Дисертацію присвячено питанням виділення форм абрикоси з генофонду Інституту садівництва УААН для створення маточно-насіннєвих насаджень із різнобічним використанням виробленої в них продукції (насіннєвий матеріал, м'якоть плодів, ядро кісточок). Визначено відмінності між формами за силою росту, зимостійкістю, стійкістю до моніліального опіку маточних дерев, смаковими властивостями плодів, посівними якостями насіння, морфологічно-біохімічними показниками ядра насіння. За комплексом показників виділено форму Березняківська, що характеризується цінними господарсько-біологічними ознаками маточних дерев, високими розсадницькими якостями насіння, сировинними властивостями ядра. Як високопродуктивні можуть бути використані для створення маточно-насіннєвих насаджень також форми 12180, 9931, 7491. Встановлено вплив форм на початок і одночасність проростання насіння під час стратифікації, вегетативний ріст та накопичення біомаси сіянців. Доведено: форми з меншою тривалістю стратифікаційного періоду насіння відзначаються вищою інтенсивністю росту та кращим розвитком сіянців; тенденцію щодо прямої залежності продуктивності сіянців від вмісту вуглецю та хлорофілу в їх листі. Для підвищення ефективності маточно-насіннєвих насаджень запропоновано (як додатковий) сировинний напрямок використання насіннєвого матеріалу та залучення для реалізації переробним підприємствам м'якоті плодів відібраних форм. З метою підвищення якості ядра рекомендовано дозрівання плодів, зібраних у період технічної стиглості.

Наведено розробку історичної моделі розвитку російської педагогіки. Виділено найістотніші досягнення історико-педагогічних досліджень (переосмислення сучасних підходів історіософії та методології педагогіки; розширення та збагачення філософсько-світоглядної бази; повернення у спадщини заборонених раніше оригінальних педагогічних мислителів). Зазначено три архетипи в історії російської педагогіки: слов'янський, православний та західної цивілізації. Визначено три етапи повернення з еміграції педагогічних напрямів: 1950 - 1970 рр. - розроблялися індивідуально-гуманістичні, культурологічні та когнітивні проблеми; друга половина 1980-х рр. - відродження педагогічної антропології, з початку 1990-х рр. - повернення православної педагогіки та антропософсько-педагогічного напряму. Зафіксовано, починаючи з 1920-х рр., чотири парадигмальні зсуви, протягом яких змінювали моделі "школи навчання" та "трудової школи".

Розкрито ідеї та погляди О.І. Герцена у сфері виховання та освіти, його педагогічний світогляд у цілому. Визначено періоди творчості у розвитку педагогічного світогляду Олександра Герцена. Зазначено, що педагогічний світогляд письменника є сучасним,оскільки за своєю цінністю, аксіологічною основою відповідає як сьогоднішнім реаліям Росії, так і перспективам розвитку вітчизняної освіти. Проаналізовано роль Герцена в розвитку вітчизняної освіти, а саме - її формуванні, визначенні кола завдань і проблем, що мали потім послідовно реалізовуватись впродовж другої половини 1850-х рр. – на початку ХХ ст.