Розглянуто особливості розвитку жанру інструментальної сонати для саксофона в творчості сучасних українських композиторів на прикладі Сонати для саксофона-альта і фортепіано Ю. Іщенка. Досліджено співвідношення традицій і новаторства у контексті культурно-історичних закономірностей розвитку даного жанру в Україні.

Рассмотрены особенности развития жанра инструментальной сонаты для саксофона в творчестве современных украинских композиторов на примере сонаты для саксофона-альта и фортепиано Ю. Ищенко. Основное внимание концентрируется вокруг проблемы соотношения традиций и новаторства в контексте культурно-исторических закономерностей развития данного жанра на Украине.

Peculiarity of genre development of instrumental sonata for saxophone increative work of modern Ukrainian composers is examined in this article. It is based on the exampl of sonata for saxophone-alto and piano by Y. Ishchenko. The principal attention is concentrated round the problem of correlation between tradition and innovation in context of cultural and historical regularity in development of given genre in Ukraine.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняному музикознавстві проведено дослідження саксофонної гри в історико-стильовій визначеності феномену саксофонної тембро-інтонації. Аргументовано оригінальну сутність інструментального винаходу А.Сакса як втілення у прийомах звуковидобування інтонаційної якості романтичної співацько-мовної експресії, змістове наповнення якої - "романтична іронія" утворює екстремальність "іронічності" та "понадекспресивності" у джазовому виконавстві, у фоністсько-неоромантичних творах митців XX ст. (Е.Денисова, Е.Бозза). Вперше визначено та досліджено тип єдності "інструмент - виконавець" у саксофонному виявленні специфіки даного єднання з акцентуацією мовно-артикуляційної та багатоголосно-сонорної активності виконавця, підтримуваної конструктивною "вписаністю" контуру інструмента у лінії тіла музиканта. Проведено музикознавчий аналіз творів Е.Денисова та Е.Бозза для саксофона, а також апробованих виступами на високому творчому рівні перекладень композицій для даного інструмента. Визначено виконавські розбіжності та знахідки у формуванні художньо доцільної цілісності звучання партій і композицій, з урахуванням мовленнєвої комплементарності у процесі гри, особливо, у педагогічному поданні виконавцям художньої краси твору.

Висвітлено питання сучасної української камерно-інструментальної музики кінця XX - початку XXI ст. в контексті новітніх виконавсько-виражальних засобів і прийомів гри на саксофоні. Заначено, що бурхливий розвиток саксофонного виконавства в другій половині XX - XXI ст. пов'язаний з удосконаленням традиційних способів гри та розширенням сфери виражальних можливостей саксофона за рахунок виникнення нових виконавських прийомів і засобів. Широкий музично-виражальний спектр української камерно-інструментальної музики за участі саксофона кінця 1990-х - початку XXI ст., більшість музичних творів якого вперше введено у науковий обіг, дає можливість оцінити на практиці глибину філософсько-образних концепцій, які втілюють сучасні українські композитори. Яскравим прикладом такого роду конотацій стали творчі пошуки В. Рунчака, а саме: залучення несподіваних рішень композиційних структур і новітніх способів та прийомів гри на саксофоні. Виконання академічної музики саксофонним квартетом стало значним явищем другої половини XX ст. Окреслено основні положення щодо специфіки формування творчих настанов у виконавській діяльності квартету.

Розглянуто композиційно-стилістичні особливості твору "Котекан: для взаємопов'язаних альтового саксофона та струнних" П. Свертса (Бельгія). Проаналізовано реалізацію авторського задуму, його узгодження на прикладі двох виконавських інтерпретацій твору - А. Казаулкаса (Литва) та М. Уварова (РФ).

Досліджено концертну діяльність кращих саксофоністів сучасності Ю. Василевича та С. Колесова в ряді міст провінції Шаньсі у Китаї у 2013 і 2014 рр. Проаналізовано їх концертні виступи та участь у майстер-класах у межах фестивалю "Золотий саксофон" у м. Цзиньчен і концертів у м. Чанде, а також концертні виступи їх кращих китайських студентів. Доведено, що в Китаї на початку XXI ст. у сфері мистецтва гри на саксофоні вже відмінно розвинені міжнаціональні контакти.

Вперше детально розроблено цілісну концепцію виконавської технології саксофоніста у розкритті багатогранних виражальних засобів - звукоутворення, звуковидобування, звукоподання, звуковедення, інтонаційно виразного смислового виконавського мовлення. Описано історичну еволюцію духовного інструментарію. Розкрито цілісний процес історичного становлення саксофонного виконавства і педагогіки, психофізіологічні основи формування техніки саксофоніста та основи біофізичної адаптації виконавця до інструмента в детальній характеристиці усіх її складових. Подано виконавську майстерність саксофоніста в її стильових стереотипах та еволюції критеріїв саксофонної майстерності. Обгрунтовано процес формування естрадно-джазової виконавської майстерності саксофоніста.

Вивчено проблему культурно-освітнього полілогу в контексті музично-інструментальної взаємодії майбутніх викладачів музичного мистецтва в процесі навчання гри на саксофоні. Обгрунтовано науково-теоретичну сутність зазначеного феномена, принципові положення формування та педагогічні умови ефективності цього процесу. Розглянуто саксофонне мистецтво як цілісне явище музичної культури та освіти, академічного виконавства, виявлено його полікультурне значення. Методику готовності майбутнього викладача до музично-інструментального полілогу в процесі навчання гри на саксофоні у вищій школі побудовано на гуманістичній, культуротворчій, креативній, комунікативній та індивідуально-зорієнтованій педагогічних парадигмах з позицій історико-культурного, особистісно-комунікативного, когнітивно-емоційного, полідіяльнісного науково-теоретичних підходів. Визначено структуру музично-інструментального полілогу майбутніх викладачів музичного мистецтва в процесі гри на саксофоні: мотиваційно-усвідомлений, діяльнісно-смисловий, методико-технологічний і комунікативно-виконавський компоненти; критерії оцінювання сформованості зазначеного феномена з їх показниками. Запропоновано та експериментально перевірено методику поетапного формування готовності майбутнього викладача до музично-інструментального полілогу в процесі навчання гри на саксофоні.

Розглянуто специфічні інтерпретативно-психологічні риси творчої особистості виконавця-саксофоніста з метою розкриття характерних особливостей його функціонування у векторі розширення переліку особистісних виразників мистецького спрямування. Досліджено ефективно-вирізнені показники мистецької особистості, які дають змогу виконавській системі професійного музиканта ефективно транслювати унікальні риси ігрової моделі виконуваного твору. Охарактеризовано основні риси психологічно-сформованої виконавської особистості.

Комплексно досліджено розвиток саксофонного мистецтва Китаю XX - початку XXI ст. крізь призму міжкультурно-діалогічного фактора. Створено цілісну панораму становлення й розвитку саксофонного мистецтва Китаю окресленого періоду. Охарактеризовано концептуальне поле діалогу культур у різних сферах гуманітарного знання, виявлено ціннісні орієнтири і перспективи взаємодії китайської культури в рамках культурної уніфікації. Розглянуто процес історичного розвитку мистецтва духових інструментів в контексті проникнення в музичну культуру Китаю саксофону. З метою проведення аналогій розглянуто еволюцію застосування саксофону у творчості західноєвропейських, українських та російських композиторів кінця XIX - початку XXI ст., визначено ступінь поширення в Китаї їх репертуару. Досліджено аспекти виконавської, педагогічної і науково-лекційної діяльності у Китаї П. Броді, К. Делангля, Дж. Хоуліка, Ю. Василевича. Проведено структурно-функціональний аналіз саксофонного мистецтва Китаю за напрямками: виконавство, композиторська творчість, науково-методичне забезпечення початку XXI ст. Відзначено тяжіння до роботи з національним музичним матеріалом і тенденцію до асоціативного наближення звучання саксофону до китайських національних духових інструментів. Розглянуто специфічні особливості музичної мови найбільш показових творів китайських композиторів. Саксофонне мистецтво Китаю представлено як самобутнє і органічне явище в історії світового саксофонного виконавства та композиторської творчості.

Присвячено визначенню змістовних параметрів функціонування саксофона як сольного і ансамблевого інструмента на ґрунті аналізу професійних засад французької, німецької та української шкіл. Охарактеризовано історичну генезу саксофонного виконавства як новітнього явища європейської культури, що на початковому етапі набуло професіоналізації в музичному мистецтві Франції та Німеччини. Обґрунтовано специфіку психоемоційних процесів у свідомості соліста-саксофоніста, що відкриває безмежну кількість засадничих механізмів функціонування виконавського апарату. Розглянуто психофізіологічні процеси міжособистісної комунікації саксофоніста в ансамблевому виконавстві. У науковий обіг сучасної інтерпретології введено поняття "інтерпретаційна модель", "мнемічне виконавство", "колективна імпровізація", "мистецька мотивація". Методологію складає комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: історичний – сприяв вивченню досвіду європейських виконавських шкіл Франції та Німеччини; структурно-функціональний – виявленню змістовного наповнення творів для саксофона; системний – сформував уявлення про розвиток саксофонної традиції як системи академічного мистецтва; термінологічний – використаний задля кореляції спеціалізованих термінів, задіяних у сфері саксофонології ("виконавська школа", "музичне мислення", "психологія виконавця", "мистецька комунікація"). Жанрово-стильовий підхід виявив співвідношення типових та індивідуально-композиторських принципів організації музичного твору; інтерпретаційний – сприяв виокремленню виконавського стилю саксофоніста; на фунті психологічного – розкрито дію глибинних мисленнєвих процесів у свідомості саксофоністів під час міжособистісних комунікацій різного формату. Розкрито етапи розвитку саксофонного виконавства на теренах Полтавщини; висвітлено діяльність фундатора саксофонної школи Г. І. Головні. Виявлено специфіку творчого методу В. Рунчака на матеріалі "Концерту для саксофона з камерним оркестром" (1987) і "Homo Ludens І" (1991) для саксофона соло – популярних зразків сучасного саксофонного виконавства.

Дослідження присвячено виявленню регіональної специфіки функціонування саксофона в сучасній музичній панорамі України. Окреслено передумови формування та основні віхи розвитку саксофонного мистецтва. Розкрито специфіку мистецької взаємодії українського саксофонного мистецтва з виконавськими та педагогічними традиціями світових виконавських шкіл. Обґрунтовано провідні засади українського саксофонного мистецтва в їх специфічних регіональних версіях. Висвітлено роль провідних українських саксофоністів у розвитку саксофонного мистецтва крізь призму їх виконавської, педагогічної, науково-дослідницької діяльності. Особливу увагу приділено діяльності пасіонарних особистостей у саксофонному мистецтві та їх участі у проведенні різноманітних концертно-виконавських та конкурсних акцій у столиці та менших містах, що є доказом зростаючої популярності інструменту. Здійснено огляд розмаїтого за жанрами і стильовими тенденціями саксофонного репертуару, створеного українськими композиторами. Проведено системний аналіз усіх головних складових саксофонного мистецтва, яке розглянуто на прикладі регіональних центрів з їх особливими традиціями, свідчить про інтенсивність розвитку і значні подальші перспективи цього інструменту в національній культурі.

Висвітлено проблему удосконалення методики навчання гри на саксофоні учнів-початківців у закладах мистецької освіти першого ступеня. Розроблено й експериментально перевірено методику навчання гри на саксофоні у навчальному духовому ансамблі з початку занять учнів. Встановлено, що колективне музикування є ефективною формою навчання учнів-початківців у класі саксофона в умовах ранньої адаптації до музичного навчання. Виділено структурні компоненти музичного навчання учнів-саксофоністів, а саме: потребово-пізнавальний, операційно-технологічний, регулятивно-оцінний. Доведено, що ефективність навчання в умовах ранньої адаптації до музичного навчання ґрунтується на методологічних підходах - компетентнісному та кооперовано-діяльнісному; залежить від забезпечення відповідних педагогічних принципів, умов, форм і методів навчання. Розроблено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено модель музичного навчання учнів-саксофоністів на засадах ранньої адаптації, яка наочно описує цей процес і складається з поєднання основних його елементів, які впроваджуються на трьох етапах дослідження: аналітико-підготовчому, змістовно-рефлексивному та виконавсько-творчому. Ефективність методики навчання гри на саксофоні учнів мистецьких навчальних закладах першого ступеню в умовах ранньої адаптації підтверджено математико-статистичною перевіркою (за критеріями Кохрена та Фішера).