Розкрито тему формоутворення в сучасній українській музиці, зокрема, в творчості композиторів Харкова С.Пілютикова та Ю.Алжнєва. На основі порівняльного аналізу різних стильових композицій визначено загальні закономірності варіантної форми як композиційного цілого: саморух заданої звукової ідеї, первісне інтонаційно-конструктивне утворення; взаємна функціональна рівність варіантів; інтонаційне та структурне проростання, що грунтується на функціональній подібності: від ядра (теми) до цілого (частина, цикл); принципова відкритість до якісного оновлення первісної ідеї, до взаємодії з іншими принципами тематичного розвитку та множинність її вирішень; принципова відсутність обмежень паретворення; зниження чіткої межі структурованості і розвитку форми, за якої межа між експозиційним і розвиваючим викладенням виявляється умовною; розширення семантичних та драматургічних функцій, перехід із однієї функції до іншої.

Розглянуто загальні теоретичні положення про музику як вид мистецтва. Найбільша увага приділена питанням функції музики в житті людини та суспільства. Дається визначення категорій художнього образу, художньої форми, розглядається питання про можливість та доцільність аналізу музичної форми з метою розкриття образного змісту музики. Представлена інформація про музичні інструменти. До огляду типів інструментів входять дані про електронні музичні інструменти, які набули останнім часом великого практичного поширення. Розкривається можливість використання в аналізі музичної форми категорій граматики, лексики, синтаксису. Лінгвістичні категорії та положення відкривають можливість включити принципи інтонаційно-мовного аналізу музики в єдиний логічний план викладу відомостей про музичну форму. Проведено дослідження музичної фактури - наступного, більш високого рівня побудови музичної форми. Фактура розглядається як система, що має своїми основними компонентами мелодичні лінії або гармонічні елементи (тони, співзвуччя, сонори), або ті й другі в їх поєднанні. Висвітлюються універсальні властивості та сторони композиції. Пояснюються її логіка, складові елементи, принципи формоутворення. Запропоновані визначення категорій музичного стилю та жанру, відомості про їх походження, взаємодію, систематику. Окреслюються орієнтири стильового та жанрового аналізу музичних творів.

Проанализированы интонационные и структурообразующие компоненты интердискурса в контексте современной теории стиля. Освещены аспекты "внестилевого" взаимодействия музыкальных текстов в современном композиторском творчестве. Изучены жанрово-стилевые особенности украинского фортепианного концерта 1980 - 1990 гг. Рассмотрены текстологические проблемы постановки оперы М.И.Глинки "Жизнь за царя", особенности зрелого оперного стиля М.П.Мусоргского и вопросы религиозно-этической доминанты в "Хованщине", проблема феномена творчества И.Брамса. Определены неоромантические тенденции в концерте для гобоя, фагота и камерного оркестра С.Турнеева в конце 1990 г.

Висвітлено основні тенденції розвитку процесів формотворення в українській музиці другої половини ХХ ст. Проаналізовано взаємозв'язок стиле- та жанротворення з формотвірними процесами, важливі чинники у різних галузях суміжних наук, зокрема, соціології, психології, теорії комунікації, герменевтики, семіології та лінгвістики тексту. Описано музично-культурні процеси кінця 1960 - 1990-х рр., розглянуто питання становлення та розвитку українського музичного постмодернізму.

Освещены основные тенденции развития формообразовательных процессов в украинской музыке второй половины ХХ ст. Проанализированы взаимосвязь стиле- и жанрообразования с формообразовательными процессами, важные факторы по разным отраслям смежных наук, в частности, социологии, психологии, теории коммуникации, герменевтики, семиологии и лингвистики текста. Описаны музыкально-культурные процессы конца 1960 - 1990-х гг., рассмотрены вопросы становления и развития украинского музыкального постмодернизма.

Розглянуто методи дослідження китайської класичної музики. Висвітлено розуміння китайськими композиторами європейської концепції розвитку, зокрема, на прикладі фортепіанних п'єс китайських композиторів.

Рассмотрены методы исследования китайской классической музыки. Освещено понимание китайскими композиторами, европейской концепции развития, в частности, на примере фортепьянных пьес китайских композиторов.

The methods of research of the Chinese classic music are examined in the article. A projection on European conception of development in the refraction by its Chinese composers is given, in particular, on the example of piano plays of the Chinese composers.

Проведено дослідження своєрідності музично-виконавської комунікації у зв'язку з жанрово-стильовою природою музики. Висвітлено нові аспекти вивчення музичного жанру як історичного соціокультурного явища у єдності його первинних і вторинних властивостей. Визначено шляхи реалізації взаємодії жанру та стилю у музиці та роль виконавської стилістики у даному процесі. Обгрунтовано доцільність вивчення феномену ліричного у музиці у зв'язку з камерно-вокальною творчістю, що дозволяє висвітлити природу і типові риси такої її жанрової форми, як "вірш з музикою" та з'ясувати причини та шляхи його циклізації. Особливу увагу приділено вивченню виконавської стилістики камерно-вокальних творів з метою визначення виконавської семантики та поетики. Наведено характеристику основних етапів, типів і форм виконавського діалогу. Досліджено особливості тлумачення камерно-вокальних жанрів ("віршів з музикою") українськими композиторами останніх десятиріч XX ст. Обгрунтовано провідне та інтегративне значення діалогу вокальної та інструментальної партій у камерно-вокальному циклі, специфічні функції кожної з них і ступінь відповідності за смислову реалізацію виконавського діалогу.

Здійснено порівняння концепції музичної форми та її філософських засад, базуючись на концепції двійковості/четвертинності - трійковості у Китаї та Європі. Представлено концепцію художньої форми як взаємодію регіонально- та часово-ментально віддалених підходів, сформованих за умов Європи та Китаю, які інтегруються завдяки інтернаціональному значенню професійної музичної діяльності виконавців-піаністів та композиторів у поєднанні традицій різних країн та шкіл. Уперше в українському музикознавстві під час дослідження застосовано положення про музичну форму, які містить китайська філософія та сучасне китайське музикознавство. Проаналізовано ряд композицій і виконавських інтерпретацій китайських (Лі Ін Хая, Чжоу Луна, Чу Дзіен Ера, Тін Шан Ти, Ши Шун Чена, Лі Юнь Ді) і деяких європейських (С.Скотта, О.Станка, А.Бределя) музикантів.

Розкрито сутність поняття музичної події як загальнофілософської універсалії, що конкретизує процес перебігу музичного часу. Виявлено особливості функціонування музичної події на прикладі музики XX ст., характерною особливістю якої є потенційна композиційна незаданість, що обумовлює актуальність дослідження чинників регулювання форми. Зроблено фундаментальний огляд категоріальних властивостей події у контексті існуючих філософських, наукових і художніх уявлень про час. Визначено принципи організації музичного часу в музиці XX ст., сформовано розгалужений теоретичний апарат для аналізу подієвої структури музичного твору, створено алгоритм аналітичних операцій. Розглянуто систематику музичних форм XX ст. за критеріями подієвих закономірностей їх організації. Проаналізовано твори композиторів XX ст. в аспекті їх подієвої структури.

Досліджено процес становлення термінологічного апарату аналізу музичних форм з використанням трактатів, наукових робіт, учбових посібників, що належать до різних музично-теоретичних систем, об'єктом дослідження яких є структурна організація музичних творів. Наведено визначення термінологічного, понятійного та категоріального апаратів аналізу музичних форм. Конкретизовано їх специфіку й охарактеризовано параметри спадковості й оновлюваності. Висвітлено процес становлення категоріальної системи на базі формування інваріанта поняттєвої системи. Термінологію аналізу розглянуто у контексті термінологічної системи мови. Вивчено шляхи та витоки створення термінологічних одиниць, різних в окремих музично-теоретичних системах. Розглянуто передісторію становлення понятійної системи класичного аналізу музичних форм в античній і середньовічній літературі, а також проблему взаємодії різних понятійних апаратів і відповідної їм термінології у періоди зіткнення історико-культурних парадигм. Охарактеризовано перспективи розвитку термінологічного апарату аналізу музичних форм як музикознавчої дисципліни на сучасному етапі.

З'ясовано у музичному формотворенні системно-розгорнений прояв фактора узагальнення у композиційно-драматургічному розвитку музичного твору як результат музично-психологічного поширення природи контрапунктичного сполучення (стретної імітаційності) на композиційно-драматургічну цілісність музичної форми, тобто, створення метаполіфонії в узагальнюючо-контрапунктичному формотворенні (УКФ). Зазначено, що формотворчо-розгорнена системність фактора узагальнення у композиційно-драматургічному розвитку за умов УКФ виявляє себе у найбільш загальних проявах: монофункціональності і поліфункціональності узагальнення, поліступеневості узагальнення, полістильової семантики історико-стильового узагальнення. Розроблено відповідну методику, понятійну систему та термінологічний апарат дослідження УКФ. Досліджено формотвірну виразність узагальнення у системності таких формотвірних характеристик: монофункціональності і поліфункціональності; різновидів поліфонії - мікрополіфонії, медіополіфонії, макрополіфонії , метаполіфонії (з об'єднуючою роллю метаполіфонії); полістильової семантики історико-стильового узагальнення. Розглянуто художню виразність УКФ у значеннях: сучасної новації як природного етапу історичної еволюції музичного формотворення (європейського), характерної особливості індивідуального композиторського стилю Ю.Іщенка; індивідуалізації авторських рішень у різних музичних творах. Створено спеціальну наукову теорію УКФ. Відзначено щодо істотно-нового аспекту прояву у композиторській творчості та вивчення у музикознавчому дослідженні взаємозв'язку "форми - схеми" та "форми-процесу".

Висвітлено естетико-культурологічні передумови алеаторики в сучасній музиці, фактори та причини її появи та широкого використання композиторами різних національних культур. Виявлено історичні коріння алеаторики, її генезис у музичному мистецтві попередніх епох. Розкрито понятійну сутність алеаторики, її науковий тезаурус, різноплановість музикознавчих підходів до її трактування. Узагальнено існуючі типології алеаторичних прийомів в композиторській творчості з виходом на систему авторських позначень. Виявлено особливості творчого процесу композитора у зв'язку з художньою реалізацією принципу випадковості. На матеріалі оркестрових творів українських композиторів, створених в останні десятиліття ХХ ст., проаналізовано способи роботи з алеаторною технікою, її функціонування в цілісній композиції. Розкрито смислотвірну роль алеаторики в організації семантичного простору творів різної стильової орієнтації, її вплив на оновлення структурно-семантичного інваріанта жанру симфонії.

Розглянуто особливості феномену неотрадиціоналізму, музичного неоміфологізму у творчості композиторів як особливої поетики, структурно орієнтованої на сюжетно-образну систему міфу.

Вперше застосовано поняття "жанровий синтез" (ЖС) як органічний (одноразовий, чинний лише протягом даного твору) синтез різних жанрів у музичному творі. Розглянуто ЖС як явище, притаманне творчості композиторів XVIІI - XIX ст. Запропоновано різні варіанти прояву ЖС. Вперше жанровий синтез розглянуто на зразках клавірних творів Й. С. Баха. Доведено, що концентрація ЖС припадає на творчість романтиків. Простежено, що найчастіше в ЖС одним з основних виявляється жанр фантазії: фантазія-прелюдія, фантазія-соната, фантазія-рондо тощо, що визначає особливості "додаткової" стилістики таких творів. Встановлено, що основою ЖС може стати і жанр етюду: етюди-фуги, етюди-вальси, етюди-танго.

Уперше здійснюється адаптація відомих західноєвропейських прийомів аналізу музично-риторичних фігур до технології їх використання в семіотичному дослідженні української музики бароко. Механізм адаптації включає розширення і доповнення вже наявних підходів за рахунок уведення авторської методики розкодування сакральних змістів символіки в українській музиці бароко, що базується на поясненні семантики символу шляхом зіставлення з іншими подібними закодованими в сакральних текстах символічними концептами. Розкодування сакральних змістів символіки української барокової музики дозволяє виявити духовний стрижень становлення національної музичної культури.