Зроблено спробу здійснити комплексний культурологічний аналіз драматургії циркової вистави у контексті карнавально-сміхової культури. Досліджено історичні засади та сучасні особливості циркових вистав в Україні та СНД, які демонструються з урахуванням традицій національної та світової карнавально-сміхової культури. Запропоновано тезу, що циркова вистава як драматургічна форма репрезентує загальний стан циркового мистецтва та є недостатньо вивченою. Увагу приділено дослідженню драматургічної структури сучасного циркового видовища. Розглянуто питання щодо належності циркового сценарію до драматичного роду літератури. З урахуванням результатів дослідження до наукового обігу введено нові різновиди сучасної циркової вистави, нову циркознавчо-драматургічну термінологію, визначено місце драматургії циркової вистави у сучасному українському видовищному мистецтві.

Досліджено цирк за доби гетьманату П. Скоропадського. У роботах, що присвячені цирковому мистецтву, розвиток цирку в добу Гетьманату висвітлено фрагментарно, причому акцентовано увагу на роботі циркових колективів у найбільших містах - Києві, Одесі, Харкові. Розповідається про стан циркового мистецтва на всій території Української Держави. Висвітлено артистичну діяльність циркових труп і окремих циркових артистів. Розповідається про діяльність профспілки артистів вар'єте і цирків, окреслено стосунки власників цирків та їх керуючих з місцевою та державною владою. Особливу увагу звернено на проведення змагань з французької боротьби.

Висвітлено культурологічно-мистецтвознавчі аспекти генезису й еволюції циркового процесу Харкова. Вперше в дискурсі українського мистецтвознавства запропоновано авторську експлікацію поняття "циркова школа". В широкому історико-культурному контексті визначено джерела й організаційні основи генезису та становлення харківської школи циркового мистецтва, виокремлено соціокультурні детермінанти її походження. Виявлено, реконструйовано та проаналізовано фактографію і хронологію еволюційного розвитку циркового мистецтва Харкова, розроблено його періодизацію з акцентуацією феномену розважальних садів у фокусі реновації виразної мови циркового мистецтва. Диференційовано типологічні особливості перетворень постановочних технік. Охарактеризовано системотворчий принцип харківської школи циркового мистецтва як творчої діяльності циркової майстерні на основі кореляції досвіду (художнього та технічно-трюкового характерів) і творчості, сформовано уявлення про особливості творчої специфіки, яка визначається режисурою великих форм і естетичними принципами постановочного мислення. Розкрито культуротворчий потенціал харківської циркової школи як одного з чинників формування національної ідентичності, передусім, у контексті діяльності Українського національного циркового колективу.

Вперше досліджено наукові, публіцистичні, архівні, раритетні та мемуарні джерела, здійснено культорологічний аналіз феномену цирку в Україні. Проаналізовано циркове мистецтво в Україні (1920 - 1930 рр.), яке насправді залишилося поза увагою культурологів та мистецтвознавців, а окремі публікації на сторінках наукових та періодичних видань, присвячені творчості провідних артистів або епізодично відтворюють сторінки історії цирку. Висвітлено історію державних цирків в Україні (Київський державний цирк, Одеський державний цирк та Харківський державний цирк), а також циркових комерційних груп.

Дослідження присвячено вивченню особливостей розвитку циркового мистецтва 1920 -1930 рр. в Україні. Вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто формування циркового мистецтва в сучасному науковому дискурсі. Виокремлено основні напрями теоретичної думки в галузі циркового мистецтва. Запропоновано визначення "манежний образ", простежено еволюцію циркового мистецтва від зародження до початку XX ст. Розкрито творчий внесок українських митців у розвиток вітчизняного цирку. Окреслено його найбільш характерні художні тенденції, які виникли на цьому історичному етапі та тривалий час лишалися домінуючими. На основі архівних документів, вперше введених у науковий обіг, відтворено об'єктивний послідовний розвиток історії цирку в Україні, його витоки та формування, організацію під керівництвом Державного управління цирками (1933) та становлення як самостійної мистецької галузі, набуття специфічних художніх засобів, зокрема створення манежного образу.

Звернено увагу на необхідність комплексного вивчення цирку як феномена культури, його культурологічної специфіки, обумовленість його розвитку соціально-економічними, історичними, політичними, естетичними чинниками. Розкрито зміст карнавалу як джерела форм видовищної культури, в т. ч., і циркової. Наголошено, що саме карнавальна культура поклала початок таким феноменам, як скоморошество і жонглерство, які уособлюють приклад візуально-слухового синтезу і відповідності в епоху середньовіччя уявленням народу про свободу творчого духу, радість чуттєвого сприйняття світу. Наведено спільні й відмінні риси скоморошества і жонглерства. Відзначено, що культургенетична природа циркового мистецтва виявляє зв'язок цирку з різними формами видовищної культури: народним ляльковим театром, ілюзіоном, лубком, тобто "балаганною традицією".

У контексті дослідження особливостей розвитку циркового мистецтва і циркової справи на західноукраїнських землях кінця ХVIII - ХIХ ст. поставлено завдання простежити процес становлення циркового мистецтва на етнічній території України. Розглянуто проблематику визначення зв'язку сучасного циркового мистецтва України з мистецтвом скоморохів; зроблено спробу визначення ступеню "спорідненості" зв'язку цирку Нового часу з давньоримським цирком. З'ясовано, що через брак історичних відомостей не існує підстав пов'язувати творчість скоморохів із генезою професійного циркового мистецтва в Україні. Більш коректним є визначення витоків сучасного циркового мистецтва в перших гастрольних виступах на етнічній території України західноєвропейських акробатичних і циркових труп, які належать до другої пол. XVIII ст., виходячи зі значущості їх впливу на системність подальшого розвитку циркових жанрів і циркового мистецтва. Розглянуто і визначено спільні риси, відмінності і особливості цирку Нового часу і давньоримського цирку.

Розглянуто зміни в організаційно-творчій моделі циркової справи в Україні пострадянської доби. Виявлено позитивні й негативні тенденції розвитку державної циркової системи періодів централізації (1993 - 2003 рр.) та реформ (2004 р. - дотепер). Розглянуто сутність трансформацій та приділено увагу оцінці їх наслідків. Нинішня модель циркової справи охарактеризована в контексті творчої та господарської ефективності, її здатності до самовідтворення.