Проаналізовано розвиток російської композиторської школи кінця XIX ст. на прикладі твору "Іоан Дамаскін" С.І.Танєєва. Охарактеризовано творчі пошуки композитора. Зроблено припущення, що композитор суто асоціативно звернувся до норм і форм музичного мислення, повністю підвладного "релігійному відчуттю" світу. А саме - контрапунктивних прийомів і форм музичного написання, притаманних західноєвропейській поліфонії XVII - XVIII ст., звучанню хоралу.

Узагальнено музикознавчі та практично-виконавчі знання інтерпретації творів О.Даргомижського, які посіли значне місце у навчальному процесі та концертному репертуарі видатних вокалістів-педагогів Є.Іванова та Л.Іванової.

Узагальнено досвід роботи з творами С.Рахманінова видатних співаків, педагогів Є.Іванова і Л.Іванової, а також висвітлено актуальне бачення сучасного виконання класики російського романсу.

Проанализированы камерные вокальные произведения в аспекте особенностей их знаковой системы, что помогает раскрыть глубину содержания музыкального произведения, избежав субъективного описательного подхода, популярного в музыкознании предыдущих десятилетий, но не отвечающего на множество вопросов, возникающих перед современными исследователями и исполнителями.

Проаналізовано теоретичні відомості з історії вокально-педагогічного мистецтва та викладено навчально-методичний матеріал з розвитку індивідуальних можливостей сценічної майстерності майбутнього педагога. Розглянуто особливості сценічної підготовки виконавця. Увагу приділено питанням діафрагмального дихання як заспокійливого засобу та проблемам роботи над вимовою. Наведено деякі медичні рекомендації.

Проанализированы теоретические сведения по истории вокально-педагогического искусства и изложен учебно-методический материал по развитию индивидуальных возможностей сценического мастерства будущего педагога. Рассмотрены особенности сценической подготовки исполнителя. Внимание уделено вопросам диафрагмального дыхания как успокаивающего средства и проблемам работы над произношением. Даны некоторые медицинские рекомендации.

Рассмотрена взаимосвязь лирики Ф.Пуленка с традицией французской вокальной музыки. Основное внимание уделено жанровому генезису миниатюр композитора, которые базировались на музыкальных и поэтических достижениях XVI - XVIII вв.

Розглянуто взаємозв'язок лірики Ф.Пуленка з традицією французької вокальної музики. Головну увагу приділено жанровому генезису мініатюр композитора, які базувались на музичних і поетичних досягненнях XVI - XVIII ст.

Охарактеризовано процеси становлення та розвитку української духовної пісні XVII - XVIII ст. Викладено питання аналізу рукописних пісенників і друкованих видань даного періоду. На підставі опрацювання даних пам'яток розглянуто історію української духовної пісні, зокрема, з музично-джерелознавчого та текстологічного поглядів. Особливу увагу приділено питанням інтердисциплінарних студій, проблематиці міжкультурних зв'язків і взаємовпливів у контексті центрально- та східноєвропейської паралітургійної традиції.

Охарактеризованы процессы становления и развития украинской духовной песни XVII - XVIII вв. Изложены вопросы анализа рукописных сборников песен и печатных изданий данного периода. На основе обработки данных памяток рассмотрена история украинской духовной песни, в частности, в музыкально-источниковедческом и текстологическом аспектах. Особое внимание уделено вопросам интердисциплинарных студий, проблематике межкультурных связей и взаимовлияний в контексте центрально- и восточноевропейской паралитургической традиции.

Наведено характеристику українського романсу, коріння якого сягає в XVIII ст., показано шляхи становлення романсу в XIX ст., описано особливості образно-стильової еволюції композиторів ХХ та початку ХХІ ст. Розглянуто розробки та матеріали, що засвідчують органіку представлення в творчості авторки надбань українського романсового вокалу. Висвітлено творчу діяльність митця-виконавця, народної артистки України, заслуженої артистки Російської Федерації, завідувачки кафедрою оперної підготовки, професора кафедри сольного співу Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової, - за змістом її концертних програм, за оцінками її діяльності владними структурами, професійними музикантами і представниками музичної громадськості.

Представлена характеристика украинского романса, корни которого исходят из XVIII в., показаны пути становления романса в XIX в., рассмотрены особенности образно-стилевой эволюции композиторов ХХ и начала ХХІ вв. Изложены разработки и материалы, которые подтверждают органику представления в творчестве автора достижений украинского романсового вокала. Освещена творческая деятельность художника-исполнителя, народной артистки Украины, заслуженной артистки Российской Федерации, заведующей кафедры оперной подготовки, профессора кафедры сольного пения Одесской государственной музыкальной академии им. А.В. Неждановой, - по содержанию ее концертных программ, по оценками ее деятельности органами власти, профессиональными музыкантами и представителями музыкальной общественности.

Уперше сформульовано цілісне універсальне поняття жанру балади поза залежністю від аспектів часу та простору. Визначено іманентні ознаки жанрової характеристики західноєвропейської вокальної романтичної балади у порівнянні з народною. Основними параметрами дослідження балад є побудова та розвиток сюжету, концепція часу та простору, характеристика образної сфери, форми, ладу, мелосу, гармонії та фактури. Проведено комплексний аналіз зразків фольклорних балад в аспекті музикознавства та літературознавства. Розглянуто особливості модифікації психології людської поведінки за умов формування баладних образів залежно від культурно-історичної епохи та у разі порівняння з сучасними соціально-моральними й етичними нормами. Висвітлено основні тенденції розвитку та модифікації жанру балади у XX ст. Обговорено основні жанрові прикмети, що характеризують баладу поза стилем та часом.

Проведено дослідження типологічних і виконавських аспектів вокального циклу як значущої складової частини жанрової сфери камерного вокального мистецтва у межах європейської музичної культури XIX - XX ст. Акцентовано увагу на творах вітчизняних і зарубіжних-авторів, які склали органіку виконавської та учбово-педагогічної роботи вокалістів Одеської школи (М.Мусоргського, К.Дебюссі, У.Уолтона, К.Цепколенка, В.Гавриліна, Д.Шостаковича). Висвітлено семантичний і духовний аспекти камерно-вокального циклу, що фіксує у символічній формі уяву про життєвий шлях людини у буттєво-суттєвому та побутово-життєвому проявах. Визначено умови та специфіку інтерпретації в даному жанрі "великих" тем "малими" музично-виразними та виконавськими засобами. Досліджено музичні твори М.Мусоргського, К.Дебюссі, Д.Шостаковича, У.Уолтона, В.Гавриліна, К.Цепколенка та їх художньо самодостатні виконавські версії у новому аналітичному аспекті прийнятої концепції розуміння камерно-вокального циклу як граничного втілення "оперної - неоперної стилістики". На підставі вивчення ідеї художнього буття вокального циклу у межах камерного вокального мистецтва XIX - XX ст., що символічно відтворює "життя Серця, Духу, Душі", осмислено ті процеси в музичній культурі минулого та сучасності, що здійснюють засобами художньої творчості та специфікою камерної виконавської діяльності глибинні перетворення людської сутності.

Проведено дослідження вокальних мініатюр К.Дебюссі на вірші П.Верлена у контексті камерно-вокальної творчості композитора. Виявлено специфіку музичної інтерпретації літературного першоджерела й особливості взаємодії поетичної системи оригіналу з художньо-естетичними принципами композитора. Вперше досліджено багаторівневі зв'язки К.Дебюссі та П.Верлена й обгрунтовано ймовірніть не лише творчих, але й особистих контактів митців-новаторів. З використанням відповідних методик дослідження поетичного тексту запропоновано самостійні методи аналізу поезії П.Верлена на семантичному, фонетичному, метричному та синтаксичному рівнях, що дозволило виявити особливості розвитку жанру вокальної мініатюри у творчості К.Дебюссі.

Дисертацію присвячено зв'язку духовної творчості Йогана Себастіана Баха (на прикладі духовних кантат) з лютеранською проповідницькою традицією. Кантати досліджено шляхом герменевтичного аналізу з опорою на закони німецької протестантської гомілетики. Аналізу підлягали прояви музичного тлумачення. Об'єктом коментування та екзгези визнано не тільки словесний текст, який спирається на біблійний сюжет та розкриває його, а передусім - протестантський хорал, його мелодія та текст. Виявлено два головні типи кантат: кантати, в яких хорал виступає як узагальнення - конклюзивні, а також ті, в яких хорал підлягає цілісному послідовному коментуванню під час усього твору - пенетративні. Зазначені типи кантат відповідають у музиці двом типам лютеранської проповіді. Проаналізовано принципи організації матеріалу - форму, яка опирається на риторичні закономірності. Доведено, що риторико-ієрархічна система охоплює усі рівні твору - від мотивно-інтонаційного до композиційного. З'ясовано, що форма кантати є фактором донесення змісту твору; вона відбиває приховані рівні тлумачення релігійної ідеї. Встановлено, що духовну кантату трактовано композитором у дусі та за законами лютеранської проповіді. Головні висновки щодо духовної кантати було перевірено на спорідненому жанрі мотету та на "Пристрастях".

Вивчено питання еволюції вокального циклу австро-німецької традиції та закономірностей циклоутворення на прикладі творів пізнього Р. Шумана, Х. Вольфа та раннього А. Шенберга. Обгрунтовано місце вокального циклу у контексті теорій про жанро- та формоутворення у вокальній музиці. До наукового обігу введено поняття "музично-поетична строфа". Доведено, що ідея вокально-пісенної циклізації базується на діалектиці цілісності відмінностей, яка керує процесом музичного формування. Запропоновано поняття "художньо-концептуальний простір-час вокального циклу", яке відображає загальні властивості циклічності (кругове замикання, ланцюги повторів) та її специфіку на рівні синтезу музики та слова, за якого взаємодіють обидві циклічності - музична та словесна. Розроблено оригінальну дефініцію вокального циклу як сюжетоподібної музично-поетної композиції. Відзначено, що головні тенденції еволюції австро-німецького вокально-фортепіанного циклу після його фундаторів - Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, були наявні, зокрема, у творчості пізнього Р. Шумана, Х. Вольфа та раннього А. Шенберга. На підставі проведеного аналізу їх творів доведено, що за збереження відносної "чистоти" жанру циклу композиторами були намічені його різноспрямовані модифікації - шляхи до моноопери (Р. Шумана), вокально-фортепіанної поеми (Х. Вольфа), мелодрами на основі "вінка-попурі" за мотивами естрадно-кабаретного шоу (А. Шенберга).

Робота присвячена проблемам генезису та сучасного буття жанру Куанхо - ліричної пісні В'єтнаму. Класична епоха - ХI - ХIV ст. - "змагальних пісень" співців - композиторів - поетів, які володіють виключним мелодичним багатством та трифазовою процесуальністю форми (Бі-Тхан-До), співвідносною з i:m:t Б.Асаф'єва. Сучасні корективи жанру Куанхо засвідчують про живу перспективу його перетворення та буття у новій якості.

Проведено дослідження своєрідності музично-виконавської комунікації у зв'язку з жанрово-стильовою природою музики. Висвітлено нові аспекти вивчення музичного жанру як історичного соціокультурного явища у єдності його первинних і вторинних властивостей. Визначено шляхи реалізації взаємодії жанру та стилю у музиці та роль виконавської стилістики у даному процесі. Обгрунтовано доцільність вивчення феномену ліричного у музиці у зв'язку з камерно-вокальною творчістю, що дозволяє висвітлити природу і типові риси такої її жанрової форми, як "вірш з музикою" та з'ясувати причини та шляхи його циклізації. Особливу увагу приділено вивченню виконавської стилістики камерно-вокальних творів з метою визначення виконавської семантики та поетики. Наведено характеристику основних етапів, типів і форм виконавського діалогу. Досліджено особливості тлумачення камерно-вокальних жанрів ("віршів з музикою") українськими композиторами останніх десятиріч XX ст. Обгрунтовано провідне та інтегративне значення діалогу вокальної та інструментальної партій у камерно-вокальному циклі, специфічні функції кожної з них і ступінь відповідності за смислову реалізацію виконавського діалогу.

Дисертація присвячена культурологічному дослідженню маловивченого твору А.Шнітке. На основі семантичного аналізу й системного підходу розглядається знакове поле твору, що засновано на взаємодії знаків, різних у синхронії та діахронії музичних культур. Вивчається позатекстовий аспект кантати, за допомогою художньо втілених образів простору, часу та образу людини кореспондуючий з відповідними параметрами образів світу історико-культурних епох. Встановлено філософський сенс цих кореляцій, що актуалізує суттєві для сучасної культури та образу світу проблеми етичного змісту знання людства та індивідуального морального вибору.

Виявлено й обгрунтовано причини, умови та тенденції виокремлення камерної вокальної музики у зв'язку з проблемою виконавського розуміння. Визначено жанрову парадигму камерної вокальної музики як процесу та результату реалізації програмних функцій камерного вокального твору. Обгрунтовано категоріальний статус понять жанрової інтерференції та символічної програмності. Розкрито значення категорії інтерференції у теоретичному моделюванні камерної вокальної музики. Доведено значущість програмності як типологічної властивості камерно-вокальної музики, що зумовлює процес жанрової інтерференції. Зроблено музикознавчу спробу щодо типології програмності як фундаментальної властивості камерної вокальної музики. Завдяки визначенню головних жанрово-естетичних тендецій розвитку камерної вокальної музики від XIX до XX ст., драматизації та ліризації, обгрунтовано параметри взаємодії та зближення камерно-вокального циклу та камерної монологічної опери. Доведено правомірність методу контекстуального аналізу камерних творів О. Мессіана як адекватного символічній природі його музичної поетики.

Наведено результати емпіричного дослідження особливостей розуміння студентів певного пісенного жанру у зв'язку з первинною настановою даної молоді. За результатами проведеного експериментального дослідження виявлено п'ять форм вияву первинної настанови (інтерпертаційної, прагматичної, чуттєвої, резонансної та консервативної) та їх взаємозв'язок з певним типом розуміння пісенного тексту (конструктивним (продуктивним), розсудково-емпіричним (формально-логічним (значеннєвим), емоційно-образним, ідентифікаційним, ригідним), а також з певними особистісними утвореннями (потребою у самореалізації, емпатією, рівнем суб'єктивного контролю, творчим потенціалом і загальною самооцінкою), поєднання яких розглянуто як системне психологічне утворення суб'єкта розуміння. Наведено результати застосування запропонованої програми оптимізації процесу розуміння студентами пісенного тексту за допомогою прийомів творчого тренінгу. Обгрунтовано тезу про евристичність цієї програми як особливого психолого-педагогічного засобу породження новоутворень, притаманних особистості як суб'єкту творчої самодіяльності.

Вивчено особливості клавірного мислення В. Моцарта за творами, написаними для клавіру, а також за оркестровими - ораторіальними фрагментами, перекладеними для фортепіано для концертного виконання з вокалістами й об'єктивно у сучасних вимірах, за їх сприйняття як камерної музики. У фортепіанному звучанні композицій Моцарта існує стильовий континуум клавірності-клавесинності, але за обов'язкового сполучення з етапами ритмічно повторюваних з'єднань з масштабністю оркестрального мислення. Останнє склало атрибут Віденського стилю, утіливши у ньому звуковий образ грандіозного наростання форми та маси, поза яким не мислилася динаміка - життєва діалектика - німецького культурного світу, з яким поєднував свою творість Моцарт. В її апогеї композитор усвідомив власну причетність до наслідування німецького бароко як органічного втілення національної ідеї та перспективи подальшого ствердження музичного мистецтва як художньо самодостатньої сфери. Узагальнено дані про символіку партії клавіру у камерно-вокальному виконанні творів В. Моцарта, зокрема пісень і арій, оперних і церковних, наближених до даного жанру як осереддя установок передсимволістів у автора "Чарівної флейти". З урахуванням відносної, у порівнянні з XIX - XX ст. скромності об'ємів звукової маси оркестральних і хорово-вокальних виступів у композиціях Моцарта зроблено висновок про певну тенденцію камерності, особливо у разі фортепіанного виконання інструментальних партій. За цього фортепіанна фактура насичена образами оркестрової та ораторіально-хорової грандіозності. Зазначено "помежовність" камерності та "масштабності площі"

Висвітлено провідні тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчій практиці представників Львівської та Катовіцької композиторських шкіл останьої третини XX - початку XXI ст. Зазначено, що на зламі століть було осягнуто вершини духовної, професійної та особистісної зрілості, серед джерел творчої інтенції - пієтет перед добою романтизму, її поетикою, образно-емоційною сферою, багатством етнофольклорних витоків. Звернено увагу на індивідуальній специфіці інтерпретації спільного образно-семантичного поля, зумовленої самобутністю сучасного композиторського мислення, абсолютною концептуальною свободою та мовностилістичною незаангажованістю. Підкреслено естетичну відкритість західноукраїнської та польської національно-ментальних традицій, глибинність та системність культурних взаємин, інтенсивність асимілятивних процесів, що охоплюють широкий спектр європейських сфер впливу.