Викладено результати дослідження поширеності депресії в пацієнтів після інфаркту міокарда на амбулаторному етапі реабілітації та її зв'язок із найбільш розповсюдженими факторами ризику серцево-судинних захворювань, таких як надмірна маса тіла й ожиріння, артеріальна гіпертензія, гіперхолестеринемія. У цьому дослідженні підтверджено факт достовірно більшої поширеності психоемоційних розладів саме в жінок з ожирінням. Отже, для успішної реалізації реабілітаційних програм після інфаркту міокарда потрібен комплексний підхід з урахуванням соматичного компонента, факторів ризику серцево-судинних захворювань та психоемоційного стану пацієнтів.

Розглянуто проблему фізичної реабілітації в домашніх умовах осіб другого зрілого віку після інфаркту міокарда в післялікарняному періоді. На основі встановлення рівня функціонального стану серцево-судинної системи у хворих після інфаркту міокарда, а також факторів ризику, що сприяють розвиткові цього захворювання, розроблено та апробовано авторську програму фізичної реабілітації в домашніх умовах для хворих другого зрілого віку після інфаркту міокарда. Методологія цієї програми грунтується на засадах комплексності й індивідуалізації реабілітаційного процесу та передбачає диференційоване застосування лікувальної гімнастики з акцентом на спеціальних вправах для шийного та шийно-грудного відділів хребта; дозовану ходьбу; піднімання східцями; елементи загартування та навантаження побутового характеру; освітню програму. Одержані результати підтверджують покращення функціональних показників серцево-судинної системи, фізичної працездатності та соціально-побутової активності хворих після інфаркту міокарда, що свідчить про ефективність запропонованої програми фізичної реабілітації.

Наведено результати кількісної оцінки показників якості життя хворих після інфаркту міокарда за сумарним балом, який упродовж дослідження мав більш виражену позитивну динаміку в осіб основної групи, що свідчать про ефективність запропонованої авторської програми фізичної реабілітації для осіб після інфаркту міокарда в післялікарняному періоді за домашніх умов. Проаналізовано джерела занепокоєння хворих, спричинені цією патологією, та виявлено тетраду причин, що набули максимального значення щодо зниження показників якості життя, а саме: необхідність лікуватись, обмеження фізичних зусиль й емоційного напруження, зниження активності в щоденному житті.

Наведено результати клініко-анамнестичних даних хворих після інфаркту міокарда (ІМ) в післялікарняний період реабілітації та проаналізовано їх динаміку. У хворих основної групи під впливом авторської програми фізичної реабілітації за домашніх умов установлено істотне зменшення частоти основних суб'єктивних симптомів, а також показників, які доповнюють клінічну картину хвороби та виступають у ролі основних факторів ризику, а саме: зниження маси тіла, рівня загального холестерину, систолічного артеріального тиску. Значне та стабільне зниження вищеназваних показників свідчить про ефективність запропонованої програми фізичної реабілітації для осіб після ІМ в післялікарняний період.

Нині в Україні існує суспільна необхідність у фахівцях із фізичного виховання та спорту, здатних виконувати рекреаційно-оздоровчу діяльність, що вкрай важливо для пропаганди здорового способу життя, профілактики захворювань і підвищення рівня рухової активності різних верств населення. Особистість фахівця з рекреаційно-оздоровчої діяльності є одним із найважливіших факторів залучення населення до раціональної рухової активності. Критичне осмислення ключових аспектів польського досвіду підготовки таких фахівців слугуватиме потребам розвитку національної галузі фізичної культури й спорту. Визначено та проаналізовано основні тенденції підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту до рекреаційно-оздоровчої діяльності в Польщі. Використано теоретичні методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизацію, конкретизацію, порівняннята прогнозування. Порівняння нормативних засад працевлаштування фахівців із фізичного виховання та спорту в Україні й Польщі дав змогу встановити їх подібність. В Україні підготовка таких фахівців здійснюється розрізнено в межах спеціалізацій та освітніх програм спеціальностей "Середня освіта (фізична культура)" та "Фізична культура і спорт"; у Польщі - відповідно, у межах спеціалізацій за напрямами "Фізичне виховання" і "Туризм та рекреація". Охарактеризовано Польські освітні стандарти в частині переліку знань, умінь і компетентностей, необхідних для виконання рекреаційно-оздоровчої діяльності. Визначено перелік спеціальностей і спеціалізацій для набуття кваліфікації інструктора фітнесу й рухової рекреації. Наведено приклади їх реалізації польськими закладами вищої освіти, перелік яких визначено з урахуванням вимог ринку праці та наявних можливостей для підготовки таких кадрів. Названу вище кваліфікацію можна здобути також на курсах або післядипломних студіях польських закладів вищої освіти. Найбільш розповсюджені спеціалізації в межах спеціальності "Рухова рекреація": Аквафітнес; Фітнес - силові вправи; Фітнес - сучасні види гімнастики; Корекційна рухова активність.

Обстежено 60 здорових учнів 14 - 16 років (120 очей) з еметропічною рефракцією без офтальмологічних, соматичних та психічних відхилень. Гостроту зору та її порогові значення (мінімуми розділення та сприйняття), а також контрастну чутливість, встановлювали з використанням спеціальних методик. Слід відмітити зниження гостроти зору після візуального навантаження за монітором комп'ютера впродовж однієї академічної години. Пасивний відпочинок (15 хв) не мав суттєвого впливу на цей показник. Відновлювальні вправи протягом 15 хв після 45-хвилинного навантаження підвищило гостроту зору майже до вихідного стану. Також встановлено суттєве зниження показників мінімумів розділення та сприйняття після зорового компіютерного навантаження. Короткотривалий пасивний відпочинок практично не впливав на значення першого показника і деякою мірою покращував значення другого. Проте проведення учнями комплексу відновлювальних вправ значно покращувало мінімум розділення обох очей та мінімум сприйняття майже до вихідного стану. Отримані результати свідчать про погіршення контрастної чутливості після візуального навантаження та відсутність змін після 15-хвилинного пасивного відпочинку. Однак спостерігалося суттєве покращення цього показника після проведеного комплексу вправ тривалістю 15 хв. Таким чином, показники зорових функцій: гострота зору та її порогові складові, а також контрастна чутливість у підлітків знижувалися за умов 45-хвилинної роботи за дисплеєм комп'ютера, але 15-хвилинний комплекс відновлювальних вправ авторської програми "Збереження та відновлення зору" наближав їх до вихідних значень.

Навчання старшокласників, як відомо, характеризується широким використанням комп'ютерів. Установлено, що під впливом роботи за монітором у них змінюються гострота зору, контрастна чутливість, кольорові відчуття, мінімум розділення та сприйняття, які піддаються корекції. Мета статті - дослідити сприйняття простору та увагу в старшокласників під час роботи за монітором комп'ютера й вплив авторської програми відновлення на ці показники, оскільки мінімум розділення та сприйняття, очевидно, визначено функцією кіркових нейронів. Обстежено 56 старшокласників 15 - 16 років з еметропічною рефракцією без офтальмологічних, соматичних та психічних відхилень за допомогою психофізіологічних методик. Для проведення статистичного аналізу використовували непараметричні методи (критерій Вілкоксона-Манна-Уітні). Установлено, що одногодинна робота за монітором комп'ютера призвела до погіршення величина сприймання простору на 27 %. Короткотривалий пасивний відпочинок очей протягом 15 хв практично не змінив величину досліджуваного показника в старшокласників після 60-хвилинного зорового навантаження. Проведення обстежуваними комплексу відновлювальних вправ з елементами дихальної гімнастики після 1-годинної роботи за монітором комп'ютера викликало суттєве зростання сприйняття простору на 22 % і практично досягало вихідного рівня. Дослідження стійкості концентрованої уваги показали, що в школярів старшого шкільного віку до першого рангу віднесено 28,57 % учнів, до другого - 32,14 %, до третього - 25,00 % і до четвертого - 14,29 %. 60-хвилинне зорове навантаження за монітором комп'ютера призвело до зменшення стійкості концентрованої уваги в старшокласників на 46,7 %. П'ятнадцятихвилинний пасивний відпочинок від роботи за монітором комп'ютера впродовж години суттєво не вплинув на стійкість концентрованої уваги в старшокласників. Проведення обстежуваними комплексу відновлювальних вправ з елементами дихальної гімнастики після годинної роботи за монітором комп'ютера викликало суттєве зростання концентрованої уваги (на 43,5 %). Щодо розподілу учнів за рангами при цьому виявлено, що до першого рангу належить 28,57 % обстежених, до другого - 32,14 %, до третього - 28,57 % і до четвертого - 10,71 %. Висновки: отже, робота підлітків за дисплеєм комп'ютера впродовж години призводить до зменшення сприйняття простору й зниження стійкості концентрованості уваги, яка не покращується після пасивного 15-хв відпочинку, але відновлюється після комплексу вправ, які можна рекомендувати для використання як під час виконання самостійної роботи за комп'ютером, так і навчальним закладам для відновлення психофізіологічних функцій і попередження виникнення порушень зорових функцій.

Навчання старшокласників, як відомо, характеризується широким використанням комп'ютерів. Установлено, що під впливом роботи за монітором у них змінюються гострота зору, контрастна чутливість, кольорові відчуття, мінімум розділення та сприйняття, які піддаються корекції. Мета статті - дослідити сприйняття простору та увагу в старшокласників під час роботи за монітором комп'ютера й вплив авторської програми відновлення на ці показники, оскільки мінімум розділення та сприйняття, очевидно, визначено функцією кіркових нейронів. Обстежено 56 старшокласників 15 - 16 років з еметропічною рефракцією без офтальмологічних, соматичних та психічних відхилень за допомогою психофізіологічних методик. Для проведення статистичного аналізу використовували непараметричні методи (критерій Вілкоксона-Манна-Уітні). Установлено, що одногодинна робота за монітором комп'ютера призвела до погіршення величина сприймання простору на 27 %. Короткотривалий пасивний відпочинок очей протягом 15 хв практично не змінив величину досліджуваного показника в старшокласників після 60-хвилинного зорового навантаження. Проведення обстежуваними комплексу відновлювальних вправ з елементами дихальної гімнастики після 1-годинної роботи за монітором комп'ютера викликало суттєве зростання сприйняття простору на 22 % і практично досягало вихідного рівня. Дослідження стійкості концентрованої уваги показали, що в школярів старшого шкільного віку до першого рангу віднесено 28,57 % учнів, до другого - 32,14 %, до третього - 25,00 % і до четвертого - 14,29 %. 60-хвилинне зорове навантаження за монітором комп'ютера призвело до зменшення стійкості концентрованої уваги в старшокласників на 46,7 %. П'ятнадцятихвилинний пасивний відпочинок від роботи за монітором комп'ютера впродовж години суттєво не вплинув на стійкість концентрованої уваги в старшокласників. Проведення обстежуваними комплексу відновлювальних вправ з елементами дихальної гімнастики після годинної роботи за монітором комп'ютера викликало суттєве зростання концентрованої уваги (на 43,5 %). Щодо розподілу учнів за рангами при цьому виявлено, що до першого рангу належить 28,57 % обстежених, до другого - 32,14 %, до третього - 28,57 % і до четвертого - 10,71 %. Висновки: отже, робота підлітків за дисплеєм комп'ютера впродовж години призводить до зменшення сприйняття простору й зниження стійкості концентрованості уваги, яка не покращується після пасивного 15-хв відпочинку, але відновлюється після комплексу вправ, які можна рекомендувати для використання як під час виконання самостійної роботи за комп'ютером, так і навчальним закладам для відновлення психофізіологічних функцій і попередження виникнення порушень зорових функцій.

Фізична працездатність підлітків різних медичних груп варіює в досить широких діапазонах. Розподіл учнів на медичні групи за показниками індексу Руф'є не відображає рівня фізичної працездатності школярів. Мета дослідження - розглянути взаємозв'язок вегетативного забезпечення серцевої діяльності, фізичної працездатності та функціонального резерву серця підлітків різних медичних груп. Обстежено 140 школярів 7 - 8-х класів віком 12 - 14 років (середній вік - 12,9 +- 0,65 років). Із них - 58 хлопців (середній вік - 12,9 +- 0,7 років) та 82 дівчини (середній вік - 13,0 +- 0,6 років). Вивчено фізичну працездатність (PWC170), функціонально-резервні можливості серцево-судинної системи (індекс Руф'є), варіабельність ритму серця (ВРС). Статистичний аналіз здійснено за допомогою пакета прикладних програм Statistica-v.10.0. Під час вивчення вегетативного забезпечення серцевої діяльності встановлено достовірні відмінності між основною й спеціальною медичними групами за такими показниками ВРС у спокої: LF norm, n.u., HF norm, n.u., LF/HF, у.о., % LF. Середні показники К30:15 між різними медичними групами не відрізнялися. А їх середні значення перебували в діапазоні 1,0 - 1,25 у.о., що характеризує погіршення функціонального стану організму в усіх медичних групах. Баланс симпатичного й парасимпатичного відділів ВНС, за середніми даними приросту ЧСС в ортопробі, перебували в межах фізіологічної норми (18 - 27 %) і не відрізнявся між різними медичними групами. Висновки: у стані спокою простежено переважання активності симпатичної ланки регуляції в модуляції серцевого ритму підлітків спеціальної медичної групи, порівняно з основною. Однак за активної ортостатичної проби відсутні відмінності між показниками, що характеризують стан ВРС діяльності й реактивність симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Численними науковими дослідженнями доведено, що рухова активність значною мірою сприяє дотриманню людиною здорового способу життя. Сьогодні одним із факторів кризового стану здоров'я громадян України є обмежена рухова активність. Мета дослідження - визначити сутність і зміст понять "рухова активність" та "фізична активність", обгрунтувати взаємозв'язок між ними. У дослідженні використано метод теоретичного аналізу й узагальнення інформації електронних баз даних. Існують різні підходи до тлумачення понять "рухова активність" і "фізична активність" та ступені їх ототожнення. Загальноприйнятим сучасним визначенням рухової активностіє твердження, що рухова активність це будь-який рух тіла людини, який здійснюється завдяки роботі скелетних м'язів і супроводжується додатковими затратами енергії. Спеціально організована рухова (фізична) активність є різновидом рухової активності в межах виконання тренувальних програм та спрямована на придбання нового рівня фізичних якостей і здібностей. Фізична активність визначається як заняття фізичними вправами врізних формах фізичного виховання. Окремі науковці ототожнюють фізичну та рухову активність у навчально-виховній сфері. Поділено думку щодо обгрунтованого трактування аналізованого поняття "рухова активність людини" в інтерпретації М. Дутчака: - це свідоме переміщення тіла та/або його частин у просторі та у часі, яке здійснюється завдяки роботі скелетних м'язів, що потребує додаткових витрат енергії та спрямоване на досягнення визначеної мети". Висновки: на сучасному етапі існують різні підходи до тлумачення понять "рухова активність" і "фізична активність". Їх актуалізація засвідчила доцільність використання поняття "рухова активність", а поняття "фізична активність" для позначення виду діяльності, основу якого становлять заняття фізичними вправами в різних формах фізичного виховання. Отже, "рухова активність" людини є більш широким поняттям, ніж "фізична активність".

Визначено сучасні підходи щодо організації фізичного виховання школярів, націлені на вдосконалення навчально-виховного процесу в школі. Наведено сучасні методи навчання й виховання в різних формах фізкультурно-оздоровчої роботи, спрямовані на формування в школярів позитивної мотивації до здорового способу життя, розширення рухового досвіду, формування практичних навичок для самостійних занять фізичними вправами та проведення активного відпочинку. Досліджено організаційно-методичні основи занять фізичними вправами з учнями в спеціальних медичних групах. Увагу приділено особливості методики фізичного виховання учнів із порушеннями постави. Розглянуто сучасне інклюзивне освітнє середовище в закладі загальної середньої освіти. Увагу приділено формуванню культури рухів засобами вправ з елементами ходьби та бігу. Досліджено поняття про воркаут як вид сучасного вуличного тренування гімнастики. Охарактеризовано зміст фітнес-програм силової спрямованості, побудованих із використанням оздоровчих видів гімнастики. Увагу приділено спеціальній фізичній підготовці в туризмі. Окремо розглянуто олімпійську освіту в системі навчально-виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів.

Фінансова криза та війна в Україні призвели до різкого зниження рівня життя населення. Тому оцінка якості життя населення країни, особливо осіб працездатного віку, які є важливою складовою частиною процесу стратегічного планування розвитку країни та її відбудови в післявоєнний період, заслуговують на особливу увагу. Мета дослідження - аналіз і систематизація наявних теоретико-методичних підходів до оцінювання якості життя, пов'язаної зі здоров'ям, які використовуються в міжнародних і вітчизняних дослідженнях. Методи досліджень - теоретичний аналіз та узагальнення інформації електронних баз даних із використанням дескрипторів "якість життя (Quality of Life - QOL)", "якість життя, пов'язана зі здоров'ям (Health-Related Quality of Life - HRQOL)". Під час аналізу поглядів учених на категорію "якість життя" з'ясовано, що це поняття змінювалося залежно від місця, часу інформації та рівня розвитку суспільства. HRQoL вимірює ті аспекти якості життя, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, і є одним із ключових показників у галузі здоров'язбереження. HRQoL розглянуто як інтегративну характеристику особистості, яка базується на суб'єктивному сприйнятті загального задоволення та включає фізичне, психологічне та соціальне благополуччя, що надає їй змогу зреалізувати свої потенційні можливості в повсякденному житті. Зроблено висновки, що спільність наукових поглядів щодо категорії "якість життя" полягає в тому, що це складна багатовимірна категорія та здоров'я має першочергове значення в її структурі. Порівнюючи та узагальнюючи різні наукові позиції розуміння якості життя, методик і підходів до її оцінки, можемо стверджувати, що HRQOL доповнює традиційні методики на індивідуальному та груповому рівнях. Поширеним загальним опитувальником для визначення якості життя є SF-36, що надає змогу оцінити всі компоненти якості життя, у тому числі пов'язані зі здоров'ям, і не є специфічним для вікових груп.