Висвітлено досягнення і проблеми вітчизняної та світової філософії науки 1980 - 1990 рр. і початку ХХІ ст. Розглянуто філософські засади постнекласичної науки, яка складається у процесі сучасної наукової революції, а також натуралістичні і прагматичні тенденції в сучасній західній філософії науки та епістемології.

Освещены достижения и проблемы отечественной и мировой философии науки 1980 - 1990 гг. и начала ХХІ ст. Рассмотрены философские основы постнеклассической науки, которая складывается в процессе современной научной революции, а также натуралистические и прагматические тенденции в современной западной философии науки и эпистемологии.

Розглянуто питання рефлексії, визначення якої формувалося в різних сферах і змінювалося в процесі розвитку науки. Визначено рефлексію як процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Проаналізовано підхід А. В. Карпова до розуміння проблем рефлексії, різних рівнів рефлексії в залежності від ступеня складності рефлексовного змісту. Виокремлено питання найбільш інтенсивної розробки проблеми рефлексії сьогодення: у ході дослідження теоретичного мислення (у наукознавстві, філософії, методології науки та ін.), дослідження самосвідомості особистості (виховання та самовиховання), а також процесів комунікації та кооперації. Окреслено три компоненти у структурі рефлексії: рефлексивно-когнітивний, рефлексивно-афективний та рефлексивно-оцінювально-регулятивний. Охарактеризовано чотири аспекти рефлексії: комунікативний, кооперативний, особистісний, інтелектуальний. Встановлено, що суб'єкт може рефлексувати знання про рольову структуру та організацію колективної взаємодії; уявлення про внутрішній світ іншої людини та причинах її вчинків; власні вчинки та образи власного "Я" як індивідуальності; знання про об'єкт та засоби дії з ним у ситуації. Досліджено взаємозв'язок між рефлексією та деякими особливостями самоставлення, особистісними якостями студентів. Виявлено, що більшість студентів віком від 19-ти до 23-х років мають середній рівень розвитку рефлективності. Констатовано, що рефлективність позитивно позначається на такій характеристиці самоставлення, як самодисципліна.

Рассмотрены вопросы рефлексии, определение которой формировалось в разных сферах и менялось в процессе развития науки. Определена рефлексия как процесс самопознания субъектом внутренних психических актов и состояний. Проанализирован подход А. В. Карпова к пониманию проблем рефлексии, разных уровней рефлексии в зависимости от степени сложности рефлексивного содержания. Выделен вопрос наиболее интенсивной разработки проблемы рефлексии современности: при исследовании теоретического мышления (в науковедении, философии, методологии науки и др.), исследовании самосознания личности (воспитание и самовоспитание), а также процессов коммуникации и кооперации. Определены три компонента в структуре рефлексии: рефлексивно-когнитивный, рефлексивно-аффективный и рефлексивно-оценочно-регулятивный. Охарактеризованы четыре аспекта рефлексии: коммуникативный, кооперативный, личностный, интеллектуальный. Установлено, что субъект может рефлексировать знания о ролевой структуре и организации коллективного взаимодействия; представления о внутреннем мире другого человека и причинах его поступков; собственные поступки и образы собственного "Я" как индивидуальности; знание об объекте и способы действия с ним в ситуации. Исследована взаимосвязь между рефлексией и некоторыми особенностями самоотношения, личностными качествами студентов. Выявлено, что большинство студентов в возрасте от 19-ти до 23-х лет имеют средний уровень развития рефлексивности. Констатировано, что рефлексивность положительно сказывается на такой характеристике самоотношения, как самодисциплина.

The article analyzes the problem of student's reflection and its connection with self-attitude and student's personal qualities. The author dwells on how students understand their internal psychic states, mental processes and how it affects their personality. The article analyzes interpretation of the phenomenon of reflection in Karpov's approach.

Для сучасного "суспільства знань" дедалі більш суттєвим і значущим стає прагнення поновому поставити проблему ролі знання не просто в житті людини, не лише його значення для розвитку науки, пізнавальної діяльності, а знання, яке сприяє появі якісно іншого розуміння головних сфер буття людини: економіки, культури, політики, освіти, науки. Йдеться про знання досконалої якості, або елітне знання, на засадах якого формується творча, продуктивна частина суспільства. У контексті становлення особистості проблема набуття якісних знань не знімається, а навпаки, актуалізується. Встановлено, що освіта пов'язана з глобальним характером економіки, який передбачає набуття не просто інформації, знань чи вмінь, а інтелектуального капіталу. Володіння таким капіталом і є володінням елітним знанням, яке відкриває інші способи розуміння дійсності. Воно виступає як діяльність з самопізнання, розкриває не лише внутрішню будову духовного світу людини, а й розуміння структури соціально-економічного та культурного буття. Елітне знання відкриває не лише зовнішні, а й внутрішні взаємозв'язки (онтологічні, соціокультурні, когнітивні, морально-етичні), виявляє рівень екзистенційного самоаналізу.