Світові дані свідчать, що ймовірність виникнення передлежання плаценти (ПЛП) становить від 2 до 6 разів частіше після застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), але досі залишається невідомим, які фактори зумовлюють цей підвищений ризик. Мета дослідження - проведення ретроспективного аналізу історій пологів, які були ускладнені ПЛП, і визначити частоту цієї патології в популяції за самостійного запліднення та за допомогою ДРТ після попередньої підготовки. Статистично ретроспективно опрацьовано 20 919 історій пологів у чотирьох пологових будинках (N 1, 2, 5, 7) м. Київ за 2015 р., із них у 391 випадку вагітність настала за допомогою ДРТ. Проведений ретроспективний аналіз історій пологів виявив 86 ПЛП, що становить 0,38 % від усіх пологів. Серед 391 випадку вагітностей, які настали у разі застосування ДРТ, зафіксовано 8 випадків ПЛП, що відповідає 2,04 %, що у 5 разів більше, ніж за природних вагітностей. У жінок, яким застосовано ДРТ, внутрішньоматкову патологію виявляли у 63 % випадків, що у 2,5 разу більше, ніж у популяції. аключення. Зроблено висновки, що впровадження ДРТ збільшує кількість вагітних із ПЛП у 5 разів у порівнянні з природними вагітностями. Проведення прегравідарної підготовки з оперативним лікуванням за наявності внутрішньоматкової патології зменшує кількість вагітностей, ускладнених ПЛП. Остаточний механізм виникнення ПЛП, зважаючи на одержані дані, визначити не вдалося.

Мета роботи - узагальнити літературні дані за останні 30 років про сучасне уявлення щодо імунологічних аспектів у формуванні та функціонуванні системи мати - плацента - плід; приділити особливу увагу формуванню імунної системи плода (імункулус) залежно від материнського імунного навантаження. Наведено результати обстеження 19 породіль і кордової крові їх новонароджених дітей залежно від терміну вагітності. У крові визначено рівні антитіл класів IgG та IgM. В ролі антигену використано HSP60 людини. Результати свідчать про формування імунного статусу плода при вагітності за рахунок материнських антигенів, включаючи IgG. Під їх впливом плід формує аутоантитіла класу IgM для швидкої презентації та розпізнавання антигенів зовнішнього середовища. Висловлено припущення про можливий механізм виникнення передчасних пологів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.203.2-5

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описано випадок синдрому Гієна - Барре під час III триместра вагітності. Клінічна картина захворювання прогресувала надзвичайно швидко, і стан вагітної був визначений як тяжкий. Після розродження стан жінки не покращився, було вирішено провести лікування внутрішньовенними імуноглобулінами (ВВІГ). Після проведення лікування стан нейровегетативної системи у породіллі ступінчасто покращувався. На 49-у добу після госпіталізації у стаціонар і проходження курсу лікування ВВІГ жінку виписали під нагляд невролога та гінеколога за місцем проживання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.203.2 + Р716.216.411.023.1

Шифр НБУВ: Ж16694 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати дослідження з визначення експресії естрогенових (ЕР) і прогестеронових (ПР) рецепторів у залозистих поліпах ендометрія (ЗПЕ) у жінок у період постменопаузи. Мета дослідження - визначення рівня експресії ЕР і ПР у ЗПЕ у жінок у період постменопаузи, а також рівня відповідних гормонів у крові. Проведено проспективний аналіз 39 випадків ЗПЕ і фрагментів здорового ендометрія у жінок у постменопаузальний період віком від 45 до 65 років. У жінок визначали рівень прогестерону та естрадіолу у сироватці крові, методом імуногістохімії експресію ЕР і ПР у стромі, залозах поліпів ендометрія та незміненому ендометрії. Отримані дані свідчать про те, що у залозах поліпів виявлено більш виражену експресію ЕР і ПР, ніж у залозах незміненого ендометрія. Експресія ЕР була вищою у стромі поліпів у порівнянні зі стромою ендометрія. Отримані результати свідчать, що дослідження експресії стероїдних рецепторів можуть бути критерієм для визначення злоякісного потенціалу поліпів у жінок у постменопаузальний період.

Натуральні ауто-IgM синтезуються у B1-клітинах (CD5+ миші; CD20+CD27+CD43+CD70 - у людей) та відіграють значну роль у захисті організму від вторгнення антигенів різного генезу, підтримують імунохімічний гомеостаз організму, регулюючи кліренс апоптичних клітин, виконують протизапальну функцію, регулюють аутореактивні антитіла та видаляють протеїни з незавершеним або дефектним фолдингом. Ці спостереження стали поштовхом для пошуку шляхів терапевтичного застосування натуральних ауто-IgM, збільшення їх кількості in vivo, а також застосування моноклональних і поліклональних препаратів IgM.

Наведено дані аналізу літератури з перинатальних і материнських аспектів щодо домашніх пологів і пологів у пологових будинках. Для більшості жінок у розвинених країнах вибір пологового будинку місцем народження дитини є культурною нормою. Проте народжувати у пологовому будинку - відносно недавнє явище. У багатьох країнах місце народження дитини змінилося протягом XX ст. Наприклад, у Великій Британії 80 % жінок народжували вдома у 1920-х роках, а у 2011 р. - лише 2,3 %. У Сполучених Штатах Америки також спостерігалося подібне явище: у 1938 р. 50 % пологів відбувалися вдома, а у 1955 р. - лише 1 %. У розвинених країнах, таких, як Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Італія, Ізраїль, Канада, Нова Зеландія, Австралія, та в наших географічних сусідів - Латвії, Угорщині та Польщі вже давно працює триступенева система надання родопомочі. Ця система включає: пологовий будинок - для жінок із групи високого та середнього ризику; пологові центри на території лікарень або неподалік - у них пологи приймають виключно акушерки, і в разі необхідності жінку та дитину швидко доправлять до лікарні, де нададуть невідкладну допомогу протягом лічених хвилин; домашні пологи - для жінок із групи низького ризику - в супроводі досвідчених сертифікованих акушерок. Створення нової акушерської ланки в Україні пологового центру - є перспективним напрямком розвитку всього акушерства. На базі Київського пологового будинку N 5 створено окремий пологовий центр, який є автономним відділенням пологового будинку. У відділенні працює окремий медичний персонал і пологові кімнати оздоблені максимально наближено до домашніх умов. Надання невідкладної медичної допомоги матері та дитині займає декілька хвилин.

Цель работы - представить данные о гестационном сахарном диабете, его причинах, клинико-лабораторных проявлениях и редких особенностях течения. Описан клинический случай диагностики псевдоперитонита на фоне кетоацидоза у беременной с симптомами, имитирующими острый аппендицит. Своевременная правильная диагностика дала возможность избежать операции у пациентки на 34 неделе беременности. Представлены основы дифференциальной диагностики острого абдоминального синдрома у женщин во время беременности. Описанный клинический случай представляет интерес в связи с недостаточностью данных научной литературы об этой патологии у беременных, а также в связи с ее редкостью в общей популяции. Выводы: тщательное динамическое наблюдение за беременной и правильная интерпретация лабораторных данных позволяют своевременно установить диагноз кетоацидоза с абдоминальным болевым синдромом и избежать нежелательного оперативного вмешательства во время беременности.

Безпліддя є вагомою демографічною та соціально-економічною проблемою в сучасному світі, для вирішення якої застосовуються допоміжні репродуктивні технології. Враховуючи зниження репродуктивного потенціалу населення, актуальність проблеми безпліддя надалі зростає, що обумовлює пошук нових методів підвищення успішності допоміжних репродуктивних технологій. Мета роботи - проаналізувати фактори впливу, зокрема антропометричні, та дані акушерсько-гінекологічного анамнезу на ризик невдалої імплантації в жінок із безпліддям, яким проведено запліднення in vitro. Обстежено 106 жінок зі встановленим діагнозом безпліддя, які отримували лікування з застосуванням додаткових репродуктивних технологій у період з вересня 2019 р. по лютий 2021 р. Контрольну (1-шу) групу становили жінки, які отримували лікування безпліддя за стандартною схемою: контрольована оваріальна стимуляція, забір гамет, інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда та ембріотрансфер. До основної (2-ї) групи ввійшли пацієнтки, які до стандартної схеми лікування додатково отримували антиагреганти, антикоагулянти та внутрішньовенні імуноглобуліни класу G. У дослідженні не виявлено відмінностей у двох досліджуваних групах за показниками віку, зросту, ваги, індексу маси тіла, менархе, тривалості менструації, коїтусу (p >> 0,05). Після лікування не досягнуто результату у 29 (53,7 %) жінок 1-ї групи та у 21 (40,4 %) пацієнтки 2-ї групи. Під час аналізу виявлено наступні фактори. Зв'язок (p = 0,028) ризику невдалої імплантації з віком пацієнтки. Зі збільшенням віку ризик зростав, ВШ = 1,11 (95 % ДІ 1,01 - 1,21) на кожний рік, зі збільшенням зросту пацієнтки ризик знижувався (p = 0,006), ВШ = 0,85 (95 % ДІ 0,76 - 0,96) на кожний сантиметр, зі збільшенням кількості статевих актів на тиждень ризик зростав (p = 0,012), ВШ = 1,71 (95 % ДІ 1,12 - 2,60) на кожну одиницю. Успішність імплантації в разі застосування аспірину, низькомолекулярних гепаринів, внутрішньовенних імуноглобулінів у комплексній терапії є вищою у порівнянні зі стандартним лікуванням безпліддя (p = 0,049), ВШ = 0,37 (95 % ДІ 0,14 - 0,99). У дослідженні виявлено вплив віку, зросту жінки та кількості статевих актів на імплантацію. Встановлено, що застосування аспірину, низькомолекулярних гепаринів, внутрішньовенних імуноглобулінів класу G як доповнення до стандартної схеми лікування безпліддя шляхом запліднення in vitro в дослідженні позитивно впливає на результативність імплантації. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду жінок. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Автоімунні захворювання часто маніфестують саме під час вагітності, деякі вважаються надзвичайно небезпечними, до цієї групи на лежить пемфігус. Перебіг захворювання характеризується виникненням поліморфного висипання на шкірі і слизових оболонках. Клінічна картина пемфігусу надзвичайно варіабельна та може призводити до діагностичних помилок. Зазначена патологія вперше описана у 1827 р. німецьким вченим Карлом Марциусом, але дотепер недостатньо вивчена, у зв'язку з чим виникають труднощі під час диференціальної діагностики та лікування захворювання. Гестаційний пемфігоїд зустрічається досить рідко і може призводити до тяжких й необоротних наслідків, адже в жінок з обтяженим імунологічним анамнезом перебіг пемфігусу може ускладнюватися, причиною чому слугує гіперактивація імунної системи. Станом на сьогодні вагітність не вважається фактором, що може обтяжувати перебіг пемфігусу, оскільки під час вагітності захворювання може загостритися, увійти в стійку ремісію або ж залишитися без змін із рівною ймовірністю. У літературних джерелах наводяться відомості про післяпологовий маніфест пухирчатки, основною рушійною силою виникнення цього стану може слугувати швидке зниження рівня кортикостероїдних гормонів. Діагноз зазвичай встановлюється відповідно до клінічної картини, результатів гістопатологічних і лабораторних досліджень. Описано клінічний випадок діагностики та лікування пемфігоїду вагітних, рефрактерного до місцевої та системної терапії глюкокортикостероїдами. Клінічне поліпшення та одужання наступило після застосування курсу високодозованих внутрішньовенних імуноглобулінів. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду жінки. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Безпліддя - це унікальна патологія, оскільки стосується пари, а не однієї людини і є причиною комплексу медичних, соціальних, демографічних та економічних проблем. З активним розвитком допоміжних репродуктивних технологій попит на вирішення проблеми безпліддя суттєво виріс, хоча поширеність безпліддя залишається сталою, а це вказує на безліч "білих" плям у питаннях діагностики та лікування цієї патології і обумовлює пошук нових факторів ризику, критеріїв діагностики та алгоритмів лікування. Мета роботи - проаналізувати фактори, що можуть впливати на імплантацію, зокрема, наявність вовчакового антикоагулянту та антифосфоліпідних антитіл (АТ) у жінок із безпліддям, яким проведено запліднення in vitro. Обстежено 106 жінок зі встановленим діагнозом безпліддя, які проходили лікування із застосуванням додаткових репродуктивних технологій у період з вересня 2019 року по лютий 2021 року. Контрольну групу (групу 1) становили жінки, які отримували лікування безпліддя за стандартною схемою (контрольована оваріальна стимуляція, забір гамет, інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда та ембріотрансфер); основну групу (групу 2) - пацієнтки, які до стандартної схеми лікування додатково отримували антиагреганти, антикоагулянти та внутрішньовенні імуноглобуліни (Ig) класу G. У цьому дослідженні в обох групах визначено рівні вовчакового антикоагулянту та АТ. За результатами дослідження не виявлено відмінностей між групами пацієнтів за показниками рівнів антитіл до фосфоліпідів (IgG), бета-2-глікопротеїну (IgG, IgM) та вовчакового коагулянту - скринінг, підтвердження (p >> 0,05). Відрізнявся тільки рівень АТ до бета-2-глікопротеїну IgM, який у пацієнток групи 1 в середньому становив 9,42 од/мл (5,86 - 12,35 од/мл), а групи 2 - 7,23 од/мл (3,14 - 10,58 од/мл), p = 0,015. Для клінічного розуміння впливу факторів, пов'язаних із ризиком невдалої імплантації, застосовано метод побудови та аналізу однофакторних моделей логістичної регресії. Під час аналізу не виявлено зв'язку ризику недосягнення успішного лікування з показниками рівнів антитіл до фосфоліпідів (IgG, IgM), бета-2-глікопротеїну (IgG, IgM) та вовчакового коагулянту (скринінг, підтвердження) у двох групах пацієнток (p >> 0,05 у всіх випадках). Висновк: наявність аутоантитіл (аАТ) і/або антифосфоліпідного синдрому під час встановлення факторів безпліддя є важливим компонентом алгоритму діагностичного пошуку причини безпліддя та звичного невиношування. Однак, за отриманими даними, наявність аАТ не впливає на процес імплантації, а також на лікування безпліддя. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду жінок. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.