Хіміотерапія є одним з основних методів лікування хворих на метастатичний рак грудної залози (МРГЗ). Багаторічний досвід світових онкологічних центрів, досягнення в клінічній онкології останніх десятиліть, синтез протипухлинних засобів з новим механізмом дії сприяли прогресу в лікуванні МРГЗ. Проте, як показали дослідження останніх років, вдосконалення хіміотерапії не супроводжується зниженням смертності від цієї патології. Описано ефективність протипухлинних засобів та їх комбінацій під час лікування хворих на МРГЗ, дотримання яких дозволяє досягти оптимальних результатів при лікуванні даного захворювання.

За останні десятиріччя захворюваність на герміногенні пухлини яєчка підвищилася більше ніж у 2 рази, у чоловіків віком 20 - 35 років це одна з найбільш поширених злоякісних пухлин. Проведено аналіз лікування 113 пацієнтів, хворих на герміногенні пухлини яєчка. Одержані результати продемонстрували успіхи хіміотерапії в лікуванні цієї нозології. Навіть за наявності дисемінованого процесу у більше ніж 80 % хворих реально досягти повного одужання. У цьому разі необхідно зазначити, що такого прогресу вдалося досягти завдяки створенню раціональних схем хіміотерапії, підібраних на основі індивідуального прогнозу пацієнта, а також у результаті чіткого виконання описаних алгоритмів лікування.

В сучасній онкології хіміотерапія (ХТ) поряд з хірургічним методом і променевою терапією посідає важливе місце в лікуванні хворих з онкологічними захворюваннями. Понад 60 % хворих одержують ХТ на різних етапах лікування. Останнім часом в сучасній ХТ дедалі актуальнішим стає індивідуальний підхід до вибору лікарських засобів та їх доз, спрямований на зниження токсичності ХТ. Ускладнення ХТ значно погіршують ефективність лікування хворих на злоякісні пухлини, оскільки потребують зниження дози протипухлинного препарату або подовження інтервалу між циклами ХТ, що погіршує результати лікування та якість життя хворих. Наведено огляд літератури про токсичний вплив цитостатичних препаратів на травний канал.

Гепатотоксичність можна спостерігати під час використання різних груп протипухлинних препаратів. Цитотоксичні препарати посідають провідне місце щодо частоти та тяжкості ураження печінки. У разі застосування поліхіміотерапії (ПХТ) розвиток гепатотоксичності зумовлений ушкодженням паренхіматозних клітин печінки з жировою дистрофією, некрозом печінкової тканини і холестазом. Вивчення механізмів розвитку, клінічного перебігу та лабораторних проявів гепатотоксичності надасть змогу їй запобігти або зменшити прояви ПХТ, що покращить безпосередні та віддалені результати лікування хворих на онкологічні захворювання.

Неоад'ювантна поліхіміотерапія (НПХТ) може оптимізувати хірургічне лікування хворих на рак молочної залози (РМЗ), сприяючи проведенню операцій зі збереженням молочної залози. Суттєве підвищення частоти органозберігаючих операцій забезпечує використання у разі НПХТ таксонів: в комбінації з антрациклінами або послідовно з антрациклінвмісними схемами. У постменопаузальних пацієнток з гормончутливим РМЗ можливість операцій зі збереженням молочної залози може забезпечити і неоад'ювантна гормонотерапія. Важливою прогностичною ознакою є частота повної патоморфологічної регресії (pCR) після НПХТ, а також стан регіонарних лімфатичних вузлів. Після НПХТ pCR частіше спостерігають у разі гормононезалежного РМЗ. Тривалість НПХТ однозначно не встановлено (але не менше 4-х циклів); гормональна неоад'ювантна терапія має проводитись щонайменше 3 - 4 міс.

Застосування сучасної хіміотерапії (ХТ) сприяло досягненню значних успіхів у лікуванні багатьох злоякісних новоутворень, які раніше вважали фатальними. Підвищення ефективності лікування було досягнуто завдяки інтенсифікації режимів ХТ. Проте інтенсифікація режимів хіміотерапевтичного лікування призвела до збільшення кількості побічних ефектів протипухлинної терапії, які часто викликають зниження інтенсивності обраного режиму, додаткових фінансових затрат на лікування ускладнень та формування негативного ставлення пацієнта до лікування. Таким чином, прояви побічних ефектів хіміотерапії є актуальною проблемою сучасної онкології. Мета огляду літератури - вивчення частоти, проявів і шляхів профілактики та лікування різних типів токсичності хіміотерапевтичного лікування.

Представлено клінічний випадок первинно-множинних злоякісних новоутворень грудної залози та шлунка, що маніфестували у пацієнтки через 35 років після завершення комплексного лікування з приводу лімфоми Ходжкіна за радикальною хіміопроменевою программою.

Традиційно рак грудної залози (РГЗ) не розглядається як типово імуногенна пухлина. Але добре відомо, що РГЗ являє собою гетерогенну суміш різних молекулярних підтипів і що наявність інфільтрації тканини пухлини імунокомпетентними клітинами асоційована як з відповіддю на хіміотерапію, так і з виживаністю при певних молекулярних підтипах РГЗ. Попередні результати дослідження показали, що лімфоїдна інфільтрація строми пухлини у хворих на РГЗ має прогностичне значення, є перспективною для персоналізації терапії та потребує подальшого вивчення.

Вивчення літературних джерел свідчить про те, що за останні 20 років нудота та блювання залишаються двома основними побічними ефектами хіміотерапії, що значно погіршуєть якість життя хворих і нерідко є причиною відмови хворих від лікування. З розвитком хіміотерапії, введенням в практику ряду нових цитостатичних препаратів, покращанням результатів лікування нині особливо актуальною є проблема якості життя хворих на онкологічні захворювання, визначення прогностичних факторів ускладнення лікування, особливо у процесі проведення хіміотерапії.

Відомо, що застосування доксорубіцину асоціюється зризиком пошкодження міокарда, порушенням діастолічної та систолічної функції лівого шлуночка і, відповідно, погіршенням якості життя пацієнтів. У рекомендаціях Європейського товариства кардіологів (ESC) допускається можливість застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і блокаторів бета-адренорецепторів для профілактики кардіотоксичності доксорубіцину. Мета дослідження - покращення якості життя хворих на рак грудної залози, які отримують антрациклінвмісну поліхіміотерапію (ПХТ), шляхом застосування стандартизованої низькодозової кардіопротекторної терапії інгібіторами АПФ і блокаторами бета-адренорецепторів. У дослідження включено 100 пацієнток, яким показано застосування 6 циклів стандартної антрациклінвмісної ПХТ у рамках комплексного лікування за радикальною програмою. В основну групу увійшли 50 пацієнток, які отримали ПХТ за схемою FАС разом з використанням терапії супроводу (еналаприл 2,5 мг перорально двічі на добу та карведилол 6,25 мг перорально двічі на добу), в контрольну - 50 пацієнток, яким призначили таку саму схему ПХТ, але без терапії супроводу. До початку спеціального лікування, на етапах ПХТ і через 3 міс після останнього циклу у пацієнток обох груп здійснили комплексне обстеження серцево-судинної системи і оцінку якості життя з використанням опитувальника EQ-5D. Встановлено, що якість життя хворих на рак грудної залози, які отримували кардіопротекторну терапію на фоні антрациклінвмісної ПХТ, була кращою на 9,1 % порівняно з групою контролю.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.133.1-5

Рубрики:

Пухлини молочних (грудних) залоз

Шифр НБУВ: Ж100603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З урахуванням клінічної та генетичної гетерогенності раку грудної залози на сьогодні однією з основних проблем є прогнозування перебігу захворювання. Виявлення складних мереж білкових взаємодій, вивчення особливостей експресії гена в зразках пухлини і розвиток технологій профілювання експресії генів ITSN2 можуть бути незалежним прогностичним фактором відсутності рецидивів захворювання.

Вивчення індивідуальної чутливості до хіміопрепаратів спрямовано на проведення лікування за найефективнішими схемами, які дозволять не тільки подовжити життя хворих на онкологічні захворювання, але й покращити його якість, усунувши небажану токсичність.

Хіміотерапія є обов'язковим компонентом комплексного лікування хворих на місцево-поширений та метастатичний рак грудної залози. Токсичність хіміотерапії необхідно брати до уваги з метою її попередження та адекватної терапії, оскільки вона несприятливо впливає на якість життя хворих як під час лікування, так і при подальшому спостереженні; призводить до необхідності зниження доз цитостатиків, збільшення інтервалів між курсами та припинення протипухлинного лікування; може загрожувати життю хворого; значно збільшує вартість лікування. Застосування розробленого алгоритму терапії супроводу хіміотерапії за стандартними схемами у пацієнток зі злоякісними пухлинами грудної залози з високим ризиком розвитку ускладнень дозволило провести лікування в повному обсязі без зниження доз цитотоксичних препаратів, у заплановані терміни та зменшити прояви гастроінтестинальної токсичності у вигляді еметичного синдрому на 30,0 %, ранньої печінкової токсичності - на 8,2 % та ранньої кардіоваскулярної токсичності - на 25,1 %, чим поліпшено результати лікування та якість життя пацієнт.

Мета дослідження полягала в оцінці безпеки та ефективності стандартизованої низькодозової кардіопротекторної терапії інгібіторами АПФ і блокаторами β-адренорецепторів у хворих на рак грудної залози II і III стадії. У дослідження включено 100 пацієнток, яким показано застосування 6 циклів стандартної антрациклінової поліхіміотерапії (ПХТ) у рамках комплексного лікування за радикальною програмою. В основну групу увійшли 50 хворих, які отримали ПХТ за схемою FАC разом з використанням терапії супроводу (еналаприл 2,5 мг перорально двічі на добу та карведилол 6,25 мг перорально двічі на добу), в конт­рольну - 50 пацієнток, яким призначили таку саму схему ПХТ, але без терапії супроводу. До початку спеціального лікування, на етапах ПХТ і через 3 міс після останнього циклу у пацієнток обох груп здійснили комплексне обстеження серцево-судинної системи: вимірювання артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, електро- і ехокардіографію. Встановлено, що застосування терапії супроводу безпечне та значуще знижує частоту виникнення специфічних ознак кардіотоксичності доксорубіцину в низьких кумулятивних дозах, таких як патологічне подовження інтервалу Q–Tc і діастолічна дисфункція лівого шлуночка 1-го типу.