Висвітлено проблему відродження риторики як теоретичної основи ораторського мистецтва. Обгрунтовано необхідність розвитку педагогічної риторики, її роль в процесі підготовки фахівців гуманітарної сфери. Проаналізовано процес становлення європейської риторичної традиції. Запропоновано шляхи вдосконалення ораторської майстерності педагога.

Визначено роль використання алюзивних засобів як способу впливу на читача. Вирішено такі завдання: визначення алюзії та встановлення її відношення до суміжних понять (ремінісценція, цитація, імплікація); з'ясування факторів, що впливають на сприйняття алюзії читачем, з урахуванням встановлення критеріїв побудови тексту для орієнтації повідомлення на конкретну аудиторію. Дослідження проведено на матеріалі текстів полемічного дискурсу англомовної політичної риторики.

Запропоновано новий комплексний підхід до вивчення лексико-граматичних особливостей та композиційної структури французької президентської політичної промови. На підставі останніх досягнень лінгвістики тексту, загальної теорії дискурсу, теорії комунікативних відносин, прагматики й теорії аргументації політичну промову визначено як тип політичної комунікації. На базі методу прагматичної інтерпретації текстів та дослідження лексичних дефініцій здійснено лінгвостилістичний аналіз текстів промов Президентів Франції Шарля де Голля і Жака Ширака, виявлено основні закономірності їх композиційної структури - трихотомічної схеми, яка складається з вступного, основного та заключного комунікативних блоків. В антропоцентричному аспекті детально охарактеризовано аргументацію як чинник комунікативно-прагматичної спрямованості політичної промови та встановлено її значущість для впливу на аудиторію слухачів. За таксономічним принципом класифіковано лексико-граматичні засоби у текстах політичних промов, встановлено їх типологію та роль у створенні моделі комунікативної ситуації.

Висвітлено основоположні поняття та категорії академічної риторики. Увагу приділено історії ораторського мистецтва та його розвитку в Україні. Наведено роди та жанри красномовства. Розглянуто історію, основні риси, види та жанри академічного красномовства, а також лекцію як основний її жанр. Розкрито логічні та психологічні засади промови, мовленнєву культуру оратора, виражальні засоби риторики. Розглянуто поняття про еристику (риторику діалогічного мовлення), порядок і правила ведення полеміки. Надано поняття про невербальну комунікацію. Увагу приділено культурі жестикуляції, міміки, пантоміміки, рухів тіла, позі оратора. Розкрито значення візуального контакту у спілкуванні. Розглянуто образ оратора як сукупність його індивідуальних рис.

Досліджено функції сталих виразів у промовах британських прем'єр-міністрів в епоху глобалізації. Доведено, що розвиток засобів масової інформації та спрямованість виступів на міжнародну аудиторію зумовлюють збіднення їх ідіоматичного наповнення. Урахування риторичних етапів текстопобудови дозволило виявити нові функції сталих виразів. Тематичні ідіоми поділяються на інвенційно-елокуційні, які у різних ракурсах зображають практичну діяльність і міжособистісні стосунки, й інвенційно-диспозиційні, призначені для введення мікротем різного обсягу. Диспозиційні ідіоми поділяються на комунікативні, призначені для відображення авторської взаємодії зі слухачем, і структуруючі, які впорядковують зміст. Елокуційні функції ідіом, які забезпечують орнаментацію мовлення, включають апелятивну, спрямовну на активацію пізнавальної активності адресата, та референтну, призначену для опису ситуації у топологічному, темпоральному та характеристичному ракурсах, а також оцінну, за якої автор висловлює своє ставлення до змісту, й емотивну, що відображає почуття мовця.

Досліджено актуальну проблему публічного спілкування в глобалізованому лінгвокультурному просторі, розв'язання якої здійснюється за допомогою огляду вузькофахових і міждисциплінарних студій з риторики, класифікації типів публічних виступів та моделювання комплексу ораторських стратегій мовотворення публічного дискурсу різних функціонально-прагматичних типів з урахуванням настроїв і потреб аудиторії. Дискурс публічного мовлення розглянуто як культурне зумовлене явище, а це диктує необхідність врахування взаємодії національно зумовлених ментальних кодів комунікантів, просодичних параметрів мовлення та особливостей соціокультурного контексту. Розкрито механізми масового впливу за допомогою класичних канонів риторики - логосу, пафосу та етосу; висвітлено концептуальне бачення проблеми прихованого впливу, що у підсумку відкриває шляхи та можливості протистояти маніпуляціям.

Розглянуто закони риторики та складники античного риторичного канону. Висвітлено об'єкт, предмет, принципи педагогічної риторики. Розкрито структуру та її функції мовленнєвої діяльності. Охарактеризовано форми організації, техніку та засоби інтонаційної виразності педагогічного мовлення.

Рассмотрены законы риторики и слагаемые античного риторического канона. Освещены объект, предмет, принципы педагогической риторики. Раскрыты структура и функции речевой деятельности. Охарактеризованы формы организации, техника и средства интонационной выразительности педагогической речи.

Проаналізовано просодичні особливості ораторського мовлення з урахуванням іміджевих особливостей мовця та ситуативних контекстів. Зазначено, що просодія актуалізує задум і стратегію мовця щодо створення та підтримання певного іміджу політика, але за цього виявляє й особистісні характеристики лідера. Вперше визначено інваріантний акустичний образ аналізованих політичних діячів у різних ситуаціях спілкування.

Висвітлено проблеми ритмічної організації (РО) англомовного політичного дискурсу (АМПД), зокрема глибинного семантичного і просодичного ритму. Обгрунтовано зумовленість РО АМПД його комунікативно-прагматичною домінантою, жанровими особливостями і специфікою взаємодії двох антропоцентрів у реалізації риторичної спрямованості даного дискурсу. Наведено перцептивні характеристики рецептивної моделі АМПД, визначено акустичні кореляти його смислового квантування.

Освещены проблемы ритмической организации (РО) англоязычного политического дискурса (АЯПД), в частности глубинного семантического и просодического ритма. Обоснована обусловленность РО АЯПД его коммуникативно-прагматической доминантой, жанровыми особенностями и спецификой взаимодействия двух антропоцентров в реализации риторической направленности данного дискурса. Даны перцептивные характеристики рецептивной модели АЯПД, определены акустические корреляты его смыслового квантования.

Розкрито сутність поняття риторики в науковій літературі. Висвітлено теоретичні та практичні засади формування риторичних умінь у майбутніх правників у процесі фахової підготовки. Увагу приділено організації, методиці, аналізу результатів експериментального дослідження ефективності педагогічних умов формування даних умінь.

Раскрыта сущность понятия риторики в научной литературе. Освещены теоретические и практические основы формирования риторических умений у будущих юристов в процессе профессиональной подготовки. Уделено внимание организации, методике, анализу результатов экспериментального исследования эффективности педагогических условий формирования данных умений.

Вперше обгрунтовано характер сучасної американської церемоніальної промови (САЦП) як культурного маркованого тексту, що інкорпортує основні цінності сучасного американського суспільства. Відзначено виокремлення та тлумачення основних одиниць збереження й передачі культурної інформації в текстах церемоніальних промов - культурних концептів і прецедентних феноменів. Вперше встановлено й обгрунтовано ключову роль концепту TOGETHERNESS/ЄДНАННЯ, який експлікує ідею єдності американської національної спільноти. Визначено інвентар культурних концептів концептуальної системи САЦП, які об'єктивують ціннісні домінанти сучасної американської культури. Вперше описано специфіку прагматичної настанови текстів САЦП, яка полягає в реалізації провідних функцій - інтегративної, персуазивної й інспіративної.

Обгрунтовано важливість упровадження в навчальний процес вищої школи компетентнісного підходу, вибір інтерактивних технологій, форм і методів навчання студентів філологічних факультетів, спрямованих на вироблення у них професійно-комунікативної компетентності. Виявлено та систематизовано професійно-комунікативні компетенції, що скадають основу професійної підготовки студентів філологічних факультетів, визначено критерії та показники сформованості професійної та комунікативної компетенцій у студентів-філологів. Розроблено систему вправ, завдань і тестів з професійно зорієнтованих і фахових дисциплін. Розглянуто формування у студентів професійно-комунікативних компетенцій (лінгводидактичної, особистісно рефлексивної, рольової, мотиваційної, психологічної, діагностичної, технологічної, проективної, мовної, мовленнєвої, соціокультурної та прагматичної).

Исследованы разные подходы к понятию "дискурс" в педагогической лингвистике и педагогической риторике. В понятийном аппарате лингвистической дискурсологии и педагогической риторики есть много общего: коммуникативная ситуация, адресат и адресант, стратегии и тактики речевого поведения, жанры речи и т. п. В то же время объект и предмет изучения различны. В педагогической риторике дискурс - это речевое поведение учителя на уроке, которое складывается из речевых актов, шагов и циклов. Дискурс в педагогической лингвистике - это речевое взаимодействие учителя и учащихся в рамках коммуникативной ситуации, погруженной в сферу организованного обучения. Материальной формой дискурса является текст.

Розглянуто академічну риторику як науку, її зв'язки з іншими науками. Показано шляхи удосконалення академічного красномовства. Висвітлено історію академічної риторики, описано її жанри. Охарактеризовано лекцію як форму та метод організації навчання, викладено її психолого-педагогічні основи. Увагу приділено підготовці наукової доповіді, описано її етапи. Розкрито суть понять "еристика", "академічна еристика", розглянуто її у контексті захисту наукової дисертації.

Обгрунтовано доцільність навчання риторичного аспекту презентаційної промови. Суть висунутих рекомендацій полягає: у навчанні усної ораторської мови на основі письмової; у викладі презентаційного матеріалу в чіткому смисловому та лінгвістичному взаємозв'язку усіх частин тексту; у врахуванні принципів: діалогічного подання інформації, довіри до джерела інформації, емоційного виразу викладеного змісту.

Вивчено риторичні та просодичні особливості німецького мітингового дискурсу. Дослідження проведено на матеріалі мітингових виступів діячів політики та культури Німеччини. Визначено статус мітингового дискурсу, його дискурсивні й лінгвальні характеристики, на основі розробленої комплексної методики інструментально-фонетичного дослідження встановлено специфіку просодичного оформлення мітингового дискурсу, що характеризується посиленням просодичної інтенсивності.

Проведено комплексний аналіз комунікативно-жанрових і лінгвопрагматичних особливостей офіційних політичних промов президента Франції Н. Саркозі та прем'єр-міністра Ф. Фійона. З урахуванням досягнень комунікативної лінгвістики, теорії дискурсу, лінгвістичної прагматики та теорії аргументації визначено жанрово-дискурсивний і лінгвопрагматичний статус офіційної політичної промови. Офіційну промову розглянуто як специфічний жанр політичного дискурсу, як складне дискурсивне утворення, в якому виявляються інституційні, ритуальні та риторичні ознаки, а також як продукт мовленнєвої діяльності, обумовлений конкретною ситуацією спілкування й інституційним статусом мовця. Визначено, що характерними рисами французької офіційної промови є інформативність, прагматичність, об'єктивність, стереотипність та фатичність. Наведено власну класифікацію французьких офіційних промов, яка включає чотири жанрові різновиди: декларативні промови (промови, які проголошують ставлення Франції до певної світової або внутрішньої події), суспільно-ритуальні промови (вітальні, промови на відкритті зібрань, комеморативні, промови, присвячені пам'ятній даті), передвиборчі та інавгураційні промови. Проаналізовано лінгвопрагматичні особливості політичної аргументації в офіційній промові, комунікативні стратегії і тактики, які використовуються у французький офіційній промові, комунікативні портрети президента та прем'єр-міністра Франції.

Досліджено риторичні особливості юридичної комунікації. Правовий дискурс будується за певною риторичною моделлю, що допомагає створити порозуміння між учасниками комунікації.

Висвітлено історію становлення педагогічної риторики, перший досвід формування риторичної особистості за допомогою раціонального знання у Давній Греції. Надано відомості про розробку нормативної риторики як основи освіти та найважливішого компонента культури в античному світі, становлення риторики в Давньому Римі. Розглянуто "Велесову книгу" як збірку проповідей духовних вождів праукраїнських племен у дохристиянську епоху. Проаналізовано риторизм "Слова про похід Ігорів", традиційні засоби ораторського мистецтва та новаторство письменника-полеміста І. Вишенського. Визначено роль риторичної спадщини церковного та громадського діяча Ф. Прокоповича. Висвітлено становлення риторики в Росії, роль Інституту Живого Слова у вихованні риторично грамотних спеціалістів. Простежено розвиток філософсько-дидактичної риторики України в XX ст. Викладено систему мовного етикету українців, фольклорні правила їх риторичного спілкування.

This paper deals with the definition of aggressive rhetoric as a persuasive method in political communication, the transformation of the concept "speech aggression" towards its positive semantic, the complex of aggressive speech means on the verbal and paraverbal levels. The verbal means of an aggressive rhetoric are the rhetorical figures, such as the antithesis that creates the greatest emotional stress due to its underlying semantic contrast. The paraverbal means of aggressive rhetoric are theprosody and co-speech gestures of the antitheses.

Hозглянуто визначення агресивної риторики як засобу впливу у політичній комунікації, позитивна семантична трансформація поняття "мовленнєва агресія", комплекс агресивних засобів на вербальному та паравербальному рівнях. До вербальних засобів агресивної риторики належать риторичні фігури, а саме антитеза, яка створює великий емоційний стрес завдяки семантичному протиставленню. До паравербальних засобів відносяться просодичні та кінетичні маркери, що супроводжують антитезу.

В статье рассматривается определение агрессивной риторики как метода воздействия в политической коммуникации, позитивная семантическая трансформация понятия «речевая агрессия», комплекс агрессивных речевых средств на вербальном и паравербальном уровнях. Вербальными средствами агрессивной риторики являются риторические фигуры, такие как антитеза, создающая серьезный эмоциональный стресс благодаря лежащему в ее основе семантическому противопоставлению. Паравербальными средствами выступают просодия и речесопроводительные жесты антитезы.