У контексті методології образотворення, на підставі узагальнення літературних джерел, дослідів метафізичної (духовної) компоненти слів української мови, а також інших джерел, що відображають логічну та образну суть пізнання Світу українським та іншими народами, досліджено Азбуку - універсальну знакову систему, кожен знак якої є образом системи слова Бог, що було На початку, та план (ідею) саморозгортання системи Слово бог і, яке було споконвіку. Вперше на такому рівні розкрито таємну суть Божественної Азбуки, успадкованої праукраїнцями від орійців у формі символічно-образної інформаційно-енергетичної системи поєднання Числа, Слова, Знаку та Символу на грунті українського світовідчуття Часу та Простору. Розглянуто систему Слово бог і Бог як мету, форму та засіб образотворення Світу.

В контексте методологии создания образа, на основе обобщения литературных источников, экспериментов метафизической (духовной) компоненты слов украинского языка, а также других источников, отображающих логическую и образную сущность познания Света украинским и другими народами исследована Азбука - универсальная знаковая система, каждый знак которой является образом системы слова Бог, что было Вначале, и Плана (Идеи) саморазворачивания системы Слово бог и, которое было изначально. Впервые на таком уровне раскрыта тайная сущность Божественной Азбуки, унаследованной праукраинцами от орийцев в форме символично-образной информационно-энергетической системы объединения Числа, Слова, Знака и Символа, основанной на украинском светоощущении Времени и Пространства. Рассмотрена система Слово бог и Бог как цель, форма и средство создания образа Света.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю223.31 + Ю223.23 + Ю212.2

Рубрики:

Пізнання і предмет

Пізнання та інформація. Пізнання і комунікація

Філософське вчення про дух, свідомість і мислення

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано людське пізнання з точки зору співвідношення у ньому шаблонних, схематичних і творчих моментів. Людське пізнання не поміщається між образом і схемою, а тому трансцендує їх і виходить за межі узвичаєного пізнання, а саме: пізнання "світу-для-нас". Творчість надає можливість людині збагатитися внутрішньо, відкрити інший рівень власного буття та розірвати коло буденних проблем.

Висвітлено можливості іманентистського підходу у феноменології як методологічної альтернативи трансценденталізму. На основі діалектичної реконструкції "предметного" у рамках "речі" установлено, що межі інтенціонального предмета мають не тільки дескриптивний, а і категоріальний характер. Уперше інтенціональний предмет розглянуто як конституйований за допомогою специфічної "комунікативної" субстанції - енергеми. У структурі інтенціонального предмета виявлено наявність ейдетичної форми темпоральності. Визначено ейдетичний статус і можливість феноменологічної фіксації становлення. Запропоновано "генологічний" метод дослідження феномену, реконструйований на основі робіт О.Ф.Лосєва. Запропоновано критерії, що дають змогу визначати межі феноменальних специфікацій, а також визначати ступінь конституйованості "речі" у контексті свідомості.

Здійснено дослідження поняття предмета у контексті з'ясування єдності дедукції категорій та ідей розуму, розкрито значення проблеми трансцендентальної дедукції. Визначено тісний взаємозв'язок між трансцендентальною дедукцією категорій та ідей розуму, а також між метафізичною дедукцією категорій та трансцендентальною дедукцією ідей розуму. Запропоновано тлумачення трансцендентальної дедукції як інтенсіональної, по-новому розкрито функціональне значення судження й умовиводу як місць конституювання предмета.

Розглянуто актуальну проблему природи та функціональних особливостей гносеологічного образу в науці. Подано традиційне та сучасне тлумачення поняття "гносеологічний образ". Здійснено ретроспективне вивчення трансформації терміна "образ" у теоретичній думці та мистецтві. Обгрунтовано твердження про когнітивність образу мистецтва та науки як загальної характеристики його цілісної "людиновимірності". Потенційні можливості гносеологічного образу розкрито у контексті синергетичного мислення, холістичного бачення, постмодернізму у взаємозв'язку з принципами творчої "миследіяльності" майбутнього суспільства.

Досліджено концепт "образ" у його розвитку в західноєвропейській філософській думці. Філософський аналіз образу дозволяє визначити останній засобом реалізації можливостей ідеального. Виявлені конотації поняття образу: від образу світу до образу людини та особливості тлумачення відповідних його значень з точки зору різних філософських підходів: соціокультурного, гносеологічного, психологічного, антропологічного, естетичного тощо. Історично образ людини розвивається під впливом її уявлень про ідеальне, яке визначало його зміст. В будь-якому ідеальному образі визначаються межі бачення предмету, включаючи ступінь розуміння людського існування, перспективи його подальшого розвитку. Ідеальний образ слугує джерелом ціннісних орієнтацій, визначає напрямок людських прагнень. Образ людини чи людські образи формуються не тільки з досвіду, що іноді є стихійним, але й на основі філософських та інших концепцій. Аналізуються можливості практичного використання "образу" щодо створення іміджу людини. Образ людини надає можливість обрати вектор виховання, в ньому закріплені цінності, мета, мотиви, настанови, сподівання, уявлення. Іншими словами, це набір психологічно-соціальних ролей людини. Образ виступає концептом та є основоположним і родовим стосовно інших понять, які його репрезентують. Під образом людини слід розуміти сукупність певних стереотипів поведінки, звички, погляди, що людина сприймає як самоочевидності, прагнення, соціальні, політичні та особистісні уявлення й настанови щодо того, якою людина має бути.