Проблеми акторської майстерності висвітлено в естетичному та соціокультурному аспектах, які, за К.С.Станіславським, полягають у обов'язковому натхненні у творчому акті та творенні художнього образу, а також у внутрішній дисципліні, можливості керувати натхненням.

Розглянуто еволюцію функціонування монологу в світовій та українській культурі, подано його визначення та висвітлено культурну парадигму. Проаналізовано особливості втілення монологічного мовлення в різних сферах діяльності людини. Наведено класифікацію монологів за сферою застосування, суб'єктом, стилем виконання, розкрито специфіку їх втілення у мистецькій практиці та сценічному мистецтві України, обгрунтовано досвід практиків сцени: драматургів, режисерів, акторів та їх позицію щодо сучасного функціонування монологу в драматичному мистецтві й естраді.

Рассмотрена эволюция функционирования монолога в мировой и украинской культуре, дано его определение и освещена культурная парадигма. Проанализированы особенности воплощения монологической речи в разных сферах деятельности человека. Приведена классификация монологов по сфере применения, субъекту, стилем выполнения, раскрыты специфика их воплощения в художественной практике и сценическом искусстве Украины, обоснован опыт практиков сцены: драматургов, режиссеров, актеров и их позиция относительно современного функционирования монолога в драматическом искусстве и эстраде.

Розкрито сутність та особливості функціонування процесу переживання у мистецтві актора. З використанням методу психологічного аналізу діяльності людини (за О.Леонтьєвим) проведено спостереження за творчістю акторів і самоспостереження та встановлено, що у процесі переживання актора у ролі актуалізуються окремі, психічно відмежовані актором одна від одної різні види його діяльності, які визначено як "діяльність-творчість" і "діяльність-гра". На підставі дослідження процесу функціонування даних видів діяльності актора виявлено їх вплив на внутрішню "психорефлективну організацію" актора як людини. Встановлено, що дане відображення, пов'язане з аналогічністю фізичних дій актора з фізичними діями персонажа ролі, проектується на дії актора у формі реакцій організму, адекватних до реакцій ролі, що і становить сутність психологічного стану переживання актора у ролі. Вперше методом визначення "катарсису" (за Л.Виготським) проаналізовано емоційний стан переживання актора у ролі. Доведено належність емоційного стану переживання до одного з різновидів катарсису.

Досліджено акторську творчість Й. Гірняка 1932 - 1933 рр. та особливості образу-маски й гротескні засоби виразності у практиці митця. Визначено етапи професійного становлення актора, висвітлено його сценічний доробок на сцені Мистецького об'єднання і театру "Березіль". Обгрунтовано репрезентативність творчості Й. Гірняка для театральної естетики Л. Курбаса. Проаналізовано особливості сценічної маски та засоби гротеску в акторському мистецтві 1920 - 1930 рр. на основі праць зарубіжних і вітчизняних учених, а також універсальну виконавську манеру Й. Гірняка в контексті досліджень акторського мистецтва початку ХХ ст.

Досліджено природу художньої образності взагалі та театральної зокрема. Методологічною основою дослідження є застосування загального наукового принципу об'єктивності, історичності, аналітичного, культурологічного та компаративного методів при аналізі фактологічного матеріалу з проблем художнього образу. Запропоновано власне визначення поняття "Художній образ" та вводить в ужиток термін "Театральна вертикаль" для позначення образного вектору театрального твору. Розширюються існуючі тлумачення художнього образу, що сприятиме формуванню образного мислення нового покоління театральної режисури.