Розглянуто богословські та проповідницькі твори І. Галятовського - видатного представника Чернігівського філософсько-літературного кола другої половини XVII - початку XVIII ст. Показано, що стрижневою проблемою християнської антропологічної спадщини І. Галятовського є вчення про православну людину як шукача правди та про ідеал правдивого життя за законами християнської моралі задля служіння православному народові та Батьківщині.

Рассмотрены богословские и проповеднические произведения И. Галятовского - выдающегося представителя Черниговского философско-литературного круга второй половины XVII - начала XVIII вв. Показано, что стержневой проблемой христианского антропологического наследия И. Галятовского является учение о православном человеке как искателе правды и об идеале правдивой жизни по законом христианской морали во имя служения "православному народу и Родине".

Дисертація є філософським дослідженням релігійної мови православ'я України, проведеним в контексті філософсько-лінгвістичної концепції О.О.Потебні. Виявлено методологічне значення потебнянської наукової спадщини для вивчення мови релігії. Запропоноване О.О.Потебнею виокремлення всередині національної мови загальнолюдських логічних форм і національних граматичних форм вираження, застосоване до аналізу релігійної мови. В останній на національних територіях виділяється незмінне загальноконфесійне сакральне змістовне ядро й змінювані під впливом національної специфіки конфесійної практики форми текстового й обрядового вираження цього змісту. Релігійна мова досліджується в системі релігійної комунікації на внутрімовному й екстралінгвістичному рівнях. Аналізуються процеси становлення, сакралізації й кодифікації церковнослов'янської мови на теренах України. Виявлена визначальна роль екстралінгвістичних факторів в цих процесах. Визначені причини сучасної кризи богослужбової мови в православ'ї України, можливі шляхи її подолання.

Досліджено природу і функції християнської наративної традиції як феномену універсуму християнської культури. Визначено лінгвістичне релігієзнавство як нову галузь релігієзнавчого знання з певним предметним полем та понятійно-категоріальним апаратом. Подано християнську наративну традицію як ієрархізовану систему текстів, виокремлено її ядерні структури - корпус незмінних сакральних канонічних текстів (Святе Письмо та Священний Переказ) та периферійні (маргінальні) структури (християнська література і фольклор). Доведено зниження рівня сакралізації християнських текстів від центру до периферії наративної системи та центроскерований рух релігійних смислів з периферії до центру системи, що супроводжує сакралізацію та канонізацію текстів і забезпечує відкритість християнської наративної системи, її здатність адаптуватися до "викликів часу".

Досліджено притчу як об'єкт дискурс-аналізу в контексті лінгвістичного релігієзнавства у порівнянні з наратологічними методами дослідження притчі як літературного жанру. З'ясовано, що останнім часом притча стає об'єктом філософських ікультурологічних досліджень, розглядається не як літературознавча категорія, а як явище семіотики й феномен культури.

Исследована притча как объект дискурс-анализа в контексте лингвистического религиоведения в сравнении с наратологичнимы методами исследования притчи как литературного жанра. Установлено, что в последнее время притча становится объектом философских и культурологических исследований, рассматривается не как литературоведческая категория, а как явление семиотики и феномен культуры.

The article examines the parable as an object of the discourse analysis in the context of the linguistic religious studies in comparison with the narratological research methods of the parable as a literary genre. The author states that the parable has recently become the object of philosophical and cultural studies and is regarded not as a literary category but as a phenomenon of semiotics and culture.