Розглянуто проблеми сучасної літератури та літературознавства. Метатекст як важливе явище літератури XX ст. подано в контексті ідеї самоусвідомлення "Я" через ускладнену наративну структуру. Обгрунтовано проблему пам'яті та забуття словесно-культурних смислів, що виявляє себе в такому складному, парадоксальному за своєю природою та способом здійснення явищі, як літературний мотив. Увагу приділено проблемі функціонування шекспірівського дискурсу в драматургії США кінця XX - початку XXI, показано роль В. Шекспіра не тільки як великого художника, але і як ініціатора дискурсивних практик. Проаналізовано міфологічні стратегії, присутні у сучасній літературі. Розкрито місце імагології в сучасному літературознавстві, запропоновано стислий екскурс в її історію, проаналізовано проблеми та перспективи досліджень, пов'язаних з цією проблематикою. Визначено функціональну роль антропоетонімів у поетичному світі Ф. М. Достоєвського у культурному контексті. Розглянуто особливості формування міфопоетичного мислення та "нового естетизму" О. Уайльда. Проаналізовано творчість І. А. Буніна в контексті французького імпресіонізму. Досліджено процес "олітературнення" в українській драматургії 1920-х рр.

З’ясовано спільне та відмінне у трактуванні подій Голокосту американськими та російськими письменниками другої половини XX - початку XXI ст. у творах В. Стайрона "Вибір Софі", Дж. Фоера "Усе освітлено", А. Кузнєцова "Бабин яр" і В. Гроссмана "Життя та доля". Досліджено мотиваційний комплекс відображення Катастрофи, оскільки від документування подій, пов'язаних із висвітленням Голокосту (А. Кузнєцов), література йшла до використання мотиву Голокосту в зображенні тоталітарного режиму (В. Гроссман), ідеології расизму (У. Стайрон), проблем мультикультуралізму (Дж. Фоер). Доведено, що автори перших творів про Голокост прагнули зафіксувати факт геноциду єврейського народу, але в подальші десятиліття письменники вважали за краще використовувати мотив Голокосту як додатковий сюжетний хід.