Розглянуто основні етапи та особливості створення сценічного тексту монодрами та тексту вистави на прикладі хроніки В. Шекспіра "Річард III". Зазначено, що, створюючи сценічний текст монодрами та вистави, його автори виокремлюють з літературного тексту єдиного суб'єкта дії, обирають матеріал, що ілюструє формування межового стану свідомості персонажа, вкладають в його вуста слова інших персонажів, проектуючи крізь свідомість єдиного суб'єкта дії.

Дисертація присвячена дослідженню найбільш популярних сценічних комедійних жанрів 1920-х рр. Вперше такі «високі» жанри як комедія та трагікомедія розглянуті у єдиному контексті із «низькими» жанрами - інтермедією, ревю, комедією-переробкою. Такий підхід дозволив зафіксувати існування спільного художнього поля для народження певних тем та образів, що з часом стають провідними для комедійних жанрів українського театру. Обгрунтовано, що кожен із п’яти розглянутих у дисертації комедійних театральних жанрів протягом 1920-х рр. переживає певні метаморфози, існує у розмаїтті модифікацій в межах самого жанру. Вперше в українському театрознавстві дисертантом запропоновано типологію для таких жанрів як новітня інтермедія, комедія-переробка та ревю, розширено знання про становлення оновлених жанрів сатирично-побутової комедії та трагікомедії. Формотворчий процес 1920-х рр. був скерований не лише на розширення жанрової системи українського театру, зокрема її комедійного сегменту. Для більшості експериментів із формою головним завданням було розвинути видове розмаїття українського театру, а саме: створити нові театри, такі як музичної комедії, естради, сатири, ляльковий театр та ін., закласти підвалини для формування національного циркового мистецтва. Дослідження може започаткувати вивчення системи сценічних театральних жанрів 1920-х pp., з урахуванням унікального розмаїття жанрів та їх модифікацій, а також продовжене за рахунок розширення контексту, імен та явищ.