На основі семіотичної теорії із застосуванням методу "освіченого еклектизму" розглянуто процеси функціонування елементів оперного тексту в текстах інших знакових систем української та російської культур XIX - XX ст. Визначено семантичну функцію зазначених елементів як інтертекстуальних, з'ясовано семантичну роль опери - геральдичної конструкції в текстах художньої культури, досліджено механізм функціонування в культурі міфу оперної примадонни, виявлено специфіку функціонування оперних елементів у контексті ідеологічного міфу.

Головним предметом дослідження є оперна мелодія як емоційно-когнітивний феномен у контексті сучасної музикознавчої аксіології. У зв'язку з ним вивчено європейську оперу в її історичному становленні та класичних репертуарних взірцях як особливу жанрово-текстологічну сферу музичного мистецтва та "у дзеркалі" сучасного музикознавчого дискурсу. Це дозволяє розкрити основні комунікативно-функціональні аспекти, визначити інтонаційно-стилістичні коди оперного переживання як типологічного та, водночас, особистісно-смислового явища. Розглянуто особливості мелодичної мови опери у зв'язку з упредметненням та кодуванням емоційно-когнітивних процесуальних явищ як головним історичним та текстологічним завданням оперного жанру. Визначено історичні та теоретичні передумови емотивно-аксіологічного підходу щодо європейської оперної традиції, художньо-діалогічні складові оперного твору та їх логіко-смислову ієрархію. Розкрито значення мелодичності як текстологічної парадигми оперної музики, відповідно до цього виявлено сюжетно-композиційні та стильові фактори еволюції мелодичної мови, таким чином встановлено певну хронологію історії оперного мелосу. Запропоновано характеристику історичного розвитку італійської опери у зв'язку з явищем концептуалізації почуттів. Визначено своєрідність "емоційного репертуару" російської опери другої половини XIX - початку XX ст. Висвітлено семантичні складові явищ полімелодизму та мелодичної деконструкції як показових для оперної творчості XX ст.

Розкрито специфічний зміст вокально-виконавського інтонування, його значення у формуванні цілісної жанрової семантики опери. Виявлено понятійні основи і теоретичні тенденції оперної семантики як напрями сучасного оперознавства, охарактеризовано системні передумови вивчення оперної семантики з їх музикознавчої та художньо-текстової сторін. Розроблення критеріїв музикознавчої категоризації оперного інтонування дає змогу поглибити естетичний підхід щодо загально-композиційної і вокально-виконавської поетики опери. Виявлення інтерпретативних факторів оперного вокального інтонування дає змогу розкрити значення образно-рольового інтонування в його взаємозумовленості з процесами розуміння - інтерпретації. Розкрито психологічні передумови та умови оперної вокально-інтонаційної драматургії, в тому числі, значення особистісного тезауруса виконавця в процесі інтонаційно-рольового створення оперного образу. Обгрунтовано особливе значення вокально-виконавської творчості М. Каллас в розвитку художньо-семантичного плану оперної драматургії (на прикладі інтерпретації образу Віолетти в опері Д. Верді "Травіата"), в зв'язку з чим висвітлено вокально-виконавську семантику оперного образу як специфічний інтонаційно-рольовий феномен.

Досліджено характерні типологічні ознаки камерної опери на шляху їх формування та простежено аспекти виникнення різних жанрових модифікацій. Відкрито новий аспект вивчення сучасних камерних опер у контексті проблеми діалогу. На основі розгорнутого історіографічного, естетичного й аналітичного музикознавчого підходів характеризуються структурно-композиційні види камерних опер. Відзначено, що вивчення проблеми діалогу є необхідним підгрунтям для методологічного музикознавчого визначення діалогічності як шляху до меж "великої" музичної семантики. Відмічено, що формування музично-стильових і стилістичних властивостей камерної опери відбувається в безпосередньому тісному зв'язку між її драматичним, поетичним і театрально-сценічним рівнями. Через взаємодію зазначених рівнів виникає феномен камерної опери, який представляє особливий рід художнього синтезу і повинен оцінюватися у зв'язку з ним. В даному контексті надзвичайну важливість набуває, з одного боку, зв'язок зі словесним (поетичним) рівнем, з іншого - зближення з трагедійною естетикою, що веде до формування психологічно поглибленої моноопери. Зазначено, що поява великої кількості камерних опер і моноопер з кінця XIX до початку XXI ст. свідчить про домінування цієї жанрової форми, яка практично витіснила "велику оперу" у композиторській поетиці. У творчості К. Цепколенко та Ю. Гомельської продемонстровано широку жанрову амплітуду художніх пошуків і прагнень, але в осередку цих пошуків завжди стоїть конкретна людина з її складними переживаннями. При цьому така установка вирішується композиторами по-своєму, унікальними авторськими засобами, у яких завжди впізнається індивідуальний авторський стиль.