів із ХГ. Помірний селенодефіцит встановлено в 14,89 % пацієнтів без АО і 15,58 % пацієнтів з АО. Виражений селенодефіцит діагностовано в 61,70 % хворих без АО і 54,55 % хворих з АО. Не виявлено різниці в рівнях селену між групами залежно від наявності офтальмопатії, а також не встановлено кореляційних зв'язків між рівнем селену в крові й рівнями ТТГ і АТ-рТТГ. Нормальний рівень селену виявлено у 23,40 % хворих без АО і 29,87 % хворих з АО. З огляду на ці результати не слід призначати селеновмісні препарати без індивідуального контролю рівня селену в крові.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.12 + Р415.202.83 + Р41,23

Рубрики:

Хвороби щитовидної залози

Авітаміноз "Д"

Внутрішні хвороби

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Захворювання ендокринних залоз у переважній більшості випадків мають хронічний перебіг, асоціюються з ранньою інвалідністю та зниженням якості життя пацієнта. Рання діагностика, профілактика й адекватне лікування дозволяє в багатьох випадках запобігти розвитку небажаних серйозних наслідків для здоров’я пацієнта. Викладено сучасні відомості про етіологію, патогенез, клінічні особливості, діагностику, диференціальну діагностику та лікування захворювань залоз внутрішньої секреції. Зроблено акцент на особливостях клінічного перебігу та лікування ендокринної патології у віковому аспекті. Наведено актуальні рекомендації українських і міжнародних настанов і протоколів з діагностики та лікування ендокринних захворювань у різні вікові періоди. Насамперед це стосується цукрового діабету, захворювань щитоподібної залози, ожиріння. Висвітлено особливості діагностики та лікування орфанних ендокринних захворювань (гіперпаратиреоз, нецукровий діабет, порушення статевого диференціювання тощо).

Роботу присвячено вивченню особливостей клінічного перебігу, морфофункціонального стану ЩЗ, імунних і метаболічних показників за ХГ для вдосконалення алгоритмів її діагностики та лікування. Вивчено частоту та характер вузлових утворень за ХГ і з'ясовано, що рак ЩЗ виявляється в 10,52 % випадків, у його структурі папілярна карцинома становить 92,82 %, фолікулярна - 4,61 %, медулярна - 2,56 %. Встановлено, що наявність ХГ ускладнює передопераційну діагностику карцином ЩЗ. На підставі отриманих даних створено алгоритм передопераційної діагностики вузлових утворень ЩЗ на тлі ХГ. Дослідження ВПТК за ХГ довело, що вони є мікропухлинами у 34 % випадків і в 66 % випадків - справжніми окультними, які слід відносити до мінімально інвазійних, оскільки вони не призводять до жодних ускладнень у післяопераційний період після ТЕ. Отримано нові наукові дані щодо патогенетичної ролі AT рТТГ у розвитку та прогресуванні ХГ. З'ясовано, що рівень AT рТТГ є надійним прогностичним маркером, який може використовуватись у прогнозуванні рецидиву та ремісії ХГ як у процесі тривалої медикаментозної терапії, так і після хірургічного лікування. Досліджено цитокінові ланки імунорегуляції ХГ і ТАО, що дозволило встановити специфічність IЛ-1β як маркера активності запального автоімунного процесу в орбітах у пацієнтів із ХГ. Вивчено та науково обґрунтовано необхідність визначення рівня Se в хворих на ХГ, оскільки селенодефіцит різного ступеня зафіксовано в 72,58 % випадків серед них і доведено, що за наявності селенодефіциту вживання селеновмісних препаратів має бути тривалим - щонайменше 6 місяців. Визначено роль вітаміну D у патогенезі ХГ і виявлено вірогідний негативний кореляційний зв'язок показника AT рТТГ із рівнем 25(OH)D у хворих з ТАО, що дозволяє вважати дефіцит вітаміну D додатковим вагомим чинником у розвитку ТАО на тлі ХГ. Виконано порівняння ефективності методів діагностики та лікування ТАО за ХГ. З'ясовано, що МРТ орбіт є пріоритетним методом визначення стану орбітальних м'язів, особливо в активній стадії ТАО. Розроблено та впроваджено в практику нові науково обґрунтовані діагностично-лікувальні алгоритми персоналізованого лікування ХГ та ТАО, які враховують клінічний перебіг захворювання, рівні AT рТТГ, вміст Se та вітаміну D.