Проаналізовано поняття самоконтролю та його значення в подальшому розвитку фізичного стану людини. У разі освоєння самоконтролю та його правильного застосування він прищеплює тим, хто займається фізичною культурою, грамотне й осмислене ставлення до свого здоров'я.

Розглянуто феномен локусу контролю, висвітлено його типологію й особливості, а також здійснено теоретико-аналітичний огляд взаємозв'язку професійної реалізації особи із типом локусу контролю. Встановлено мету, котра полягає в практичному вивченні взаємозв'язку між інтернальним та екстернальним локусом контролю та професійною спортивною успішністю. Відповідно до мети проведено емпіричне дослідження. Встановлено, що сприятливіше на професійну самоактуалізацію спортсмена впливає інтернальний локус контролю, що обумовлено особливостями загальної внутрішньої організації інтерналів.

Зазначено, що для об'єктивізації здоров'я фізкультурників велике значення має правильне оцінювання функціонального стану основних систем енергозабезпечення їх організму. Самоконтроль має суттєве доповнення до лікарського контролю, проте не може його замінити. Дані правильно проведеного самоконтролю надають змогу тренеру регулювати тренувальне навантаження, а лікарю - своєчасно виявити відхилення стану здоров'я внаслідок неправильної методики тренувань, порушення режиму дня та несприятливих впливів факторів зовнішнього середовища. Саме спортивний лікар разом із тренером повинен постійно вносити корективи в графіки тренувань, щоб зробити їх найбільш раціональними для кожного спортсмена. Це особливо важливо за умов, коли до занять фізичної культури та спорту залучається все більше школярів, запроваджується рання спортивна спеціалізація, коли фізичною культурою займаються люди середнього та старшого віку з різним станом здоров'я та рівнем підготовленості, коли тренування спортсменів відбувається з надмірно психоемоційним і фізичним напруженням, коли некваліфіковані інтенсивні заняття можуть спричинити патологічні стани. Самоконтроль - це регулярне спостереження за станом свого здоров'я та фізичним розвитком та їх змінами внаслідок впливу занять фізичної культури та спорту. До самоконтролю входять прості загальнодоступні спостереження, облік суб'єктивних показників (сон, апетит, настрій, пітливість, бажання тренуватися та ін.), показники об'єктивних досліджень (частота серцевих скорочень, маса тіла, частота дихання, кистьова, станова динамометрія й ін.). Регулярний самоконтроль надає змогу аналізувати вплив фізичних навантажень на організм, що сприяє правильному плануванню та проведенню тренувальних занять; оцінці ефективності занять спортом (фізкультурою), дотриманню правил особистої гігієни, режиму тренувань, загартуванню.

Мета роботи - вивчити особливості самооцінки та тривожності спортсменів, які займаються спортивними танцями, на етапі попередньої базової підготовки. Проаналізовано науково-методичну літературу, використано методику "Вивчення самооцінки особистості підлітка" та методику "Діагностика тривожних станів у дітей" (CMAS). Теоретично доведено необхідність пошуку нових шляхів ефективної міжособистісної взаємодії у танцювальному дуеті в спортивних танцях на етапі попередньої базової підготовки. Надано психологічні характеристики спортсменів 10 - 12 років згідно з рівнями їх самооцінки та тривожності. Дослідження компонентів міжособистісної взаємодії у спортсменів 10 - 12 років, які займаються спортивними танцями, показало, що найчастіше самооцінка юних спортсменів відповідає завищеному, високому або середньому рівню. Емоційний стан дітей 10 - 12 років, які займаються спортивними бальними танцями, характеризується підвищеним або високим рівнем тривожності.

Мета роботи - визначити взаємозв'язок індивідуально-психологічних особливостей спортсменів із результативністю змагальної діяльності. Для діагностики рівня самооцінки використано методику "Інтегральна самооцінка особистості", яка надала можливість спортсменам оцінити особистісні якості та вивести загальний рівень самооцінки. Методику по визначенню типу стресостійкості (Н. П. Фетіскін, В. В. Козлов, Г. М. Мануйлов) використано для визначення у спортсменів характерних моделей поведінки у разі виникнення стресової ситуації [15]. Для виявлення ступеня вираженості маскулінних і фемінних характеристик у спортсменів, використано опитувальник С. Бем [14]; методику діагностики самооцінки психічних станів, розроблену Г. Айзенком [10], застосовано для визначення таких психічних станів, як тривожність, фрустрація, агресивність і ригідність. Для обробки отриманих результатів використано методи математичної статистики. У дослідженні брали участь 50 спортсменів від КМС до МС, які спеціалізуються у швидкісно-силових видах легкої атлетики, віком від 18 до 29 років. Результати: виявлено взаємозв'язки індивідуально-психологічних особливостей спортсменів, які спеціалізуються у швидкісно-силових видах легкої атлетики з результативністю їх змагальної діяльності. Особистісна якість - нейротизм, має негативні кореляційні зв'язки з найкращим результатом у сезоні (r = -0,44) та у головному старті (r = -0,39), а самооцінка має високі позитивні взаємозв'язки з кращим результатом у сезоні (r = 0,81) і на головному старті (r = 0,88). Встановлено, що за результатами дослідження самооцінка має найбільшу кількість взаємозв'язків із досліджуваними показниками, у тому числі і з готовністю до змагальної діяльності (r = 0,80) і результатом на головному старті (r = 0,88). Отримано високий ступінь достовірності відмінностей між нейротизацією особистості та змагальним результатом. Таким чином, спортсмени, які впевнені у собі, з адекватною самооцінкою, невисоким рівнем агресивності та тривожності, мають високу стійкість до стресових умов, які виникають у процесі змагальної діяльності та можуть продемонструвати високий результат.