Головним предметом дослідження є оперна мелодія як емоційно-когнітивний феномен у контексті сучасної музикознавчої аксіології. У зв'язку з ним вивчено європейську оперу в її історичному становленні та класичних репертуарних взірцях як особливу жанрово-текстологічну сферу музичного мистецтва та "у дзеркалі" сучасного музикознавчого дискурсу. Це дозволяє розкрити основні комунікативно-функціональні аспекти, визначити інтонаційно-стилістичні коди оперного переживання як типологічного та, водночас, особистісно-смислового явища. Розглянуто особливості мелодичної мови опери у зв'язку з упредметненням та кодуванням емоційно-когнітивних процесуальних явищ як головним історичним та текстологічним завданням оперного жанру. Визначено історичні та теоретичні передумови емотивно-аксіологічного підходу щодо європейської оперної традиції, художньо-діалогічні складові оперного твору та їх логіко-смислову ієрархію. Розкрито значення мелодичності як текстологічної парадигми оперної музики, відповідно до цього виявлено сюжетно-композиційні та стильові фактори еволюції мелодичної мови, таким чином встановлено певну хронологію історії оперного мелосу. Запропоновано характеристику історичного розвитку італійської опери у зв'язку з явищем концептуалізації почуттів. Визначено своєрідність "емоційного репертуару" російської опери другої половини XIX - початку XX ст. Висвітлено семантичні складові явищ полімелодизму та мелодичної деконструкції як показових для оперної творчості XX ст.