Проаналізовано погляди Ф. Достоєвського та Ф. Ніцше на значення сорому у самореалізації особистості. Надано порівняльну характеристику альтруїстичної та егоїстичної моделей самоствердження. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що Ф. Достоєвський стояв біля витоків створення інтерсуб'єктивної картини людини на противагу індивідуалістській, уособленій ідеями Ф. Ніцше.

Розглянуто етико-філософський аналіз феномену сорому в людському бутті. Досліджено характер співвідношення сорому та совісті як форм моральної самооцінки. Визначено потребу розкриття сорому як переживання. Окреслено тенденції взаємозв'язку сорому та провини, їх спільні та відмінні риси. З'ясовано соціально-моральнісну сутність сорому як форми регуляції людської поведінки. Досліджено діалогічну природу сорому. Розкрито правомірність поділу на сором внутрішній та зовнішній. Визначено основні рівні вияву сорому та форми його існування. Виділено механізми регулювання соціокультурного життя, які є основою поділу культур на два типи: "культури сорому" та "культури вини".