Розглянуто хорові сцени у порівнянні з образним світом твору у контексті специфічного розподілу двох паралельних планів - світу реальних та світу фантастичних персонажів.

Рассмотрены хоровые сцены в сравнении с образным миром произведения в специфическом распределении двух параллельных планов - мира реальных и мира фантастических персонажей.

The choral scenes in matching with a figurative world of product in specific allocation of two parallel schedules - world actual and world of the fancy characters are surveyed.

Обобщен научно-теоретический и практический опыт работы над различными вариантами концертного исполнения оперного отрывка в сопровождении фортепиано. Проанализирована существующая концертная и педагогическая практика и результаты творческого поиска оптимального, логически выверенного подхода к выделению из оперного клавира сольного номера, способного довольно емко раскрыть в концерте суть драматургии исполняемого отрывка, наиболее удобного для исполнения солистом-вокалистом и пианистом-концертмейстером. Показаны особенности исполнения оперной арии на концертной эстраде. Определены основные функции концертной композиции оперного отрывка. Обоснованы принципы формирования вступления и заключения к арии, приведены характеристика, классификация и методы исполнения "дополнительного материала". Рассмотрены основные этапы работы концертмейстера над фортепианной партией арии.

Розглянуто роботу піаніста-концертмейстера над оперною арією, розкрито особливості її виконання в концерті, наведено різні варіанти концертних композицій, які поєднують арію з речитативним матеріалом. Охарактеризовано функціональні особливості концертної композиції оперного уривка та принципи формування вступу до арії та її завершення.

Рассмотрена работа пианиста-концертмейстера над оперной арией, раскрыты особенности ее исполнения в концерте, приведены разные варианты концертных композиций, объединяющих арию с речитативным материалом. Охарактеризованы функциональные особенности концертной композиции оперного отрывка и принципы формирования вступления к арии и ее завершения.

Досліджено проблему семантики басового вокалу, яка склалася в оперній класиці XIX - XX ст. у контексті архаїчних засад чоловічого співу у низькому регістрі, у взаємозв'язку з культово-містеріальною практикою Європи та Китаю. Наголошено на наявності мислительного порубіжжя міфологічно-релігійного синкрезису та раціоналізму у філософії пантеїзму, що зумовлило ідеологічний контекст втілення оперного вокалу на "штучному" диханні, а також розкриття повноти прояву можливостей людського голосового звучання. Обгрунтовано двоїсту природу вокального мистецтва, наявну у басовому вокалі, а саме: похідність від містеріальної-релігійної, ритуально-церемоніальної сфер та одночасно представництво світської театральної природи співу. Значну увагу приділено аспекту використання достоїнств виразного співу басів у давньоцерковній традиції в операх російських композиторів і взаємопов'язаних з цим виразним комплексом творів західноєвропейських авторів. Значну увагу приділено архетиповим, співвідносним з міфологемами Сходу, образно-сюжетним розкладам опер М.Глінки, О.Бородіна, М.Лисенка.

Розглянуто проблеми оперного синтезу, проведено комплексний аналіз опорно-драматургічної функції хорових сцен в оперному спектаклі та його органічного входження в контекст сучасної музично-театральної культури. Широкий спектр взамодії хору з іншими компонентами вистави, її актуальну змістову якість висвітлено з позицій феноменологічно спрямованого музикознавства через механізм темпо-ритму - об'єднувальний опорний стрижень художньої цілісності вистави. Це дозволяє осмислювати й узагальнювати проблеми оперного жанру в цілому та вузькопрофесійні питання специфіки оперно-хорового виконавства. Результати дослідження, його наукові положення втілено у практику оперних театрів і використано у теоретичних курсах хорознавства та музичної культурології.

Висвітлено провідні напрямки й актуальні аспекти музикознавчої моцартіани, де головною рисою моцартівської оперної культури стає не її завершеність, а постійна динамічність з тенденцією до протиставлення протилежностей. Надано визначення моцартівської оперної культури як естетичного і стильового еталона. Розкрито головні структурно-семантичні особливості оперного тексту, який функціонує у двох своїх іпостасях - як принцип і як форма. Зазначено, що складність розуміння тексту будь-якого театрального жанру полягає у володінні ним специфічною мовою, на якому відбувається спілкування між усіма сторонами сценічного діалогу. У разі оперного спектаклю завдання суттєво ускладнюється, оскільки, з одного боку учасників діалогу стає більше - до них додається диригент, оркестр, в деяких випадках балет, з іншого - до мови сценічної дії додається складна семіотична система - мова музики. Розглянуто провідні принципи організації музичного тексту в хорових і ансамблевих оперних сценах. Показано, що осередком оперної семантики Моцарта є феномен ансамблевості - як комплекс, що включає в себе сольні, хорові та ансамблеві сцени. Даний феномен яскравіше інших музично-виконавських оперних форм демонструє перетворення безпосередньої виконавської комунікації в складно-опосередкований умовний художній діалог. Обгрунтовано значення «психологічного контрапункту» Моцарта як підходу до образного відтворення в музиці почуттів і взаємин героїв.

Введено поняття "танцювальний комплекс", "танцювальна система", у теоретичному та історичному ракурсі проаналізовано елементи, що складають ці поняття та досліджено процес їх формування. Вперше розглянуто витоки та сутність танцювальних рухів, принципи їх втілення в оперно-сценічному жанрі відповідно до генетичного зв'язку з ментальністю певної національної школи. Розглянуто розвиток різних танцювальних комплексів як внутрішніх жанрових елементів, що впливають на цілісну драматургію оперного твору. Обгрунтовано поняття "сюїтної танцювальної форми", "малої танцювальної форми", "великої танцювальної форми", "танцювального жанрового синтезу", "коду танцю" та "ментального коду танцю". Досліджено специфічні особливості впливу народно-сценічного танцювального комплексу на становлення та розвиток оперно-театрального мистецтва України. Виявлено органічний зв'язок танцю з ментальністю українського народу, її вплив на конкретні танцювальні жанри (козак, гопак, козачок, хороводи), які використовують композитори в опері та інших сценічних жанрах.