Досліджено експресивно-виражальний потенціал антропоетонімів оповідання "Апокаліпсис" Марії Матіос, з'ясовано семантикофункціональні особливості власних назв з урахуванням їх асоціативно-смислових зв'язків.

Досліджено антропоетонімопростір роману М. Матіос "Майже ніколи не навпаки". Проілюстровано, що промовисті власні назви та антропоетоніми, які реалізують у тексті доонімну семантику, є важливим виражально-зображальним засобом. Показано системні зв'язки між антропоетонімами. Встановлено, що концепція авторського задуму впливає на вибір стратегії поетонімної дистрибуції та способи її втілення.

Досліджено специфіку функціонування числової символіки в новелі "Не плачте за мною ніколи..." Марії Матіос. Доведено, що числовий символ як виразниксакрального змісту надає багатозмістовності поетичному образу, зокрема підсилює зображально-виражальний потенціал антропоетонімів. Продемонстровано контекстуальну залежність числової символіки як виразника авторської концепції світобачення, ідейно-естетичного змісту художнього твору.

Досліджено структурні різновиди синтаксичних конструкцій порівняльної модальності з поетонімним компонентом у постмодерністській прозі Марії Матіос. Провідними методами є контекстуально інтерпретаційний та метод лінгвостилістичного аналізу. Доведено, що використання прийомів афективного синтаксису підсилює зображально виражальний потенціал поетонімів, сприяє реалізації їх оказіонального конотативного значення. Результати проведенного дослідження частково вміщено в авторському "Словнику поетонімів художньої прози М. Матіос".

Мета роботи - здійснити функційно-стилістичний аналіз топопоетонімопростору роману М. Матіос "Майже ніколи не навпаки". Вивчено стилістично марковане функціонування топопоетонімів як компонентів художньо-образної системи твору. Використано контекстуально-інтерпретаційний метод і метод лінгвостилістичного аналізу. Визначено роль топопоетонімів у формуванні хронотопу та змістово-смислової структури художнього тексту, у вираженні авторської позиції та оцінки; виявлено особливості буковиноцентричної топопоетонімії М. Матіос, що є прикметною рисою ідіолекту письменниці. Зроблено висновки, що жанрова специфіка роману "Майже ніколи не навпаки" детермінує вибір топопоетонімів, які в художньому тексті називають реальні об'єкти фізичного простору, надаючи документального звучання відтвореним історичним подіям. Переважна кількість топопоетонімів є малоекспресивними одиницями, що слугують засобом моделювання хронотопічного континууму художнього тексту, просторової локалізації дії. У трилогії, що розкриває духовний світ персонажів, топопоетоніми стають факультативним засобом їх окреслення. Практичне використання результатів проведеного дослідження полягає в лексикографічному опрацюванні індивідуально-авторської поетонімії. Досліджені пропріативи вміщено до нашого "Словника поетонімів художньої прози М. Матіос".

Досліджено основні стилістичні фігури із повтором у художній прозі Марії Матіос. Описано специфіку функціонування анафори, епіфори, анадиплосиса, полісиндетона, градації, ампліфікації, хіазма. Мета роботи - функційно-семантичний аналіз стилістичних фігур повтору у контекстах із поетонімними компонентами у художній прозі М. Матіос. Об'єктом дослідження - художнє мовлення М. Матіос, предметом аналізу - синтаксичний і вербальний повтори як репрезентанти індивідуального синтаксису письменниці. Матеріалом дослідження обрано художню прозу М. Матіос і романи "Кулінарні фіілі", "Майже ніколи не навпаки", "Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів. Mr. & Ms. U-Ko in country UA", "Солодка Даруся", "Чотири пори життя", "Щоденник страченої" та повість "Москалиця". Провідними методами є контекстуально-інтерпретаційний та метод лінгвостилістичного аналізу. У результаті дослідження доведено, що синтаксичний і вербальний повтори, ужиті у складі синтаксичних конструкцій із поетонімними компонентами, сприяють експресивізації мовлення та конотативному наснаженню поетонімів, виступають факультативним засобом образотворення, задають емоційну тональність твору і є виразниками авторських інтенцій. Найбільш частотною у прозі М. Матіос є ампліфікація поетонімів. Синтаксична організація художнього тексту є релевантним показником ідіостилю, зокрема одним із репрезентантів індивідуального синтаксису М. Матіос, визначальною рисою якого є стилістична конвергенція і синтаксична надлишковість, представлена, у тому числі, каталогізацією. Практичне використання результатів проведеного дослідження полягає у лексикографічному опрацюванні індивідуально-авторської поетоніміїДосліджені пропріативи уміщено до нашого "Словника поетонімів художньої прози М. Матіос".

Досліджено специфіку функціонування поетонімних фразеологізмів у прозі Марії Матіос. Здійснено класифікацію структурно-семантичних трансформацій фразеологізмів із поетонімним компонентом; виявлено їх функціонально-стилістичний потенціал; з'ясовано роль поетонімної складової ідіостилю письменниці.

Здійснено комплексний функційно-стилістичний аналіз поетонімів художньої прози М. Матіос як репрезентантів індивідуально-авторської картини світу письменниці та одного з маркерів її ідіостилю. Уперше на матеріалі прози М. Матіос висвітлено проблему функціонування поетонімів у складі мовних засобів виразності-фонетичних, графічних, лексико-семантичних, фразеологічних, словотвірних та граматичних, що доводить унікальний потенціал стилістичного використання поетонімів. Розглянуто конвергенцію мовних засобів виразності, описано її функційне навантаження. Зроблено висновки щодо залежності фреквентності та щільності мовностилістичних засобів у художньому мовленні М. Матіос від загальної семантики текстів, їх жанрово-стильової домінанти.

Досліджено поетику онімного оксюморона в романах і поезії Марії Матіос. Описано специфіку оксюморонної образності. Окреслено поняття концептуальний, ментальний та лексичний оксюморони. Мета статті - виокремлення та аналіз оксюморонних конструкцій із поетонімним компонентом у художньому мовленні М. Матіос, з'ясування основи оксюморона, специфіки реалізації протиставлення і протиріччя у тропі, виявлення умов існування оксюморонного смислу, визначення функційно-стилістичних можливостей оксюморона. Об'єктом дослідження є художні тексти М. Матіос, предметом аналізу - поетонімний оксюморон. Матеріалом дослідження обрано романи М. Матіос "Майже ніколи не навпаки", "Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів. Mr. And Ms. U-Ko in country UA", "Щоденник страченої" та збірку поезій "Жіночий аркан у саду нетерпіння". Провідними методами є контекстуально-інтерпретаційний метод, залучений для аналізу семантичної специфіки поетонімних оксюморонів, - та метод лінгвостилістичного аналізу, використаний при інвентаризації, класифікації та інтерпретації оксюморонних конструкцій. У результаті дослідження доведено, що для інтерпретації оксюморонного смислу важливим є як синхронічнічний, так і діахронічний зрізи. Поява оксюморонних смислів сигналізує про інтенсифікацію конотативної семантики поетоніма, що вступає в антитетичне сполучення з апелятивом. Продемонстровано, що такі конструкції є маркером лінгвокреативної діяльності автора, віддзеркаленням його світоглядних орієнтирів, естетичної концепції особистості митця. Практичне використання результатів проведеного дослідження полягає у лексикографічному опрацюванні індивідуально-авторської поетонімії. Досліджені пропріативи уміщено до нашого "Словника поетонімів художньої прози М. Матіос".