На підставі аналізу опису культурних явищ показано, що об'єкт соціальної науки вивчається за його функцією у самовідтворенні культури, в чому і полягає соціально-консервативний аспект культури. Сформульовано принцип документалізму в соціальних науках, який визначає вимоги спростованості щодо універсальних суджень соціально-наукового опису. Показано, що недокументалістська соціальна наука утворює квазіуніверсальні та суперечливі описи. Запропоновано принцип розрізнення суджень культури та науки щодо культури. Доведено, що судження культури як саме по собі культурне явище не підпорядковано раціональним нормам і тому його включення до теоретичного опису веде до суперечностей. Показано, що теорії А.Лорда, О.М.Фрейденберга, П.Бурдьє мають спільні методологічні риси, що можуть бути охарактеризовані як документальний емпіризм. Вперше наведено загальну характеристику документалістського емпіризму в соціальних науках і показано, що він предметно обмежує засоби пізнання, а документалізм забезпечує виконання норм емпіризму ставленням до особливостей об'єкта та до його наукового опису.

Проаналізовано поняття філософських систем Дж. Локка, Дж. Берклі, Д. Юма "пізнання", "знання", "розуміння", та встановлено їх контамінаційну природу, розбіжності та спільні змістовні контенти цих понять. З'ясовано, що "пізнання" Д. Юма є миттєвим актом схоплення первинних ідей, що здійснюється чуттєвим шляхом, "знання" Дж. Берклі - мислення ідей, що не існують поза нашою свідомістю, "розуміння" Дж. Локка є процесом формування в розумі вторинних ідей на основі первинних, ідей "пізнання", одержаних чуттєво. Встановлено, що основною рисою емпіричної філософії є її орієнтованість на безпосередню чуттєвість та постулювання емпіричного досвіду, як матриці одержання будь-якого знання.

Систематизовано твердження класичних і більш пізніх емпіричних концепцій, пов'язаних з аналізом мови науки, що дозволяють констатувати наявність базових взаємозв'язків між класичною та постнекласичною парадигмальними настановами. Розкрито спадкоємність емпіричних учень класичної та некласичної доби за важливими методологічними й епістемологічними параметрами, показано доцільність залучення методологічного потенціалу класичного емпіризму в сучасні дослідження. Встановлено семіотично значущі взаємозв'язки між знаками, їх денотатами та смислами, які широко використовуються в науці, експліковано й охарактеризовано їх евристичний потенціал у контексті сучасної наукової методології. Виявлено корелятивність емпіричних і раціоналістичних учень Нового часу не в опозиціях "емпіричне - теоретичне", "об'єктивне - суб'єктивне", "часткове - загальне", а з погляду цілісності, що наближає їх до постнекласичних висновків. З'ясовано співзвучні з постнекласикою людиномірні настанови класичного емпіризму, здатні надати абстрактним конструкціям неопозитивістського варіанту емпіризму нового смислу та оновити образ емпіричного аналізу мови сучасної науки. Доведено внутрішню єдність емпіричних і теоретичних аспектів методологічної рефлексії мови наукового пізнання не лише у некласичних і постнекласичних, а й у традиційних епістемологічних концепціях, які заклали для цього передумови.

Розглянуто основні підходи та принципи трансцендентального емпіризму, розроблені Дельозом і Гваттарі, які можуть сприяти створенню нової системи освіти, націленої на розвиток творчих здібностей, на виховання трансцендентальної здатності ставити проблеми, в яких експліковано основні метафори і поняття, а також змістові напрями номадичної філософії як контестентної стосовно європейської класичної раціоналістичної традиції, в полеміці з представниками цієї традиції – Лукрецієм, Юмом, Спінозою, Ніцше, Бергсоном. Номадизм як філософію інтелектуального кочування спрямовано передусім проти пануючих і репресивних сил Держави розуму, порядку «поліса», що заточують «живу» думку в деспотичні структури ієрархічних норм і цінностей. Метою освіти, вважає Дельоз, є оволодіння здатністю ставити завдання і розвивати кожну здібність до трансцендентного застосування, що передбачає уміння мислити динамічно, критично, долаючи межі будь-яких закритих статичних «порядків»: культурних, дисциплінарних, парадигмальних, тобто уміння мислити відкритими поняттями – концептами.

Рассмотрены основные подходы и принципы трансцендентального эмпиризма, разработанные Делезом и Гваттари, которые могут способствовать созданию новой системы образования, нацеленной на развитие творческих способностей, на воспитание трансцендентальной способности ставить и решать проблемы. Проанализированы основные метафоры и понятия, а также содержание номадической философии как контестентной относительно европейской классической рационалистической традиции, в полемике с представителями этой традиции– Лукрецием, Юмом, Спинозой, Ницше, Бергсоном. Номадизм, как философия интеллектуального кочевания, направленной прежде всего против господствующих и репрессивных сил государства разума, порядка «полиса», что затачивают «живую» мысль в деспотические структуры иерархических норм и ценностей. Целью образования, считает Делез, является овладение способностью ставить задачи и развивать каждую способность к трансцендентному применению, предполагающему умение мыслить динамично, критически, преодолевая границылюбых закрытых статических «порядков»: культурных, дисциплинарных, парадигмальных, т.е. умение мыслить открытыми понятиями – концептами.

The analysis of the processes of an information society’s becoming proves that Nomadism should be considered as one of the leading directions of the radical transformation of education. Since stability becomes an unachievable goal, the changes themselves represent the only real working model. It is not enough just to think or think differently. Can education teach how to adapt to changeability and uncertainty, and at the same time overcome them on their level of autonomous subjectivity? The principles of transcendental empiricism, developed by Deleuze, we consider as a possible methodology for solving these problems and clarifying the new strategic orientations of education.