Висвітлено питання мандолінного мистецтва, визначено етапи еволюції наукових уявлень про мандоліну. Виявлено закономірності еволюції інструмента та розроблено періодизацію історії розвитку різновидів мандоліни (кінець XVI - XXI ст.). Наведено класифікацію інструмента на підставі систематизації історичних підходів до диференціації різновидів мандоліни. Проаналізовано оригінальні твори для мандоліни епохи бароко та класицизму в історико-стильовому аспекті. Висвітлено шляхи розвитку історії та теорії мандолінного мистецтва як окремого напряму вітчизняного музикознавства.

Уперше мандолінне мистецтво відображено в західноєвропейській музичній культурі XVIII ст. в аспекті взаємодії оперної та інструментальної музики. До наукового обігу введено аналітичний огляд концертів для солюючої мандоліни з різними інструментальними складами ряду маловідомих італійських композиторів К. Чечере, Д. Каудіозо, Г. Габеллоне, Дж. Джуліано, Л. Ламберті, В. Уголино, найбільш відомих шкіл з методики навчання гри на мандоліні другої половини XVIII ст. Г. Леоне, Дж. Фукетті, П. Дені. Уперше у вітчизняному музикознавстві досліджено концерти для мандоліни з оркестром Дж. Паїзієлло (Es-Dur і C-Dur). Мандолінні концерти А. Вівальді та Дж. Паїзієлло розглянуто в контексті історії мандоліни і попередніх модифікацій інструментів її сімейства та репрезентовано як підсумкові етапи важливих періодів розвитку професійної мандолінної традиції. Концерти для мандоліни з оркестром А. Вівальді та Дж. Паїзієлло та концерт для двох мандолін з оркестром А. Вівальді проаналізовано в аспекті впливу характерних тенденцій оперної та інструментальної традиції зазначеного часового періоду. Набула подальшого розвитку теорія безпосереднього впливу оперних процесів соціокультурного розвитку, жанро- і стилетворення на процеси інструментальної музики. Розкрито значення для розуміння та інтерпретації мандолінних концертів А. Вівальді, Дж. Паїзієлло структури адаптованих оперних форм, оперної поетики та стилістики. Запропоновано новий погляд на соціокультурний статус мандолінного мистецтва в західноєвропейській музично-художній практиці до кінця XVIII ст. на основі системного аналізу інформації про репертуар для мандоліни і її попередніх генетичних модифікацій.