Предлагаемые в данном сборнике научно-методические статьи отражают широкое назначение культурологического подхода в музыкознании и разнообразие вопросов о семантике в музыке.

Досліджено національну музичну мову як феномен історії музики та семіотичну систему, а також у дискурсі постмодернізму. Висвітлено музичну мову Миколи Лисенка як визначальний етап національного семіотичного процесу. Розглянуто українську церковну музику та процес становлення національної музичної мови, проаналізовано особливості її розвитку в першій третині ХХ ст. Охарактеризовано галицьку композиторську школу в контексті становлення національної музичної мови. Вивчено національний музичний семіоз за умов стратифікації мовно-стильового процесу.

Рассмотрено трактование музыки как разновидности речевой деятельности человека, использующей системно организованные знаковые средства - музыкальный язык. Обсуждена проблема художественного семиозиса, рассмотрены особенные и специфические свойства музыкального знака. Предложена модель устройства музыкального языка, репрезентирующая уровни его проявления в речи (базис, норму и узус), определены основные системные элементы структуры, предложены фонологические, морфологические, синтаксические механизмы функционирования.

Наголошено на необхідності розробки методу дослідження музичного тексту, в якому враховувалися б новітні досягнення як музично-аналітичної методології, так і лінгвістики. Зазначено, що оскільки цей текст розглядається як об'єкт зі специфічним музично-мовним змістом, то в процесі його дослідження визначальним є смисловий аспект.

Акцентировано внимание на необходимости разработки метода исследования автодескриптивного текста как особой разновидности музыкального текста, в котором бы учитывались новейшие достижения как музыкально-аналитической методологии, так и лингвистики. Указано, что поскольку этот текст рассматривается как объект с особым музыкально-языковым содержанием, то в процессе его исследования определяющим является смысловой аспект.

The existence of autodescriptive text (ADT) as a special kind of musical text demands to elaborate the method of its investigation where the latest achievements of music and analytic methodology should be taken into consideration. As far as this text is considered as an object with specifically musical language context, its research is rested upon the corresponding methodological base, where the substantial and semantic aspect is determinative.

Представлен интегрированный комплекс музыкально-теоретических дисциплин в единой педагогической системе, базирующейся на общности художественных и педагогических задач. Освещен уникальный опыт создания многофункционального учебно-технического комплекса на базе современных электронно-музыкальных инструментов.

Розглянуто парамузикознавство як розділ загального музикознавства. Показано роль парамузичномовної комунікації. Висвітлено комунікативні особливості парамузичномовних реалій. Увагу приділено виразовим засобам парамузичної мови, парамузичним засобам у музично-мовленнєвому контексті.

Рассмотрено парамузиковедение как раздел общего музыковедения. Показана роль парамузыкальноязычной коммуникации. Освещены коммуникативные особенности парамузыкальноязычных реалий. Внимание уделено выразительным средствам парамузыкального языка, парамузыкальным средствам в музыкально-речевом контексте.

Визначено головні властивості художнього символу: матеріальну зумовленість, необмеженість класу позначених об'єктів, іконічний принцип означення, здатність до вираження особистісних смислів, структурну складність та підпорядкованість закономірностям мовної системи. Розглянуто історичний розвиток наукових уявлень про музику як мовлення та особливу мову, що поклало лінгвосеміотичний підхід у теоретичному музикознавстві ХХ ст. Розроблено універсальну модель музичної мови. Описано музичну мову, що базується на трьох організаційних рівнях - базисі, нормі та узусі. Проаналізовано фонемний, морфемний та синтаксичний механізми музичної мови. Музичні фонеми визначено як звукові типи, створені у музично-мовній практиці. Розглянуто методи розуміння синтаксичної побудови музичного тексту, що базуються на понятті поверхневого та глибинного синтаксису, модальності і предикативності музичного висловлення. Запропоновано нові визначення традиційних понять мотив, фраза, речення.

Обгрунтовано теоретичну концепцію музично-виконавського висловлювання як чинника комунікативної взаємодії композиторів, виконавців і слухачів у процесах музичного спілкування. На підставі дослідження індивідуально-психологічних, соціально-історичних і типологічних закономірностей стилетворення музично-виконавського висловлювання систематизовано поняттєво-категоріальний апарат, відповідний до комунікативної функції музично-виконавського мовлення в процесах музичного спілкування. Створено типологію стилів індивідуального музично-виконавського висловлювання. Обгрунтовано тезу про системну єдність усіх комунікативних засобів музиканта-виконавця, що застосовуються у процесах музичного художнього спілкування. Наведено визначення двох основних архетипів музично-виконавського висловлювання як чинників стилетворення у процесах музичного спілкування - "екстравертного" та "інтровертного".

Досліджено особливості ладо-гармонічної мови та формотворчих процесів у хорових жанрах Л.Дичко. Особливу увагу приділено формуванню індивідуального авторського стилю, що базується на трансформації фольклорних першоджерел у відповідності до надбань сучасної професіональної музики. Висвітлено новаторські риси музичної мови та архітектоніки на матеріалі кантат, ораторій і Літургій, які об'єднані у тематичні блоки: музика для дітей, тема природи й обрядово-календарний цикл, тема героїчного минулого українського народу та глибинних шарів язичницьких вірувань, сакральні твори. Вперше здійснено комплексний аналіз розглянутих музичних жанрів. Досліджено розвиток композиторської індивідуальності та виділено самобутні риси у творчості Л.Дичко у контексті її цілісного мистецького світогляду, виявлено традиційні, нові, універсальні й індивідуальні елементи музичної мови композитора.

Проведено дослідження категорії музичної моторності на основі застосування концепційного підходу, який дозволяє виявити її подвійний зміст як музичного явища та музикознавчого поняття. Розглянуто генезис, шляхи розвитку та системи зв'язки музичної моторності. Охарактеризовано складові концепційного поля та структурні особливості музичної моторності. До наукового обігу введено нові терміни як супутні категорії "музичної моторності", зокрема такі, як музичний жест, артикуляційно-ритмічна формула, квомота, моторне інтонування, моторна інтонація, музичні моторні універсалії, моторний фонд жанру, музично-моторний базис культури або епохи та моторний образ всесвіту. Обгрунтовано жанрово-стилістичну типологію музичної моторності. На підставі одержаних результатів підтверджено положення про прояв музичної моторності як енергетичної структурності музичного руху та логіко-семантичного прототипу художнього образу в музиці.

Розглянуто дискурсивну практичну діяльність у музичному мистецтві, запропоновано дискурсивно-подієву концепцію в процесі розгляду музичних творів. Розкрито аспекти текстових і політекстових взаємодій у контексті структурно-фонетичних, морфологічних і синтаксичних параметрів. Досліджено процеси семантизації синтаксичних, фонетичних і морфологічних структур музичного мовлення.

Дисертацію присвячено новим поглядам на трагічне як наскрізну тему культури, що стосується усіх галузей людського буття, усіх сфер діяльності особистості, але набуває етичної та естетичної самоцінності в релігійній ("літургічній") та художній сферах, які є історично близькими та постійно взаємозумовленими. Подана тема звернена до діалогу особистісного та історичного в культурі - як протилежних, але однаково необхідних, антиномічних сторін людського досвіду. Досліджено різні типи авторських поетик в музиці як різних способів діалогу "свого - чужого": прийняття - ототожнення, з одного боку, уникання - очуднення (відсторонення), з іншого.

Виявлено та визначено семантичний комплекс екстатичності у музиці на прикладі творів К.Дебюссі, О.Скрябіна та Ч.Айвза у різних жанрах (вокальної та фортепіанної мініатюри, сонати, симфонічної сюіти та поеми, симфонії, опери). Феномен екстатичності розглянуто в аспекті філософської та психологічної наук. Запропоновано визначення та класифікацію екстазу у філософському контексті, а також параметри характеристики екстазу як психологічного явища. Висвітлено світобачення композиторів та виявлено параметри ідентифікації екстатичних образів у їх музиці. Обгрунтовано відмінності у трактуванні екстатичності у творчому доробку К.Дебюссі, О.Скрябіна та Ч.Айвза у взаємозв'язку з філософією їх творчості: екстатичність у контексті пантеїстичної філософії К.Дебюссі; екстаз як квінтесенція філософії та творчості О.Скрябіна, розуміння екстатичності у філософії американського трансценденталізму на основі творчості Ч.Айвза. Розглянуто атрибутивно-семантичний комплекс екстатичного стану в аспектах образної сфери, засобів музичної виразності та композиційно-драматургічних особливостей.

Розглянуто українську національну музичну мову, музично-семіотичну систему та феномен музично-історичного процесу. Узагальнено теоретичні розробки з проблематики комунікативних властивостей музики. Показано важливість урахування національної своєрідності у становленні музично-семіотичних систем, формуванні семантики знаку, адекватного розуміння тексту. Простежено генезу української національної музичної мови в контексті діалогу культур від початкових етапів музичного семіозу до сьогодення. Вивчено специфіку музично-семіотичних процесів у жанрі церковної музики, творчості М.В.Лисенка, композиторів галицької композиторської школи. Значну увагу приділено сучасним музично-семіотичним процесам, що мали прояв в першій третині XX ст., зазнали специфічних мутацій у часи тоталітаризму (1930 - 1960-і рр.), оригінально проявилися в контексті постмодернізму (1960 - 1990 -ті рр.). Семіотичний аспект дослідження музично-історичного процесу дозволяє по-новому оцінити роль українських композиторів-класиків (М.Лисенка, Л.Ревуцького, Б.Лятошинського), творчість визначних сучасних авторів (Є.Станковича, М.Скорика, В.Сильвестрова, Л.Грабовського).

Розглянуто проблему діалектики досягнення сенсу музики через трансцендентно-символічне начало в структурі музики. У процесі розробки трансцендентно-символічного аспекту в структурі сенсу музики проаналізовано праці видатних вчених. Зазначено, що в одному випадку трансцендентно-символічний компонент, превалюючи, веде за собою людину, визначає її шлях, а в іншому поступається місцем чуттєвому началу, яке може переходити в ірраціональне, що спостерігаємо в сучасній музиці.

Розглянуто музичні твори сучасного українського композитора М.Б. Степаненка для дитячого віку, визначено особливості його музичної мови. Зазначено, що композитор для своїх музичних замальовок добирає образи таких звірів, зіставлення яких у контексті всієї сюїти створює різні емоційно-образні пласти. Проаналізовано фортепіанну сюїту "Про звірів". Підкреслено точне й яскраве висвітлення автором характерних рис тварин. Акцентовано увагу на тому, що детальний аналіз п'єси допоможе студентам - майбутнім учителям музики детально познайомитися з музичною інформацією й усебічно розкрити художньо-естетичний задум фортепіанної сюїти.

Рассмотрены музыкальные произведения современного украинского композитора М.Б. Степаненка для детского возраста, определены особенности его музыкального языка. Отмечено, что композитор для своих музыкальных зарисовок подбирает образы таких зверей, сопоставление которых в контексте своей сюиты создает разные эмоционально-образные пласты. Проанализирована фортепианная сюита "О зверях". Подчеркнуто точное и яркое освещение автором характерных черт зверей. Акцентировано внимание на том, что детальный анализ пьесы поможет студентам - будущим учителям музыки детально ознакомиться с музыкальной информацией и всесторонне раскрыть художественно-эстетический замысел фортепианной сюиты.

Висвітлено сучасні наукові трактування походження мови в цілому, зокрема, музичної мови, як такої, що має знакову природу. Досліджено єдину природу звукової інтонації та мови людських рухів. Охарактеризовано процес становлення звукової інтонації музичною мовою під час її формування у часі згідно із законами логіки музичного руху. Розглянуто моторно-пластичну сторону музики як одну з найважливіших засад інтонування у психологічно-асоціативні й формі.

Дослідження присвячено аналізу виразних засобів у творах для флейти соло українських композиторів початку XXI ст. Попри стильову різноманітність авторів можна відмітити тенденцію до розширення виконавських можливостей флейти шляхом використання новітніх прийомів гри. Характерною ознакою є зростання ролі виконавця, який часто виступає в якості співавтора, здійснюючи формотворення у п'єсах, написаних із використанням алеаторичного принципу. Твори для інструмента соло потребують дотримання балансу між інтонаційністю, технікою дихання, артикуляцією, володінням технічними навичками та специфікою звучання.

Подано матеріали досліджень, присвячених вивченню багатогранності сучасного музичного мистецтва у його художньо концентрованому представленні - музичному творі. Розглянуто актуальні питання українського музичного мистецтва, музичного виконавства та педагогіки, а також теоретичні й історичні проблеми музичного мистецтва. Висвітлено композиційні та імпровізаційні особливості української авторської етно-джазової музики. Увагу приділено технічним прийомам візуалізації концертного виступу сучасного естрадного виконавця. Розкрито особливості драматургії у творах циклічної форми.

Обґрунтовано концепцію музичного мовлення як складної семіотичної системи, що має граматичний (синтактика), когнітивний (семантика) та дискурсивний (прагматика) рівні, внутрішню парадигматику (відносини між елементами всередині музичного тексту), різні параметри взаємозв’язку (часові, просторові), форми [згорнута (внутрішня) - розгорнута (зовнішня)], у контексті якої реалізуються знаково-символічні коди, що, набуваючи додаткових смислових рівнів, формують музичний континуум художньої культури загалом. Розкрито смисловий вимір поняття "музичне мовлення", що мислиться як елемент системи "мова - текст" та є репрезентантом смислових і ціннісних характеристик художніх інтенцій композитора. Здійснено типологічний аналіз двох типів художнього мовлення -музичного і вербального, виявлено споріднені та відмінні характеристики між ними. Виявлено механізм взаємодії між двома типами художнього мовлення на рівні віддзеркалення мовленнєвих інтонаційних модусів. Проаналізовано семантику різних інтонем, що своїм корінням сягають вербального мовлення, та виявлено модуси їх значень у музичних текстах. Доведено, що смисловий вимір музичного мовлення має глибокий підтекст, де поєднуються як вербальні, так і невербальні коди, що нашаровуються на семантеми, утворюючи культурний тезаурус різних смислів. Музично-мовленнєву діяльність композитора розглянуто як різновид дискурсивної практики та водночас як текстовий простір. Здійснено аналіз окремих творів українських композиторів зазначеного періоду з позицій семіотичного підходу, модус аналізу яких спрямовано на виявлення семантично змістовних структур як своєрідних смислових маркерів, що дало змогу осягнути глибинні структури музичних текстів не з позицій їх унікальності, а як складного знаково-символічного простору, які мають прояв на всіх рівнях смислоутворення, а саме: дотекстового (рівень архетипів, символів, концептів, до яких апелює композитор), текстового (рівень музичної граматики та міжтекстових взаємодій [цитації, алюзії, ремінісценції тощо)] та позатекстового (рівень екстрамузичних засобів виразності). Порушено проблематику музичного семіозису як унікального актуалізованого континууму з виробництва смислів. Досліджено різні аспекти категорії "музичний дискурс" у контексті міждисциплінарного наукового поля, що мислиться як поліфонічна форма функціонування музичних текстів. Доповнено положення про музичний дискурс як процес семіотизації художнього простору, у якому музичний текст набуває форм надособистісної музично-мовленнєвої складової художньої практики композитора. Розвинено положення про музичний текст як семіотичну систему, що здатна передавати художню інформацію звукочасової властивості, у якому семантична щільність музичного образу віддзеркалює його знаковий характер.