Досліджено основи життєстійкості особистості періоду похилого віку. Проаналізовано проблеми життєстійкості осіб похилого віку, що розгортаються за постійної присутності екзистенційної тривоги і зумовлюють низку форм психологічного захисту. Зосереджено увагу на рефлексії як провідній діяльності у похилому віці, що спрямована на усвідомлення персональної винятковості екзистенційного досвіду. Проаналізовано феномен та модель життєстійкості осіб похилого віку. Наведено результати дослідження проявів життєстійкості осіб похилого віку.

Здійснено теоретичне й експериментальне дослідження життєстійкості осіб похилого віку. Узагальнено наукові підходи до проблеми дослідження життєстійкість особистості, а саме єдності зовнішніх (життєві навантаження, стресові ситуації тощо) та внутрішніх (цілі, цінності, смисли, самоставлення тощо) чинників, що проявляється на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях і впливає на життєдіяльність особистості загалом. Розроблено концепцію, яка передбачає дві вікові кризи. Першою є криза адаптації в похилому віці, що зумовлено, передусім, соціокультурними чинниками. Друга криза - екзистенційна - обумовлена конфронтацією зі страхами смерті, небуття, безглуздя та самотності. Перша криза проявляється вкрай індивідуально. Її перебіг залежить від усього попереднього досвіду людини та соціальних чинників. Друга криза є детермінованою не соціальними, а суто екзистенціальними чинниками. Запропоновано когнітивний конструкт "персональна винятковість екзистенційного досвіду", який уможливлює зняття екзистенційних страхів і відображає рівні життєстійкості осіб похилого віку. Розроблено концептуальну психологічну модель життєстійкості осіб в похилому віці. Показано, що життєстійкість особистості в похилому віці є цілісним психологічним новоутворенням, яке характеризується сприйняттям особистістю конкретної екзистенціальної ситуації, ставленням до свого життя загалом та спрямованістю на подальшу успішну життєдіяльність. Виявлено рівні життєстійкості, показано та доведено зв'язок між рівнем життєстійкості осіб похилого віку, когнітивним конструктом "персональна винятковість екзистенційного досвіду" та особистісними проявами (когнітивна, поведінкова, емоційна складові). Запропоновано й упроваджено систему формувальних заходів щодо становлення та розвитку життєстійкості в осіб похилого віку, яка містить авторську розробку "Комплексна програма розвитку культури життя людей похилого віку", що реалізує ідеї ціннісного ставлення до життя, культуррозв'язання та виходу зі складних життєвих ситуацій, а також роботу в групах, з метою досягнення психокорекційного ефекту тощо.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз та емпіричне обгрунтування взаємозв'язку соціально-психологічних установок і губристичної мотивації осіб літнього віку. Теоретичне обгрунтування проблеми стосується питань необхідності вивчення цього аспекта у віковій групі осіб літнього віку з обов'язковим урахуванням аналізу реінтеграційних умов успішної самореалізації й удосконалення особистості. Зазначено, що губристична мотивація в ознаках досконалості та переваги визначає внутрішні ресурси саморозвитку особистості. Підкреслено, що регуляційну роль у проявах губристичної мотивації здійснюють соціально-психологічні установки, які засобом вибіркового ставлення до навколишнього світу й самого себе визначають внутрішню активність у досягненні бажаних цілей. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження дають змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: установлено дві форми стабілізаційного й дезорганізаційного впливу соціально-психологічних установок на зміст губристичної мотивації; доведено, що прагнення до досконалості як показника губристичної мотивації осіб літнього віку пов'язане зі стабільними переживанням щодо оцінки та розуміння ними соціально-психологічних настанов і змін; а прагнення до переваги зв'язано з дестабілізаційними переживаннями потреби у владі, що часто призводить до внутрішньої невизначеності, неоднозначності й конфліктності. Зафіксовано позитивні інтеркореляційні зв'язки між показниками потреби у владі та установкою на результат, егоїзм, гроші й свободу, підтверджують прояви в цій віковій групі консерватизму та самопожертви задля збереження своїх інтересів і поглядів, зацікавленість у фінансовій незалежності та домінуючій позиції контролю над іншими з метою підвищення рівня довіри до себе та зростання значущості своєї особистості.

Здійснено теоретичний аналіз психологічних особливостей медіа-релігійності як нової форми прояву релігійної свідомості. Методи. Для реалізації мети дослідження були використані методи теоретичного наукового пошуку: аналіз, синтез, узагальнення, психологічне моделювання. Результати. Аналіз українських та закордонних праць щодо психологічних аспектів медіа-релігійності дозволив окреслити особливості цього феномену, визначити його структурні компоненти. Науковці описують загальні риси медіа-релігійної картини світу, серед яких масштабність, гіпер символічність, орієнтація на сьогодення, емоційна насиченість повідомлень. Релігія у медіа виконує просвітницьку, комунікативну, терапевтичну та популяризаційну (рекламну) функції. Медіа-релігійність - це нова форма релігійної діяльності та функціонування релігійної свідомості, яка виникла завдяки розвитку масової культури та засобів масової інформації. Така релігійність особистості має мережеві принципи комунікації, розмиває кордони між сакральним, ритуальним і секулярним, світським, змінює релігійну ідентичність особистості. Медіа-релігійність дає можливість брати участь у онлайн службах із будь якої точки світу і, таким чином, дає можливість обрати релігійний напрямок, не приіязуючись до певної території чи країни. Медіа-релігійність має трьох компонентну структуру: когнітивний (проявляється як раціональний чи ірраціональний), емоційно-мотиваційний (орієнтація на зовнішні чи внутрішні цінності) та поведінковий (діяльність релігійна активна чи пасивна). Висновки: загалом, можна підсумувати, що медіа-релігійність є закономірним проявом процесу переходу релігії у інформаціне суспільство. Перспективи подальшого вивчення проблеми вбачаємо із розробкою стандартизованого опитувальника дослідження особливостей медіа-релігійності особистості.

Уперше проведено системне теоретико-експериментальне дослідження психологічних особливостей емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Визначено сутність поняття "емоційно-вольова регуляція осіб похилого віку" як особистісно-суб'єктний регуляційний потенціал, що інтегрує емоційні й вольові процеси та являє собою цілісну достатньо стабільну, відкриту систему індивіда, яка на різних рівнях психічної активності регулює (визначає, посилює, спрямовує, обмежує) реалізацію внутрішніх можливостей, сформований досвід активності особистості соціально прийнятними способами. Встановлено особливості емоційної сфери осіб похилого віку як інтегративної складової емоційно-вольової регуляції. Виявлено, що переважання негативних емоцій виступає диспозиційною основою специфіки емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Визначено компоненти емоційно-вольової регуляції: емоції, вольова регуляція, досвід емоційно-вольової регуляції. Обґрунтовано критерії емоційно-вольової регуляції (стійкість емоційної сфери, високий рівень розвиненості вольової регуляції, сформованість позитивного досвіду емоційно-вольової регуляції). Виокремлено рівні та показники розвитку емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку (високий, середній, низький). Визначено форми емоційно-вольової регуляції: механізми психологічного захисту, копінг-стратегії та життєстійкість. Установлено фактори (стан фізичного та психічного здоров'я, рівень соціальної активності, особливості сприйняття світу, специфіка життєстійких установок, індивідуально-психологічні риси), які впливають на специфіку проявів емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Виокремлено рівні сформованості особистісних рис осіб похилого віку (високий рівень - емоційно-вольова стійкість; середній рівень - а) емоційна стійкість, б) вольова стійкість; низький рівень - емоційно-вольова нестійкість). Установлено особливості емоційно-вольової регуляції залежно від місця проживання (вдома, будинок-інтернат). З'ясовано вікову динаміку емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Створено типологію осіб похилого віку за способами використання механізмів емоційно-вольової регуляції (активно-регулюючий, адаптивно-регулюючий, пасивно-регулюючий, деструктивно-регулюючий). Розроблено модель оптимізації розвитку емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Обґрунтовано, апробовано та доведено результативність психологічного супроводу підвищення ефективності емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку. Поглиблено й уточнено дуальну природу емоційно-вольової регуляції осіб похилого віку: особистісно-орієнтовану (залежність від індивідуально-психологічних рис особистості), соціально-орієнтовану (залежність від соціального середовища, соціальної підтримки). Набули подальшого розвитку: ідеї багаторівневості та багатосистемності регуляторних систем; наукові уявлення про особливості механізмів психологічного захисту, копінг-стратегій і рівень життєстійкості осіб похилого віку.

Висвітлено психологічні основи вікових змін, які настають у людей літнього віку, особливості фізіології, емоційних та інтелектуальних процесів, спілкування та самореалізації людини в суспільстві. Окрему увагу приділено психологічній і соціальній підтримці літніх людей, розмаїттю їхніх цінностей і смислових орієнтирів, гармонійному та повноцінному життю в сучасному світі.

Висвітлено теоретичні, методологічні та інноваційні засади геронтопсихологічного навчання як складової психологічного супроводу життя особистості похилого віку, спеціальні засоби оптимізації її життєдіяльності, серед яких виділяються науково обгрунтована геронтопсихологічна просвіта у вигляді спеціальної базової розвивальної доповіді, тренінг оптимізму та оптимізації життєдіяльності для дорослих. Наведено навчальні програми духовного та геронтопсихологічного навчання, що мають на меті покращення їхнього здоров’я та збільшення тривалості життя.