Вперше в українському мистецтвознавсті створено клуьтурологічну концепцію артикуляційного комплексу (АК) у камерно-вокальній музиці. Запропоновано визначення даного поняття як музичної універсалії, культурного феномену. Досліджено семантичну специфіку АК у вокальних циклах відомих композиторів XIX - XX ст. Визначено його роль у відображенні глобальних трансформацій художніх стилів, теорій особистості та загального людського світогляду шляхом кодування в музичному тексті певних концепцій рухової активності, пов'язаних з процесами інтерпретації та комунікації. Вперше до наукового обігу введено поняття "первинний код АК", "артикуляційний контрапункт" та "артикуляційний резонанс". Здійснено історичну періодизацію еволюції АК у камерно-вокальних циклах, охарактеризовано основні етапи його розвитку. Обгрунтовано новий статус АК як композиційного засобу та одного з основних чинників утворення стилю та відповідних форм його реалізації у музичному мистецтві XX ст. Досліджено структуру АК, визначено його основні функції (світоглядну, семантичну, композиційну, комунікативно-психологічну, стильову) в камерно-вокальних циклах XIX - XX ст. Розроблено модель АК, та запропоновано спеціальну методологію дослідження сучасних камерно-вокальних творів шляхом визначення семантичної специфіки їх АК. Проаналізовано музичні цикли Л.-В.Бетховена, Р.Шумана, В.Сильвестрова, які репрезентують класицистську, романтичну, модерністську та постмодерністську картини світу.

Вперше артикуляція стала предметом дослідження в параметрах музичного твору як художнього цілого. Визначено роль артикуляції в системі музичного інтонування. Введено поняття "артикуляційна модель" та "артикуляційний результат". Вперше розглянуто артикуляційні параметри розділення та об'єднання на фонетичному та на композиційному рівнях. Розглянуто роль жанрових начал у процесі музичної артикуляції, виявлено основні принципи використання роз'єднання та об'єднування на різних рівнях організації музичного цілого.

Досліджено оригінальну теорію музично-виконавських ремарок. Зазначено, що основою методики їх змістової інтерпретації служить структура категорій інтонаційно-художнього образу світу. Розроблено методику аналізу експресивно-мовленнєвих аспектів музичного стилю. Запропоновано статистико-семантичну класифікацію музичних ремарок-образів, яка будує концептуально-поняттєву конфігурацію "смислової статуї", "картини світу" композитора. Розкрито зміст поняття "ступінь експресивності" різних параметрів музичної інтонації — темпо-ритму, агогіки, динаміки, артикуляції та ін., детально — на прикладі аналізу "Прелюдій для фортепіано" К. Дебюссі. Реконструйовано системний поняттєвий "каркас" теорії музичних стилів Б. Яворського.

Репрезентовано деякі особливості артикулювання на баяні на прикладі виконавського аналізу Сонати N 9 "Пастораль" Д. Скарлатті. Об'єктом аналізу є вибір акустичних засобів артикулювання та способів технічного втілення інтонованого сенсу на баяні в контексті виявлення художньої цілісності твору.

Висвітлено особливості скрипкових артикуляційних прийомів і штрихів у процесі інтерпретування на прикладі сонат Д. Шостаковича, М. Скорика, Г. Ляшенка. Проаналізовано скрипкову артикуляцію як об'єкт та предмет інтерпретації. Розуміння системності прояву артикуляції дозволяє вибудувати її типологію, ієрархічність прийомів в процесі роботи інтерпретатора над музичним твором. Особливості прочитання авторського тексту розкриваються на прикладі інтерпретаційного аналізу представлених скрипкових сонат. Основою розуміння композиторського задуму в даних сонатах стає вибір виконавцями артикуляційних засобів виразності в процесі "прочитання" музикантами авторських ремарок у нотному тексті. Зазначено, що аналіз існуючих виконавських засобів виразності (артикуляції) в контексті інтерпретації дозволяє по-новому поглянути на вже існуючі принципи аналізу і вплив артикуляційних прийомів на розкриття художнього образу, а також зробити висновки і визначити шляхи подальшого розвитку теорії струнної артикуляції.

Систематизовано наявні в музикознавстві визначення поняття музичного фразування. Розмежовано формальну та художню логіку в їх проекції на музичне виконавство. Досліджено кореляцію суб'єктивних і об'єктивних факторів у побудові виконавської інтерпретації. Виявлено дію та значення музично-виконавської (ігрової) логіки у виконавському процесі. Проаналізовано особливості фразувальної драматургії фортепіанних творів С. Слонімського, написаних у малих та крупних циклічних формах. На матеріалі фортепіанних опусів композитора впорядковано функції фразування в музично-виконавському процесі. Виявлено особливості ігрової логіки композиторського стилю С. Слонімського, визначено її співвідношення з формально- і художньо-логічною організацією музичного матеріалу розглянутих творів. Встановлено параметри виконавського стилю фортепіанних опусів цього композитора, указано на характерні способи фразування. Створено цілісне музикознавче уявлення про явище музичного фразування та способи керування ним як основним інструментом виконавського формо- і смислоутворення.

Визначено та охарактеризовано фактори, які впливають на сприймання проспіваного тексту в храмі. Проблеми хорової дикції розглянуто комплексно, з методологічних позицій, включаючи як логіку смислових побудов, акцентуацію та розподіл на строки, так і специфіку вимови церковнослов'янських текстів. Досліджено різні технологічні підходи до роботи над хоровою дикцією, запропоновано методи адаптації тексту до умов храмової акустики. Визначено основні позиції щодо роботи над дикцією видатних регентів сучасності.