Розглянуто питання становлення класичного стилю бельканто в оперній культурі Італії XVII - XVIII ст. Особливу увагу акцентовано на проблемі регістрової природи співацького голосу та її використанні в оперному виконавстві різних епох. Розкрито феномен і провідну роль у цьому процесі співаків-кастратів, а також охарактеризовано манеру виконавства співаків зі звичайними голосами.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ335.413(4Укр)-07

Рубрики:

Історія оперного театру

Шифр НБУВ: Ж16622 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлюються етапи та стадії оперного процесу, докладно аналізується творчість провідних оперних композиторів, виявляються жанрово-стильові риси ренесансної музичної драми, опери бароко та класицизму, простежуються видозміни та трансформації, притаманні оперному мистецтву романтичної доби. Значна увага приділяється також визначенню місця опери у загальнохудожніх процесах.

Висвітлено проблеми збереження фольклорно-етнографічного оригіналу народного танцю у творчій праці балетмейстерів кінця XIX - початку XX ст.

Впервые в Украине освещена двухсотлетняя история музыкально-театральной Одессы, которая связана с Городским театром оперы и балета. Рассмотрены особенности создания проекта и строительства здания первого Городского театра (1809 г.), имевшего название "пушкинский", а также нового здания Городского театра (1887 г.). Впервые освещены драматические страницы жизни театрального здания и деятельность театра в Одессе в годы войны, рассмотрен вопрос о "минировании" театрального здания. Приведены воспоминания Ф.И.Шаляпина, М.Баттистини, Л.В.Собинова опубликованные в одесских изданиях прошлых лет. Освещен жизненный и творческий путь выдающихся мастеров одесской сцены, в частности, Ю.С.Кипоренко-Доманского, Н.П.Савченко, М.Гришко, И.И.Воликовской, Н.Г.Топчего, О.Н.Благовидовой, Р.М.Сергиенко, Г.Поливановой.

Висвітлено етапи становлення української театральної культури, визначено її найголовнішу складову - режисерське мистецтво. Проаналізовано творчість В.Скляренка - одного з найталановитіших учнів знаменитого Л.Курбаса. Розглянуто тенденції розвитку української театральної культури в середині 1920 - на початку 1930 рр., викладено проблеми становлення режисерської школи "Березоля". Розкрито різні аспекти режисерської майстерності в контексті національної театральної культури середини 1950 - другої половини 1970 рр.

Освещены этапы становления украинской театральной культуры, определена ее главная слагаемая - режиссерское искусство. Проанализировано творчество В.Скляренко - одного из самых талантливых учеников Л.Курбаса. Рассмотрены тенденции развития украинской театральной культуры в середине 1920 - начале 1930 гг., изложены проблемы становления режиссерской школы "Березоля". Раскрыты разные аспекты режиссерского мастерства в контексте национальной театральной культуры середины 1950 - второй половины 1970 гг.

Впервые представлены все сохранившиеся методические работы народной артистки Украины, корифея одесской академической вокальной школы О.Н.Благовидовой, а также воспоминания о ней современников и учеников. Печатные материалы сборника максимально полно воспроизводят рукописи и машинописи, хранящиеся в рукописном отделе библиотеки Одесской государственной музыкальной академии и в личном архиве профессора А.В.Джамагорцян, с возможной точностью сохраняя авторскую стилистику и орфографию текста.

Освещена история развития кафедры оперной подготовки, оперных классов и оперной студии Одесской государственной музыкальной академии им. А.В.Неждановой от начала существования консерватории до наших дней. Проанализировано развитие творческой работы дирижеров, режиссеров, концертмейстров и студентов кафедры, раскрыты особенности их методики преподавания, репертуара и трактовки многих оперных произведений.

Висвітлено життєвий і творчий шлях О.Колодуба - співака, хормейстера, режисера, педагога, художника. Наведено його статті та спогади про видатних музичних діячів середини ХХ ст., зокрема, М.І.Литвиненко-Вольгемут, М.І.Донця, О.Петрусенко, Б.Р.Гмирю, В.Будневича, Ю.С.Кипаренко-Даманського та М.Г.Зубарєва.

Освещен жизненный и творческий путь А.Колодуба - певца, хормейстера, режиссера, педагога, художника. Приведены его статьи и воспоминания о выдающихся музыкальных деятелях ХХ в., в частности, М.И.Литвиненко-Вольгемут, М.И.Донце, О.Петрусенко, Б.Р.Гмыре, В.Будневиче, Ю.С.Кипаренко-Даманском и Н.Г.Зубареве.

Висвітлено життєвий і творчий шлях Турчака С.В. - видатного українського музиканта, педагога, диригента. Проаналізовано діяльність митця в контексті музично-театрального життя України 1960 - 1980-х рр. На підставі аналізу численних вистав, гастрольних виступів, у яких брав участь особисто С.Турчак, розкрито тенденції музично-театральної культури України й етапи становлення та творчі грані таланту маестро, унікальність його виконавської манери.

Освещен жизненный и творческий путь Турчака С.В.- видающегося украинского музыканта, педагога, дирижера. Проанализирована его деятельность в контексте музыкально-театральной жизни Украины 1960 - 1980-х гг. На основе анализа многочисленных спектаклей, гастрольных выступлений, в которых брал участие лично С.Турчак, раскрыты тенденции музыкально-театральной культуры Украины и этапы становления и творческие грани таланта маэстро, уникальность его исполнительской манеры.

Розглянуто проблему функціонування хору як суттєвої складової оперної вистави у контексті його драматургічного призначення в жанрових різновидах опер В.Губаренка, зокрема героїко-романтичній музичній драмі "Загибель ескадри", лірико-психологічній опері "Пам'ятай мене", опері-балеті "Вій" та опері-ораторії "Згадайте, братія моя". Надано загальну характеристику оперної творчості В.Губаренка в історичному, жанровому та структурно-драматургічному аспектах і висвітлено особливості відображення основних тенденцій розвитку музично-театрального мистецтва України 1960 - 1990 рр. у творах митця. Здійснено комплексний музикознавчий аналіз у контексті специфіки використання хору як драматургічної одиниці в оперних творах В.Губаренка й обгрунтовано його провідне значення у сценічних постановках композитора. Наведено характеристику, визначено зміст і представлено реєстр основних хорових сцен. Запропоновано нову класифікацію хорових сцен на підставі оцінки її шести головних функцій (фонової, колористичної, репрезентативної, внутрішньо-емоційної, дійової, динамічної) та десяти допоміжних (репрезентативно-колористичної, динамічно-колористичної, дійово-динамічної, емоційно-дійової, статистичної, ілюстративної, ілюстративно-колористичної, фоново-репрезентативної, емоційно-колористичної, репрезентативно-динамічної). На підставі запропонованої класифікації визначено концептуальні функції хору у жанровій системі представлених опер В.Губаренка й обгрунтовано вплив жанрово-інтонаційної моделі на характер використання хорових сцен (кількісну та якісну залежність функцій хору від провідної образно-змістовної сфери).

Запропоновано оригінальне трактування оперної спадщини Ж.Массне та значення його творчої діяльності у культурному житті Франції другої половини XIX - початку XX ст. На противагу сформованим уявленням про вторинність стилю композитора Ж.Массне охарактеризовано як значну, класичну постать французької оперної школи другої половини XIX ст. Розроблено нову жанрову класифікацію музичних творів митця, до наукового обігу введено маловідомі факти з його творчої біографії. Наведено переклад російською мовою стислого змісту деяких оперних лібрето композитора. Висвітлено історію створення та сценічну долю опер "Манон" і "Вертер", здійснено аналіз музичних творів у контексті сучасного оперознавства, визначено їх особливе місце у творчості композитора, пов'язане з відродженням класичних сюжетів і типів героїв та формуванням зрілих рис жанру французької ліричної опери. За матеріалами періодичних видань наведено відомості про постановки опер "Манон" і "Вертер" на сценах театрів російського, радянського та пострадянського просторів.

Розглянуто ліризм як жанрову основу оперних творів і жанрово-стильову особливість української школи оперного співу. Визначено зміст категорії "лірика" та похідних від неї понять естетики, літературознавства та музикознавства. Вивчено особливості духовної культури України, національного художнього менталітету. Розглянуто аспект втілення образів ліричної модальності в оперному мистецтві Європи й України. Виявлено взаємозв'язки між українським оперним вокалом і попередніми історичними жанровими стилями співу (візантійським культовим співом, народним інтонуванням творів лірико-епічного жанру, стилем італійського бельканто). Проаналізовано властивості вокального мистецтва видатних українських оперних співаків, зокрема, О.Мишуги, С.Крушельницької, Б.Гмирі. Установлено специфіку втілення ліричної образності. Розроблено принципові положення педагогічного методу виховання вокалістів, які базуються на артистичному та педагогічному досвіді видатних оперних співаків України та враховують специфічну лірикоцентричність національного художнього менталітету.

Визначено, що теоретично поглиблене поняття "музичний театр" як індивідуальне жанрово-композиторське явище є головним результатом оперної революції кінця XIX - початку XX ст. Доведено, що музичний театр Дж. Пуччіні становить креативне національне та загальноєвропейське художнє явище, яке суттєво вплинуло на формування засад сучасної оперної естетики. Показано, що в пізніх операх Дж. Пуччіні були сконцентровані новаційні жанрові тенденції: розбудова нових оперних моделей (триптиху, опери-вестерн) та радикальне осучаснення традиційних оперних моделей grand opera, opera buffa, ліричної мелодрами. Зазначено, що музичний театр композитора нерозривно пов'язаний з загально-мистецькими стильовими тенденціями доби модернізму, зокрема, символістськими. Розроблено конкретні літературні, театральні та інтонаційні складові оперної режисури Дж. Пуччіні. У процесі стильового аналізу виявлено постромантичні, символістські, експресіоністичні та неокласичні компоненти музичної мови композитора. Здійснено перегляд упереджених оцінок щодо опери Дж. Пуччіні "Ластівка".

На підставі вивчення літературних джерел, теле-, кіно- та відеоматеріалів розглянуто оперно-режисерську діяльність І.О.Молостової. Вперше досліджено джерела формування української оперної режисури. Проаналізовано процес становлення І.О.Молостової як режисера у контексті розвитку вітчизняного оперного театру. Особливу увагу приділено напрямам мистецької діяльності І.О.Молостової, що сприяли формуванню цілісного зв'язку складових синтетичної сценічної дії на засадах театральності та створенню нової, більш експресивної сценічної мови. Осмислено постановку І.О.Молостовою опери Д.Д.Шостаковича "Катерина Ізмайлова" як зразок оперно-режисерської майстерності. Проаналізовано стилістику й основні оперно-режисерські методи І.О.Молостової, що грунтуються на гармонійному поєднанні кращих традицій вітчизняної та світової режисури з новітніми прийомами постановки художніх творів. Досліджено особливості застосування в режисерській діяльності І.О.Молостової таких мистецьких засобів, як підвищена експресія сценічного рішення, поглиблене психологічне розкриття образів, динамічність музично-сценічного втілення образів-персонажів, організація деталей у цілісність. Досліджено методику роботи І.О.Молостової з вокалістами над створенням адекватних авторському задумові образів. Висвітлено концептуальне значення режисерської діяльності І.О.Молостової у загальному ідейно-художньому вирішенні сучасної оперної вистави, зокрема у збагаченні теорії та практики української оперної режисури й оновленні національних оперних традицій.

На підставі комплексного аналізу літературних джерел, архівних документів, теле-, кіно- та відеоматеріалів розглянуто режисерську діяльність народного артиста України В.М.Скляренка, учня Л.Курбаса, вихованця театру "Березіль", творчість якого протягом півстоліття сприяла оновленню естетики та художньої палітри національного драматичного та музичного театру, насамперед розвитку оперних колективів Львова, Харкова та Києва. Досліджено режисерські пошуки та здобутки митця, розглянуто становлення режисури як складову української театральної культури 1920 - 1970-х рр., специфічні особливості національного оперно-режисерського мистецтва, лідером якого був В.М.Скляренко, втілюючи в опері ідеї та принципи Л.Курбаса. Значну увагу приділено аспектам творчої діяльності В.М.Скляренка в Національній опері України та Київському національному драматичному театрі ім.І.Франка у контексті історії української театральної культури зазначеного періоду, що сприяли багатоаспектному розвиткові інноваційних тенденцій у драмі, опері й опереті, формуванню національних традицій у режисурі й акторській творчості, цілісного зв'язку складових синтетичної музично-специфічної дії на засадах яскравої театральності та створення нової, насиченої експресією і драматизмом сценічно-пластичної мови. На підставі мистецтвознавчого компаративістського аналізу вистав доведено, що найвизначнішим мистецьким досягненням В.М.Скляренка були здійснені на київській сцені постановки опер М.Лисенка "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч" та "Енеїда", К.Данькевича "Назар Стодоля", Г.Майбороди "Милана" і "Тарас Шевченко", С.Прокоф'єва "Війна і мир", Р.Вагнера

Досліджено питання архетипічно зумовленої виразності оперних партій співачок-травесті за допомогою відображення у цій виразній сфері зв'язків з міфологемами "близнюкового" циклу. Створено концепцію художньої органіки двояких структур, визначених архаїчними витоками творчості, яка реалізувалася у класиці його буття в Новий час у вигляді метафоричного з'єднання у художньому елементі як мінімуму пари образів, спільних для різних народів і часів. Церковна основа звучання "quasi-хлоп'ячих" жіночих голосів визначила суто містеріальний тип ролей - тип світлого юнака Вані з "Життя за царя" М.Глінки, "вічно юного Леля" зі "Снігуроньки" М.Римського-Корсакова. Зазначено, що навіть у ролі Октавіана з "Кавалера троянд" Р.Штрауса можливе виявлення "нежіночої" тембральності, що створює додаткову ігрову установку умовності в сюжет, в якій головний герой втілює майже абсурдну штучність стосунків, що затверджується волею "людини-гадгероїні" Маршальши. Міфологічна підоснова виразності виконання співачки-травесті повною мірою розкривається у феномені Шаусинської опери подібно вокально-тембровій драматургії "Фіделіо" Л. ван Бетховена.

Досліджено творчу діяльність "Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру" (УТЛ - ЛОТ) (1941 - 1944 рр.) як соціально-суспільного феномену. Розглянуто сценічну практику УТЛ - ЛОТ в період Другої світової війни у контексті соціально-політичної, ідеологічної, культурологічної ситуації краю та особливостей регіональної політики нацистів щодо діячів культури в Галичині. Визначено художньо-естетичні, стилістичні, методологічні особливості творчості провідних митців драматичного сектору театру. Значну увагу приділено взаємовпливам сценічної практики УТЛ - ЛОТ і театральної журналістики, театральної освіти, глядацької культури в контексті розвитку національного українського театру в першій половині ХХ ст. в західноукраїнському регіоні.

Вперше у театрознавстві розглянуто проблеми становлення та формування Дніпропетровського робітничого оперного театру в контексті розвитку українського музично-театрального мистецтва 1920 - 1940 рр. Особливу увагу приділено проблемам опери та балету як явищ сценічного мистецтва, проаналізовано питання становлення української музичної режисури та балетмейстерської творчості, а також формування своєрідних рис оперного та балетного виконавства.

Досліджено художньо-стильові закономірності в мистецтві тенорового вокалу, чоловічого співу у високому регістрі, а також в процесі освоєння ідеально-пафосного самовираження як однієї з головних складових естетичної бази співочої культури. Особливу увагу приділено знаходженню аналогій у даному виді цивілізаційних вокальних установок Китаю та Європи. Вперше в музикознавстві України та Китаю систематизовано матеріали з історії становлення мистецтва тенорового співу в концепції міметичної основи музичної інтонаційності. Вперше усвідомлено ідею "філософії голосу" - "філософії співу" як історично сполучного моменту міфологічного та логіко-естетичного підходу. Розроблено естетично-художній критерій тенорового мистецтва як "наслідування" інтонації пафосно-екстатичного самовираження, реалізованого у фактурі хорово-ансамблевого "дисканта" і оперного тенорового звучання на різних музично-епохальних стильових етапах розвитку релігійної та світської культури. Вперше в українському музикознавстві досліджено твори Дж.Верді та П.Чайковського у даному аспекті розуміння естетики тенорового співу. Проаналізовано виконавські інтерпретації класичних партій, зокрема, здійснено порівняльне дослідження їх трактування європейськими та китайськими вокалістами та виявлено розходження у стильових ознаках вираження.