Висвітлено теоретичні аспекти референційних відношень у системі орієнтаційних координат української, російської й англійської мов. На підставі типологічного аналізу, проведеного у межах поліпарадигмального підходу, визначено й охарактеризовано традиційні (дейктичний, анафоричний, референційний) та перехідні вказівні типи мовних одиниць - репрезентацій орієнтаційних указувань. Уперше запропоновано типологію аналізованих указівних різновидів.

Освещены теоретические аспекты референциальных отношений в системе ориентационных координат украинского, русского и английского языков. На основе типологического анализа, проведенного в рамках полипарадигмального подхода, определены и охарактеризованы традиционные (дейктический, анафорический, референционный) и переходные указательные типы языковых единиц - репрезентаций ориентационных указаний. Впервые предложена типология анализируемых указательных разновидностей.

Освещены вопросы синтаксиса, раскрыта сущность словосочетания как метаязыковой гипотетической единицы и синтагмы как реальной единицы речи в контексте последовательного разграничения сфер языка и речи, описана синтагматика связной речи.

Розкрито проблеми лінгвістичної інтерпретації питань системності, зокрема стосовно словотвору як підсистеми мови.

Раскрыты проблемы лингвистической интерпретации вопросов системности, в частности применительно к словообразованию как подсистеме языка.

The article is devoted the research the questions of linguistic interpretation of the system questions in linguistic total and in word-formation in particular

In this article I disclose the history of origin and development of the term determinant in linguistics. In the following work the typology of determinant members in the sentence structure is given; the experience of the leading linguists on this question is analysed. Background determinants as independent spreaders of the sentence are studied closely; their semantic and morphological features; and structural variety determinants is also singled out.

Уперше систематизовано зведення законів мовознавства. Відкриті досі серед незліченних мовленнєвих фактів 190 закономірностей мовних явищ класифіковано за п'ятьма типами та шістьма метатеоретичними галузями мовознавства.

Проаналізовано особливості сполучуваності дієслів, що позначають рух, з окремими прислівниками та їх лексико-семантичними підкласами на базі творів німецьких письменників другої половини XX ст. за допомогою кількісних і статистичних методів.

Досліджено дієслова сучасної російської мови з неповними та надлишковими парадигмами, зафіксовані в різних лексикографічних виданнях. На підставі аналізу вживання дієслівних словоформ в усному, публіцистичному та художньому мовленні виявлено чинники утворення морфологічних парадигм російського дієслова (РД). Розглянуто специфіку утворення морфологічних парадигм РД в аспекті когнітивістики, характер взаємодії онтологічних і функціональних властивостей у процесі утворення дієслівних словоформ. Визначено та класифіковано типи недостатності дієслівних парадигм, запропоновано способи та засоби усунення парадигматичної дефектності дієслова. Розроблено класифікацію чинників утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові, які мають когнітивну, семіотичну, соціолінгвістичну та власну мовну природу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш100.271

Рубрики:

Парадигматика

Шифр НБУВ: Ж15477 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розвинено думки акад. Л. В. Щерби про синтагму, що висловлені в його останніх виступах і неопублікованих нотатках. Стверджується, що основною одиницею організації та сприймання мовлення є синтагма. Розглянуто внутрішні між- та синтагматичні зв'язки та відношення.

Обоснована важность изучения соотношения синтагматики и парадигматики для наблюдения над типологической подвижностью русского языка современной эпохи.

Простежено необхідність наукового осмислення організації речення з предикатами знання. Встановлено їх валентність і досліджено предикати поля знання в порівняльному аспекті: в англійській, українській і російській мовах.

Простежено особливості організації системи поліфункціональних граматичних форм парадигми полісемія - синкретизм - омонімія. Виділено основні диференційні параметри явищ синкретизму й омонімії на формальному, функціональному та семантичному рівнях.

Відштовхуючись від утверджуваної у попередній розвідці тези про еволюцію мовознавства як зміну лінгвістичних парадигм, еволюцію мови, зокрема трансформацію парадигматики у синтагматику, пояснено дією запозиченого з генетики принципу вертикального перенесення генів, трактованого стосовно мовознавства як принципу вертикального перенесення інформації.

З'ясовано лінгвальну сутність поняття "синкретизм", проаналізовано його специфіку в проекції на мовні рівні - фонологічний, лексичний, фразеологічний, словотвірний, морфологічний, синтаксичний.

Language is considered as a means of interaction, reflecting the general principles of interdependent relationships and obeying them in their development. In a broad sense of the word it should be considered as a communication tool of interrelated elements of the educational environment that is equally applicable to the flow of biological, social, physical and chemical interactions.

Здійснено дослідження соціальних чинників та їх когнітивно-прагматичної обумовленості як канви розвитку мовної системи, що в сумарному плані може спричинити просування оказіоналізмів до подальшої узуальної практики та нормативної кодифікації.

На основе концепции лингвистического функционализма рассмотрены процессы языкового варьирования. Категория вариантности определена как универсальная характеристика, обеспечивающая адаптивные возможности языка на разных этапах. На материале славянских, германских и романских языков изучено, на каком этапе развития языка исчезают и появляются те или иные типы вариативных форм, насколько специфичны вариантные формы, в чем проявляется их изоморфизм и для каких ареалов и временных переходов характерно появление тех или иных вариантов языка. Определены закономерности образования вариантных форм, условия их развития.

Монография посвящена реальной исходной единице порождения и восприятия речи - синтагме, ее природе, признакам, сфере употребления и функциям. Изложена история изучения синтагмы, акцентировано внимание на идеях Ф. де Соссюра, Ш. Балли, С.О. Карцевского, А.А. Реформатского, И.А. Бодуэна де Куртенэ, Л.В. Щербы, В.В. Виноградова, А.Н. Гвоздева, Л.Л. Буланина, Г.И. Скепской, Ф. Микуша, Э. Бенвениста. Уделено внимание разграничению языковых и речевых единиц. Последние разделяются по их роли в порождении, оформлении и восприятии речи, а также отношению к устной и письменной ее формам. Рассмотрен вопрос о синтагматической и предложенческой структурах текста.

Рассмотрены актуальные проблемы языковой вариативности в контексте современной социолингвистики, теории языкових контактов, билингвизма и интерференции. Приведены результаты полевых исследований в области фоностилистики и социофонетики с использованием ситуативного и стратификационного методов изучения массовой коммуникации. Раскрыты проблемы эволюции языковых форм западноевропейского коммуникативного сообщества в античный и раннехристианский периоды в аспекте социолингвистической классификации языков. Рассмотрены вопросы дальнейшего развития и совершествования языковых норм на основе изучения характера связей социальных и языковых структур, динамики языковой системы в синхронии и диахронии. Уделено внимание методике исследований современной социолингвистики. Освещены теоретические аспекты палеографической характеристики литературных памятников античной и раннехристианской письменности.

Обоснована необходимость рассмотрения эволюции языка с позиций лингвосинергетики, в частности, сквозь призму параметров управления. Указано, что иерархически организованные уровни языковой мегасистемы управляются различными параметрами и различаются степенью динамизма происходящих в них изменений.