На підставі системного аналізу широкої джерельної бази та наукової літератури визначено комплекс засобів і методів, які використовувала більшовицька влада для впровадження в життя своєї політики. Висвітлено витоки етики лівого радикалізму, її визначальні риси. Досліджено становлення механізму партійно-державного контролю у сфері культури. Проаналізовано вплив політичних репресій на діяльність творчої інтелігенції та їх наслідки для української культури.

Здійснено комплексне дослідження, у якому розкрито державну політику України щодо соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у 1991 – 2014 роках. Введено до наукового обігу та класифіковано низку нових документальних джерел. Визначено, що державна система соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей базувалась на взаємозалежних правах, гарантіях і пільгах, установлених законодавством України, але їх реалізація обмежувалась прийняттям підзаконних актів, чим порушувався соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей. З’ясовано, що на фоні збереження соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей якість медичного забезпечення та санаторно-курортного лікування погіршувалась. Установлено, що в ЗСУ були створені належні умови та запроваджені необхідні механізми для реалізації конституційних прав військовослужбовців на свободу совісті та віросповідання. Досліджено джерела фінансування та встановлено непрозорість механізмів надання житла військовослужбовцям ЗСУ, що негативно впливало на рівень їх соціального захисту. Проаналізовано соціальне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, що включає: пенсійне забезпечення, соціально-професійну адаптацію, медичне забезпечення та вирішення житлових проблем. Окреслено недостатньо вивчені аспекти, визначено напрями майбутніх досліджень.

Мета дослідження - аналіз суспільно-політичних умов, в яких працювала творча інтелігенція в 1920 - 1930-х рр., виокремлення основних підходів щодо визначення її місця й ролі в тодішньому суспільстві, з'ясування причин, що спонукали представників творчої еліти ставати на шлях конформізму. Методологія спирається на використання принципів історизму, об'єктивності та систематичності. Під час визначення структури статті використано проблемно-хронологічний підхід. Таке явище, як конформізм і нонконформізм, у середовищі творчої інтелігенції розглядається як складна дилема, що виникла в результаті політики радянської влади. Установлено, що репресії проти інтелігенції було спрямовано на ізоляцію та винищення незгодних, на залякування решти й залучення їх до "виховання нової людини" згідно з панівною доктриною. З'ясовано, що людина опинялася перед вибором: відмовитися від свободи думок і творчості та стати на шлях конформізму чи все-таки дотримуватися моральних принципів. Конформізм інтелігенції розглянуто як захисний механізм, щоб вижити. У науковий обіг уводяться архівні документи, що відтворюють душевний стан митців, які змушені були під тиском обставин займатися критикою й самокритикою. Ті, хто відмовлявся від конформізму, потрапляли у складне, здебільшого навіть трагічне становище. Висновки: на основі аналізу архівних джерел та наукової літератури доведено, шо терор настільки залякав інтелігенцію, деморалізував її, що на зміну кращим етичним і морально-політичним традиціям, носіями яких завжди була національна творча еліта, прийшли конформізм і соціальна апатія. Частина інтелігенції, щоб вижити в тих умовах, намагалася пристосовуватися й демонструвала відданість більшовицькій партії. У тоталітарному суспільстві неминуче виникає конфлікт між свободою творчості та утилітарними потребами держави. За реалій тієї епохи він вирішувався альтернативно: або інтелігент починав "творити" відповідно до ідеологічних настанов держави, або ж остання знищувала його як митця (а нерідко й фізично).

Мета дослідження - з'ясування цілей, механізмів і методів здійснення політичних репресій проти командного складу Червоної армії на території радянської України в 1920 - 1930-х рр., висвітленні їх наслідків, впливу на боєздатність збройних сил та на морально-психологічний стан військовослужбовців. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Проаналізовано репресивну політику вищого керівництва держави стосовно військовослужбовців крізь призму встановлення всеосяжного контролю за армією і флотом із боку каральних органів. Установлено, що терор проти командних кадрів мав чітке політичне забарвлення. Тотальний характер репресій указує на системний терор як неухильний політичний курс, що мав на меті не просто знищити політичних конкурентів, а змусити суспільство покірно реалізовувати вказівки центру. Висновки: втілення сталінським керівництвом власного політичного курсу неминуче вело до широкомасштабних репресій, які стали універсальним засобом жорсткого контролю суспільства, збереження влади, забезпечення функціонування партійно-державної системи, придушення будь-яких спроб інакодумства, зокрема в армії. Репресії проти командного складу дислокованих в УСРР-УРСР військ призвели до нестабільності в командуванні Київського й Харківського військових округів, зниження рівня професійності, управлінського досвіду командно-політичного складу, встановлення гнітючого психологічного клімату, атмосфери донощицтва. Нищення командних кадрів усіх рівнів суттєво підірвало міць Червоної армії, що особливо дасться взнаки на початковому етапі німецько-радянської війни.