Викладено основи теорії держави та права, розкрито поняття, функції, механізм та апарат держави, наведено класифікацію держав за їх формою (формою державного правління, формою державного устрою, державним режимом). Подано трактування понять "система законодавства", "система права", "правовідносини", "правопорушення", "юридична відповідальність". Значну увагу приділено характеристиці окремих галузей права - конституційного, цивільного, сімейного, трудового та права соціального забезпечення, адміністративного та кримінального права України, розкрито їх основні поняття, подано стислу інформацію щодо відповідних кодексів України. Висвітлено структуру, функції та основні засади діяльності судових і правовохоронних органів нашої держави.

Зроблено огляд законодавчої та нормативної бази щодо проблеми ресоціалізації неповнолітніх правопорушників і розкрито визначення поняття "ресоціалізація".

Досліджено юридичні підстави діяльності українських громадських організацій Волині міжвоєнного періоду. Проаналізовано характерні особливості українських громадських організацій, зокрема регіональних підрозділів "Просвіти", "Рідної школи", Товариства ім. Лесі Українки. Досліджено основні статутні засади їх діяльності.

Досліджено правові класифікаційні характеристики основних груп українських громадських культурно-освітніх організацій, зокрема "Просвіти", "Рідної школи" та "Товариства імені Лесі Українки", діяльність яких регулювалася спеціальними законодавчими актами; установлено певні спільні риси й відмінності у виробленні ідейних засад їх функціонування; проаналізовано організаційну структуру та ідеологічне становлення товариств. Обгрунтовано висновок про те, що головні освітні товариства Волині протягом 20 - 30-х років ХХ ст. перетворилися на масові загальнокрайові об'єднання з розгалуженою організаційною структурою. Основою їх поступу стали засади демократизму та орієнтації на традиції, цінності й інтереси українського народу.

Проаналізовано праці польських, українських та російських істориків держави і права, а також нормативно-правову базу - Конституції Польської Республіки 1921 та 1935 рр., закони і розпорядження, які стосувалися історії становлення та розвитку державно-правових інститутів у 1918 - 1939 рр. В умовах нинішньої реформи політичної системи і формування правової держави в Україні слід використати історичний досвід Польщі в розбудові держави, щоб не допустити помилок, які призвели до встановлення авторитарної системи в Польщі наприкінці 1920-х - всередині 1930-х рр.

Проаналізовано джерельну базу, яка дозволяє вивчити діяльність національно-культурних товариств Волині в першій третині ХХ ст., та з'ясовано, що означена проблема цікавила й українських, і польських науковців. Історичний шлях Західної України у складі Польської держави протягом 20 - 30-х років XX ст. був своєрідним, важким і суперечливим. Українське населення краю зазнавало національного та соціального гноблення з боку властей, насамперед це стосувалося сфери освіти та культури. Вивченням історії освіти та культури в Західній Україні, зокрема й на Волині, займалися педагоги, публіцисти, громадські діячі. Але йдо сьогодні відсутні комплексні дослідження, присвячені діяльності українських культурно-освітніх товариств на Волині в першій третині ХХ ст.

Проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні чинники соціальної та етнонаціональної структури населення Волинського воєводства у 20 - 30-х роках ХХ ст., підкреслено, що серед представників 34 національностей, які проживають на території воєводства, переважали українці та православні віряни, наголошено, що в міжвоєнне двадцятиріччя чітко окресленою соціальною групою стає волинська інтелігенція, зокрема педагогічні кадри з притаманними їм характерними рисами, психологією, поведінкою.

Досліджено історико-правовий аспект формування моделей та шляхів громадсько-політичної активності української інтелігенції Волині у 20 - 30-х роках ХХ ст. Проведено аналіз факторів, які визначено провідну роль національної інтелігенції краю у процесі державотворення, творення політичних партій та громадських організацій. У міжвоєнний період українська інтелігенція Волині використовувала всі можливі політичні засоби боротьби за своє визволення - від парламентських - до збройних. Опозиція польським урядовим асиміляційним намірам склала головний компонент політичного кредо волинської інтелігенції.

Розглянуто сутність юридичних термінів, які широко застосовуються вітчизняним законодавцем: "захист" та "охорона". На основі етимологічного та термінологічного аналізу та дослідження поглядів на поняття та терміни науковців з різних галузей права зроблено висновок щодо їх нетотожності. "Охорона" і "захист" відрізняються за часовими межами застосування. Охорона діє постійно, як превенція у тому числі, а захист - в результаті порушення прав та обов'язків. Розрізняються вони і за інструментарієм, що застосовується. Охорона характеризується більш широким переліком заходів - ідеологічних, економічних, правових тощо, у той час як захист - це використання суто правових методів.

Визначено місце права на приватність в системі поколінь загальнолюдських прав. Через з'ясування природи приватності, виокремлення окремих проблем забезпечення цього права, автори приходять до висновку, що дане право, хоча і сформоване, проте до цих пір не оформлене як фундаментальне право. Зроблено висновок, що право на приватність є фундаментальним правом людини, правом третього покоління (покоління глобальних прав людини і громадянина), що пов'язане як з інформаційною складовою, так і з такими правами, як право на недоторканість, на свободу думки і слова та на гідність. Проаналізовано проблеми права на приватність у сучасному інформаційному суспільстві. Відзначено відставання юридичної практики і теорії у цій сфері, запропоновано деякі шляхи вирішення проблем.

Проаналізовано закони Другої Речі Посполитої, які мали забезпечувати національним меншинам повний і вільний розвиток їх національних особливостей шляхом автономних об'єднань меншин за публічно-правовим характером. Досліджено, що на практиці жодна з норм польського законодавства, яка стосувалася національних меншин, не виконувалася. Законами тільки регламентувалася робота національно-культурних товариств, їх національний склад, географія поширення. Значну увагу центральної влади також приділено національно-культурній сфері, зокрема шкільництву.

Визначено місця соціальних прав у процесі еволюціонування українського конституціоналізму. Акцентовано увагу, що Конституцією України наша держава проголошена серед іншого соціальною державою, основним завданням якої є досягнення суспільного прогресу, що заснований на принципах соціальної рівності, загальної солідарності і взаємної відповідальності, а також покращання рівня життя населення. У зв'язку із цим, проаналізовано поняття конституціоналізму та соціальних прав, рівень їх дотримання і забезпечення.

Визначено місця соціальних прав у процесі еволюціонування українського конституціоналізму. Акцентовано увагу, що Конституцією України наша держава проголошена серед іншого соціальною державою, основним завданням якої є досягнення суспільного прогресу, що заснований на принципах соціальної рівності, загальної солідарності і взаємної відповідальності, а також покращання рівня життя населення. У зв'язку із цим, проаналізовано поняття конституціоналізму та соціальних прав, рівень їх дотримання і забезпечення.

Досліджено історико-правову думку про гарантії прав і свобод людини та громадянина. Досліджено становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в України. Встановлено, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов'язки по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Так, у ст. 3 Конституції України визначено головний зміст та спрямованість діяльності держави - права і свободи людини та їх гарантії. Історико-правові ідеї, висунуті видатними вченими, стали витоками і основою всіх суспільно-правових відносин, закріплення обов'язку держави захищати права і свободи людини, створили необхідні передумови для формування в суспільстві вимог гарантованості прав і свобод та поступового їх доповнення новими принципами та інститутами гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Розглянута подвійна проблема, що виникла у зв'язку з широким застосуванням Інтернету, в якому, з одного боку, реалізуються права і свободи людини, надається можливість втілити низку "супутніх" прав (права на свободу думок, на освіту, на інформацію тощо), а, з іншого, спричиняється їх порушення. Проаналізовано міжнародну правову базу захисту і забезпечення прав і свобод людини в Інтернеті, права на приватність, порушення якого може призводити до кібербулінгу, що набув офіційного статусу в Європі.

У політико-правовому контексті проаналізовано особливості створення та діяльності Українських культурно-освітніх організацій, що діяли у міжвоєнний період ХХ ст. на Волині, охарактеризовано суспільно-політичні умови їх культурологічної праці, визначено коло найактивніших учасників організацій, розкрито вплив на суспільно-культурні процеси у краї. З'ясовано історико-правовий аспект формування та діяльності культурно-освітніх організацій. На підставі вивчення архівних документів у статті досліджено: форми та методи діяльності культурно-освітніх товариств; національну політику польського уряду щодо Волині, зокрема в галузі освіти та культури; становлення, програмні засади та структуру культурно-освітніх організацій і товариств. Автор вважає, що упродовж міжвоєнного періоду ХХ ст. високого рівня досягла масово-просвітницька діяльність українських громадських об'єднань. За суспільною вагою і результативністю провідне роль належить "Просвіті". Встановлено, що саме завдяки цій організації уже до середини 1920-х рр. було сформовано систему культурно-освітніх заходів, які сприяли громадянському, національно-патріотичному, естетичному вихованню українського населення Волині. Окреслено хронологічні рамки дослідження - 1921 - 1939 рр., міжвоєнний період, коли Західна Україна входила до складу Польської держави, і коли тут, з одного боку, започатковувалася політика національної дискримінації українців і їх ополчення, а з іншого - посилювався український національно-визвольний рух, зростала роль культурно-освітніх організацій і товариств у збереженні та розвитку національної самосвідомості та культури волинян у політико-правовому контексті.

Відповідає чинній програмі як з вибіркового, так і з нормативного ОК “Основи правознавства”, яку включено до навчального плану освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів усіх неюридичних спеціальностей. У доступній, стислій формі викладено опорні конспекти з теорії держави і права та основних галузей права України. Контроль для ефективної перевірки рівня засвоєних знань із використанням представлених тестових завдань організовується на платформі moodle. Складний і динамічний процес формування незалежної Української держави поставив перед усією системою освіти та виховання складні й водночас надзвичайно важливі завдання. Конституція України в ст.1 проголосила Україну правовою, демократичною, соціальною державою. Принципами існування такої держави є, зокрема, верховенство права, рівність громадян перед законом, взаємна відповідальність громадянина та держави. Наявність високої правової культури та правосвідомості громадян можливе лише за умови їх достатньої правової обізнаності. Створення могутньої держави, її успішний розвиток неможливі без активної та свідомої участі в громадському, політичному житті більшості її громадян. Організація навчального процесу з ОК "Основи права" здійснюється відповідно до програми курсу та положень Болонської декларації за модульним принципом і рейтинговою системою оцінювання знань та умінь здобувчів освіти, що дає змогу підвищити якість навчання. Мета навчального освітнього компонента "Основи правознавства" - засвоєння здобувачами освіти основних теоретичних та історико-правових положень і понять національного права України; розуміння ними змісту Конституції та чинного галузевого законодавства нашої країни; закономірностей побудови правової держави; формування в них високого рівня правової свідомості та правової культури, навиків тлумачення та належної реалізації нормативно-правових актів у практичній діяльності та повсякденному житті; розуміння юридичних фактів та вільного орієнтування в сучасному правовому полі. Завдання освітнього компонента - надання здобувачам освіти системних знань із базових юридичних наук, виховання в них шанобливого ставлення до Конституції та законодавства України. Адже засвоєння специфічної фахової термінології, певного мінімуму правових знань з основ конституційного, цивільного, сімейного, кримінального, трудового права та права соціального забезпечення України - неодмінна передумова майбутньої ефективної діяльності фахівця. Перевірка знань має теоретико-практичний характер і містить матеріали за такими розділами: основи теорії держави і права; основи галузі права України; тестові завдання для підсумкового контролю.

Проведено огляд історіографії правового підгрунтя діяльності культурно-освітніх організацій Волині у період 1921 - 1939 рр. Західноукраїнські землі, а саме Волинь та Східна Галичина, у міжвоєнний період були включені до складу Польщі. Історіографія правового підгрунтя діяльності національно-культурних організацій Волині 1921 - 1939 дає можливість показати їх вагому роль у формуванні світогляду та самоідентифікації українців регіону. Насамперед - це "Просвіта", дослідженням активності якої займаються зарубіжні та вітчизняні науковці. Серед перших дослідників діяльності "Просвіти" був С. Перський, який вважав її головною чеснотою - аполітичність. Один із керманичів просвітянського руху В. Дорошенко визначає основні напрямки та цілі діяльності товариства. Він вважає, що саме "Просвіта" сприяє національному усвідомленню українцями реалізації ідеї власного державотворення. Аналізуючи наукові доробки періоду незалежності, автори прийшли до висновку, що саме у цей період почалося глибоке дослідження внеску "Просвіти" у формування національної самоідентифікації західних українців. Еволюціонізм просвітянського руху (Б. Савчук, Л. Євселевський, Ж. Ковб) та його різнотиповість, що проявляється у формуванні своєрідних "дочірніх" організацій та товариств ("Рідна школа", "Рідна хата", "Основа", "Світло", "Юнацтво"). Просвітянські відділи завжди у своїй діяльності "скооперовувалися" із Союзом українок, педагогічними, театрально-мистецькими товариствами. Значна роль у просвітянському русі відводилася роботі із молоддю, яка у той період гартувалася для свідомої боротьби за національну державність (праці Б. Савчука, Г. Бухала, В. Боровського, В. Максимова). Зроблено висновок, що дослідження даної проблеми дає можливість формувати основні ідейно-правові засади діяльності сучасний національно-культурних організацій та товариств в умовах війни сучасної московії проти України.