Выполнен анализ частот вибрации, инициируемой приводными станциями подземных конвейерных установок. Приведены структурная схема и характеристики автоматизированного комплекса для исследования распространения вибрации от горно-шахтного оборудования в элементах крепи и во вмещающих выработки горных породах.

Приведены результаты теоретических и натурных исследований, доказывающие, что для подготовительных выработок вибрация приводов скребковых конвейеров представляет большую угрозу по сравнению с вибрациями приводов ленточных.

Розглянуто питання модернізації французької історичної науки в ХХ ст. Висвітлено роль позитивістської школи у французькій історіографії останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст. Проаналізовано розвиток історичної демографії у Франції в другій половині ХХ ст.

Проаналізовано уявлення уряду Наполеона I про південно-західну частину Російської імперії. Викладено плани французьких урядовців щодо здійснення економічних і політичних перетворень на території Волині, Поділля, Правобережжя, Наддніпрянщини, Новоросійської, Херсонської, Таврійської, Малоросійских губерній, а також взаємодії з українським козацтвом. Розглянуто проекти та спроби французького економічного проникнення на причорноморські ринки Російської імперії в добу Наполеона I. Проаналізовано плани французького командування стосовно південно-західних окраїн Росії під час підготовчого, наступального та завершального етапів військової кампанії 1812 р. Наведено матеріали про діяльність французької розвідки на території південно-західного пограниччя Росії напередодні та під час війни 1812 р.

Освещены представления правительства Наполеона I о юго-западной части Российской империи. Рассмотрены планы французского правительства о проведении экономических и политических преобразований на территории Волыни, Подолья, Правобережья, Приднепровщины, Новороссийской, Херсонской, Таврийской, Малороссийских губерний, а также взаимодействия с украинским казачеством. Проанализированы проекты и попытки французского экономического проникновения на причерноморские рынки Российской империи в эпоху Наполеона I. Рассмотрены планы французского командования относительно юго-западных территорий России на подготовительном, наступательном и завершающем этапах военной кампании 1812 г. Приведены материалы о деятельности французской разведки на территории юго-западного пограничья России накануне и в период войны 1812 г.

Мовою оригіналу та в українському перекладі опубліковано меморандум французького "політичного письменника" Роландра, який на початку війни 1812 р. запропонував своєму урядові відновити Польщу як конфедерацію трьох королівств - Познанського, Литовського та Волинського. Зіставлення пропозицій Роландра з деклараціями та реаліями політики Франції щодо польського питання показує, що, у порівнянні з урядовими публіцистами доби Наполеона I, саме цей, на перший погляд малозначущий, автор зумів найповніше збагнути інтереси та принципи політики французького імператора у Східній Європі.

Проаналізовано меморандуми польських авторів, які на початку XIX ст. лобіювали перед французьким урядом ідею відбудови незалежної Речі Посполитої. Твори цих авторів стали одним із головних інформаційних джерел формування уявлень імператора Наполеона I та його урядовців стосовно південно-західних окраїн Російської імперії.

Досліджено ставлення французького уряду доби Наполеона I до південно-західних окраїн Російської імперії. Зовнішню політику Франції щодо даної території розглянуто як багаторівневе історичне явище, сформоване за сприятливої міжнародної кон'юнктури (наполеонівських війн) у процесі ознайомлення державних діячів з різнорідною інформацією про Росію. З'ясовано, що проекти опанування такої важливої бази людських і матеріальних ресурсів як українські губернії Росії, створені на основі уявлень французьких урядовців, які склалися з екзотичних для свідомості західноєвропейців образів східноєвропейської реальності. Встановлено, що досягнення поставленої мети заплановано здійснити за допомогою економічних, політичних і, особливо, воєнних засобів. Виявлено, що під час походу "Великої армії" в Росію 1812 р. французький уряд здійснив комплекс заходів щодо розширення воєнних дій на південно-західні окраїни імперії. Доведено, що найбільш суттєвими заходами російської кампанії Наполеона було створення розвідувальної мережі, а також наступальна операція сьомого корпусу "Великої армії" у західних повітах Волинської губернії.

Красномовним свідченням антинаполеонівської налаштованості малоросійського дворянства є україномовний віршований памфлет із Національного архіву Франції "Стихи казака Твердовскаго". Цей текст, що став французьким трофеєм війни 1812 р., оприлюднюється вперше із викладом історичного контексту його появи. На основі французьких архівних документів і спогадів спростовується панівне в українській історіографії твердження про існування серед елітних прошарків Малоросії зовнішньополітичної орієнтації на пошук підтримки з боку Наполеона. У 1806 - 1812 рр. малоросійське дворянство залишалося прихильним щодо царського престолу та вороже налаштованим до західної моделі суспільного розвитку, уособленням якої була наполеонівська Франція. Виголошувані окремими дворянами тости за здоров'я французького імператора та складена архієпископом могильовським Варлаамом (Шишацьким) присяга Наполеонові мали чітко виражений ситуативний характер і не були виявом їх опозиційності щодо Росії.

Висвітлено основоположні параметри авторської концепції вписування української історії в європейський контекст. У теоретичному розумінні ця концепція спрямована на подолання лінійної вузькості етнокультурного та державницького метанаративів. На противагу їм обгрунтовано горизонтальну модель, яка робить акцент не стільки на відмінних, скільки на спільних рисах цивілізаційного характеру, і базується на багаторівневому компаративному аналізі процесів та явищ у межах загальноєвропейської історичної картини, а також на виявленні універсальних мереж культурних, ідейних та економічних обмінів і взаємовпливів. Подібна текстуальна модель спрямована на з'ясування української специфіки таких явищ загальноєвропейського масштабу, як Реформація, бароко, Просвітництво, романтизм, націоналізм тощо. Відтак концепція вписування наголошує на органічній взаємодоповнюваності документальних свідчень, котрі створювалися в надрах різних етнічних і державних традицій, надаючи перевагу визначенню ієрархії ідентичностей акторів історичного процесу, пошуку великих кордонів перервностей української історії, процесам інкультурації у широкі спільноти європейського масштабу.

Проаналізовано укладені в різні проміжки XIX ст. звіти консульських установ Франції, Іспанії, Австрії та Великобританії у портах Північного Причорномор'я, насамперед в Одесі. Систематично здійснювані іноземними консулами описи контексту їх перебування розглянуто як цінне джерело до вивчення історії економічного, демографічного, кліматичного, інфраструктурного, соціального та політичного розвитку південних і центральних регіонів сучасної України в "часі довгого тривання".

Запропоновано новий інклюзивний підхід щодо інтерпретації спільної культурної спадщини литовського та українського народів. Зазначено, що географічна локалізація Литви на балто-слов'янському пограниччі латинської та візантійської цивілізацій детермінувала появу у Вільнюсі в XIV ст. однієї з найдавніших релігійних інституцій у столиці Великого князівства Литовського (ВКЛ) - спочатку православного, а від XVII ст. унійного монастиря Пресв. Трійці. Аж до середини XIX ст. спільнота ченців східного обряду і створені нею інституції були місцем зустрічі литовського Заходу та руського (українсько-білоруського) Сходу, а також духовним центром Василіянського чину і всієї Київської (Віденської) митрополії. Водночас Святотроїцька обитель перетворилася на важливий осередок публічної репрезентації культурних моделей Slavia Orthodoxa, Slavia Unita та Lithuania Latina в поліетнічному і мультиконфесійному соціумі ВКЛ.

Мета дослідження - з'ясування обставин народження, загальних закономірностей та індивідуальних особливостей соціалізації, мапи просторових переміщень, мережі інтелектуальних зв'язків, читацьких компетенцій і когнітивного інструментарію, змісту та спрямування головних ідей і життєвих стратегій класика української історіографії Ілька Борщака в період, який охоплював la belle epoque, Першу світову війну, революцію й закінчився його оселенням у Франції в 1920 р. Біографію реконструйовано шляхом порівняння інформації двох домінантних текстуальних проекцій, а саме егонаративів і документів інституційного характеру. На противагу його пізнішій українській егонаративній ідентичності, яка реінтерпретувала та замовчувала обставини походження, дитинства, юності (концепт стигми ідентичності Е. Гоффмана), діловодство релігійно-обрядового, освітянського, військового, поліційного характеру засвідчує існування двох раніших пластів соціокультурної належності - єврейської й російської, тож вибір української ідентичності став пізнім і раціональним результатом процесу переідентифікації. Окремі пояснення добре корелюються з теорією наративної ідентичності П. Рікера, а також психологією девіантної поведінки. Наукова новизна визначається як практичною реалізацією сучасних дослідницьких підходів у царині біографістики, так і створенням вступу до інтелектуального життєпису Ілька Борщака. Висновки: викладена Борщаком версія його минулого, яка, завдяки некритичному підходу, набула поширення в історіографічному полі, на повірку виявилася фікцією. Особливо примітними виглядають його містифікації щодо походження, освіти та участі в Першій світовій війні. За матеріалами архівів Молдови, Росії, США, Франції, України з'ясовано питання про родинне коріння; уперше до наукового обігу введено метричний запис про народження 19 (31) липня 1894 р. в м. Бєльці Бессарабської губернії; проаналізовано документи особової справи 1914 - 1915 рр. в Університеті св. Володимира; а також інформацію французької поліції загальної безпеки та радянського НКВС, у тому числі карну справу батька - Л. Баршака.

Автори колективної монографії прагнуть переглянути усталені історіо¬графічні стереотипи, пов’язані з впливом уніфікації XVIII - першої половини XIX ст. на соціальні ідентичності українців в імперіях Романових і Габсбурґів. У розділах праці розглянуто співвідношення між загальноімперськими, (про- то) національними, регіональними та соціальними рівнями самоідентифікації різних історичних акторів. Спеціальну увагу приділено висвітленню україно¬фільства й імперського ультрапатріотизму українських еліт, а також впливу Просвітництва на трансформацію соціальних ідентичностей у перехідний період кінця XVIII - початку XIX ст.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э377.109(4УКР)-605.1

Рубрики:

Греко-католицька церква в окремих країнах

Шифр НБУВ: ВС71050 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На міждисциплінарному перехресті історії й імагології досліджено контексти, творці, зміст та еволюція уявлень про видатного церковного і громадського діяча України Андрея Шептицького. Джерелами дослідження уявних образів Шептицького стали характерні взірці публіцистики та історіографії, що постали в домінантних середовищах української діаспори на Заході впродовж тривалого часу, який минув від смерті греко-католицького митрополита (1944) до виходу знакової збірки наукових досліджень його постаті "Morality and Reality" (1989). Видання підготовано в рамках наукового замовлення Українського католицького університету.